Основоположник сучасної апітоксинотерапії переслідував величезну мету, яка була закладена в його прізвищі.

У його вшанування 30 березня святкують Всесвітній день апітерапії.

Лікування завжди ефективніше, якщо бодай пізнавально знати про історію його методу. Неможливо назвати одну конкретну людину, яка "заснувала" апітоксинотерапію, оскільки використання бджолиної отрути в медичних цілях має тисячолітню історію і виникло в народній медицині.

Практика використання бджолиних жал для лікування болю і запалення відома з давніх часів. Про неї є згадки в стародавньоєгипетських, давньогрецьких, китайських та корейських традиціях медицини.

Перші згадки про медичне використання бджолиної отрути можна знайти в давніх єгипетських папірусах, датованих 2600-2100 роками до нашої ери. Пізніше, у добу Стародавньої Греції та Риму, її застосування також отримало визнання. Відомі лікарі того часу, такі як Гіппократ (V-IV ст. до н. е.), Пліній Старший та Гален, описували її лікувальні властивості. Зокрема, Гіппократ у своїх працях (460-370 до н. е.) зазначав, що укуси бджіл можуть бути ефективними у лікуванні ревматизму та подагри.

У Стародавньому Єгипті, Греції та Китаї використовували бджолині укуси для лікування болю, артриту й запалень. У китайській традиційній медицині методика жалення бджолами розвивалась у межах акупунктури та апітерапії. У багатьох народів також існувала практика лікування ревматизму та болю в суглобах за допомогою бджоложалення.

У XIX столітті з'явилися перші наукові публікації. Французький лікар Дежарден (Desjardins) у 1859 році опублікував першу наукову роботу про застосування бджолиної отрути при ревматизмі. У 1864 році професор з Петербурга М.І. Лукомський також звернув увагу на ефективність цього методу.

Проте австрійського лікаря чеського походження Філіпа Терча вважають батьком сучасної наукової апітоксинотерапії. Він став одним із перших медиків, який систематично досліджував лікування ревматизму шляхом застосування бджолиних укусів та опублікував свої результати. Його часто називають "новатором сучасної апітоксинотерапії". Отже, про Філіпа Терча варто розповісти більш детально.

Філіп Терч (чеською Filip Terč) з'явився на світ 30 березня 1844 року в селі Прапоріштє, розташованому в Чехії, котра тоді входила до Австрійської імперії. Сьогодні це село належить до західної частини Чеської Республіки, поблизу кордону з Німеччиною. У гімназії в місті Кдине Філіп був занесений до "золотого списку учнів" у 1852 та 1854 роках, відзначившись як видатний учень.

Після закінчення гімназії Терч вирушив до Відня, де продовжив навчання з медицини в університеті. Він успішно завершив свої студії 16 квітня 1869 року, досягнувши 25-річного віку. Як молодий лікар він пройшов стажування у Віденській загальній лікарні, де здобув звання асистента хірурга. Після завершення загальної медичної підготовки Терч отримав титул магістра акушерства 5 липня 1874 року, а 31 липня того ж року став доктором хірургії. Хоча його основна діяльність була пов'язана з медициною, його захопленнями були бджолярство та альпінізм, завдяки чому він здобув популярність як ревматолог та апітерапевт.

У 1875 році 31-річний медик Філіп Терч, приїхавши до Марібора зі своєю дружиною, заснував власну незалежну медичну практику в лікарні, що спеціалізувалася на лікуванні внутрішніх і зовнішніх хвороб, зокрема захворювань очей, вух, горла та шкіри. Протягом свого професійного шляху, до виходу на пенсію у 1904 році, він неодноразово змінював місце розташування своєї клініки.

У 1878 році, через три роки після початку своїх досліджень, Терч став головою місцевої асоціації бджолярів. Він страждав від ревматизму і помітив, що укуси бджіл допомагають зменшити його біль. Це спонукало його до вивчення впливу апітоксину (бджолиної отрути) на ревматичні недуги. На основі своїх спостережень лікар створив концепцію "бджолиної терапії", яка відкрила нові горизонти для майбутньої медицини. Терч був впевнений, що існує пряма залежність між бджолиною отрутою і симптомами у пацієнтів з ревматизмом, оскільки у них спостерігалося поліпшення. Крім того, він підкреслював важливість раннього втручання в лікування хронічних форм захворювання, ще до появи явних ознак деформації суглобів, які, як відомо, є незворотними.

Терч виявив, що терапевтичну дозу слід поступово збільшувати, доки пацієнт не стане повністю несприйнятливим до бджолиної отрути. На його думку, при легших формах ревматичних захворювань потрібно менше укусів, тоді як для більш важких випадків потрібно кілька сотень або навіть тисячі укусів. Терапія починалася з одного укусу, продовжувалася іншим через півгодини, а потім третім укусом ще через годину. Пацієнтам з високою толерантністю до бджолиної отрути Терч виконував від 100 до 150 укусів на день, загалом до 600. Серед описаних ним прикладів була також лікарня, де він завдав понад 2000 укусів бджіл протягом трьох-чотирьох місяців.

Терч також лікував хворих з початковими стадіями серцевих проблем, викликаних ревматизмом. Результати його роботи виявилися багатообіцяючими: з 48 пацієнтів 36 повністю відновилися, у семи випадках він зафіксував покращення стану, тоді як лише п’ятеро не досягли одужання.

Терч провів лікування 186 пацієнтів, які страждали на хронічний ревматизм суглобів. У 151 випадку терапія виявилася успішною, тоді як інші пацієнти вирішили припинити лікування. Він відзначив, що в останніх випадках хворі або повністю одужали, або принаймні спостерігалося покращення їхнього стану.

Він лікував 253 пацієнтів з гострим м'язовим ревматизмом, з яких 212 повністю реабілітувалися, а 41 - лише частково, оскільки вони припинили лікування передчасно.

У 1888 році 44-річний Філіп Терч опублікував в австрійській газеті "Віденська медична преса" (Wiener Medizinische Presse) статтю про успішне лікування 173 пацієнтів, хворих на ревматизм, за допомогою бджолