5 книжок, що відкривають загадки - рецензія Ігоря Бондаря-Терещенка

Андрій Харук. Російсько-українська війна: бої за Харків і Харківщину (2022). - К.: 2025

Сьогодні вже з'являються монографії, присвячені сучасній війні, і перед нами одне з таких ґрунтовних досліджень. Раніше в основному виходили збірки "цивільного" жанру, серед яких варто згадати "Вщент" Андрія Краснящих та "Reпортаж" автора цього тексту, що описують повсякденне життя Харкова в умовах війни. У них йдеться про місцевих хлопців, які зі шматками асфальту в руках змогли відбити танк у російських агресорів, а також про справжню зброю, яку, за чутками, роздавали народним ополченцям (тобто всім охочим). Згадуються також сільради на околицях, заповнені похмурими людьми з рушницями, і те, як голову однієї з них ледь не викинули на вилах за заклик "повертатися додому". Це свідчить про "цивільний" драйв, азарт, бажання боротись, а водночас патріотизм, хоча в той же час Південний вокзал Харкова заполонили юрми тих, хто намагався втекти. У цій книзі ж увагу зосереджено на перебігу бойових дій російсько-української війни на Харківщині в 2022 році, зокрема на подіях першої та другої стратегічних оборонних операцій (відповідно з 24 лютого до квітня та з травня до серпня 2022 року), а також на першій стратегічній наступальній операції (з вересня до початку листопада 2022 року). Вся інформація подається чітко, фактографічно, без зайвих емоцій.

Далекі сусіди завжди викликали в нас подив, і "Повоєнна економіка" Ендрю Шонфілда лише ще раз підтверджує те, що наші вчені вже давно усвідомили, особливо в контексті воєнних і повоєнних епох. "У 1945 році, після поразки Німеччини, я бачив розбиті німецькі міста, - згадує перший бургомістр Харкова О. Семененко. - Там електрика ніколи не зникала, магазини постійно пропонували скромний асортимент їжі, була вода, а залізничний транспорт функціонував. Ніхто не помирав від голоду". Таким чином, йдеться про те, як Західний світ після Другої світової війни зіткнувся з викликами відновлення та розвитку. Використання європейськими країнами своїх унікальних інституційних підходів та історичних контекстів у відносинах між державою, бізнесом і суспільством стало причиною повоєнного економічного дива — двох десятиліть зростання й процвітання, досягнутого завдяки ефективному плануванню, впровадженню інновацій, змінам у приватному підприємництві та державному управлінні. Автор досліджує еволюцію ринкових економік, аналізуючи, як західні країни поєднували державне втручання з ринковими механізмами для досягнення економічного прогресу та соціальної стабільності. "Досвід повоєнного часу демонструє, - стверджує він, - що наявність вбудованих стабілізаторів економіки може негативно впливати на формування економічної політики. Вони посилюють прагнення до стабільності в моменти, коли уряд змушений обирати між різними варіантами дій. Це особливо помітно в США, де існує традиція протесту "руки геть!", щойно федеральна влада намагається вжити якісь конструктивні заходи. Єдиним винятком є явна криза, як, наприклад, під час "ста днів" Франкліна Рузвельта у 1933 році. У таких випадках урядам дозволяється втручатися та навіть цього очікують. Проте це лише за умови, що вважається, що нація зазнала тимчасового ушкодження. Як тільки вона відновлює свої сили, уряд повинен повернутися до звичних обов’язків. Це припущення не заважає державі втручатися в повоєнні рецесії в США з позитивними наслідками".

Автор цієї книжки - релігієзнавець, філософ, дослідник нових релігійних рухів, співзасновник Майстерні Академічного Релігієзнавства, масон (мало не рептилоїд), який жив у Індії і вивчав медитацію та йогу ще до того як це стало мейнстримом, викликав духів і передбачав майбутнє. У межах релігієзнавчого експерименту заснував Церкву Великої Качки і, як Верховний Крячеслав, проповідує спасіння через споглядання качок і містичну практику кахка-йоги. При цьому всьому автор умудряється бути агностиком і вірянином десятка різних релігійних організацій (від баптизму до тантричного буддизму). Загалом у книжці В'ячеслава Агеєва "Релігія має померти, або У кого ми повіримо після Бога" розповідається про те, як багато якого люду - християни, агностики, буддисти, скопці, растафаріани, атеїсти, кришнаїти та мусульмани - за всі часи шукали систему координат, яка не лише дала би відповіді на питання "життя, Всесвіту і взагалі", а й підтримувала їх протягом усього життя. Власне, й знайшли для себе, і немає значення при цьому, у кого саме людина вірить -- у Бога, Будду, Штучний Інтелект чи комунізм зі спогляданням качок. Усі ці системи так чи інакше дають відповіді на основні питання людства та працюють за схожими правилами. Зокрема автор пояснює, як релігії функціонують та як заробляють гроші, борються за владу, використовують психоактивні речовини і секс та як реагують на нові виклики, -- від ЛГБТ та економічних катастроф до воєн і Сovid-19. Чому комунізм, попри найжорстокіші репресії, так і не зміг знищити релігію? Як щупальця конспірології проникають у людську свідомість і чому критичне мислення вимикається, коли йдеться про теорії змови чи про бойових комарів НАТО та рептилоїдів? Так само захоплююче автор розмірковує про те, чи зможуть торжество науки, Штучний Інтелект і колонізація Марса побороти еволюційну "прошивку" та прибрати релігію з арени.

У автора цієї книги протягом життя була лише одна єдина таємниця, яку зможуть розкрити лише його читачі. Дійсно, як йому вдавалося здобути популярність серед такої різноманітної аудиторії — від хіпі до пацифістів, від європейських інтелектуалів до екоактивістів? Незалежно від цього, у "Щоденниках" Германа Гессе всі персонажі — справжні люди. У різних частинах його нотаток автор залишив свої оцінні коментарі — чесні, об'єктивні та безсторонні, особливо щодо власної особистості. "38.11.1892, - записує він. - Вступ до гімназії в Каннштадті (7 клас). Пансіон Гайгер. Я майже нічим не займаюся, окрім своєї улюбленої латини. Музика. Стаю соціал-демократом і часто відвідую трактир. Пиво та роздуми. Читаю майже виключно Гайне, якого активно наслідую. Я досі маю погані стосунки з Кальвом і влаштовую безліч сцен під час канікул". Цей феномен, зокрема творче "неробство", супроводжуватиме автора протягом усього його життя. Сам Гессе зізнавався, що жоден робітник ніколи б не подав йому руку, якби дізнався, скільки годин, днів, а іноді й тижнів, він витрачає на бездумне спостереження за навколишнім "живим" світом. Загалом цей том "Щоденника" охоплює період з 1899 по 1914 рік, у якому відбувається формування його світогляду та естетичних принципів, а також описуються подорожі до Італії та враження від відвідин Індонезії, разом із розкриттям кризових аспектів його особистого життя. Остання частина містить записи, пов'язані з початком Першої світової війни, загальними настроями в Німеччині та Швейцарії, а також антивоєнною позицією письменника, який водночас був і пацифістом, і патріотом.

Поки мольфари в цій книзі здобувають знання, у нас є можливість зануритися в надзвичайно важливу науку, пов'язану з сучасною міфологією та її впливом на реальний світ. Роман Олександра Петухова "Університет для мольфарів" — це безсумнівно цікаве та пізнавальне чтиво, яке відкриває двері до глибокого розуміння цього давнього явища. Раніше ми могли лише чути здогадки про те, як мудрі віщуни з Карпат передбачають майбутнє та протистоять злу. У книзі багато розкрито про таємниці мольфарів, але це не є єдиною темою твору. У цій історії живе безліч міфологічних персонажів, тож варто лише слідкувати за захоплюючим сюжетом, щоб запам'ятати всі нюанси. "Люди-горили - так, але їх небагато, - дізнаємося ми. - Це елітні воїни сусідньої держави. Степняки - менш сильні та боязливі, які бояться висоти. Вони б і не наважувалися підніматися в гори, але їхньому кагану потрібна інформація. Тому він наймає перших і примусово відправляє других. Наші гори відокремлюють східну країну від величезного західного світу. Кружний шлях надто довгий. Мокшики ж прагнуть знайти коротший шлях і через це відправляють горил до кагана степняків, які самі по собі не дуже войовничі. Каган — мокшик, привіт з сусідніх земель. Він навіть не замислювався про мирні переговори, радше готував напади. А літуни — це горці, і гордість для них означає все". Таким чином, головні героїні опиняються в захоплюючих пригодах, які сягають часів Данила Галицького. Здається, що це всього лише сон, і марення ось-ось закінчиться, але все набагато серйозніше, адже сила, якою наділені дівчата, передається з покоління в покоління, і вони є обраними. Дивні зникнення людей у горах також викликають тривогу, адже повідомлення від тих, хто, здавалося, давно загинув, продовжують приходити до рідних. Героїні зустрічають легендарних та міфічних особистостей, але їх шлях не завжди веде до перемоги — іноді важливо просто залишитися живими. Хоча, що таке життя без пригод і таємниць, які варто розкрити?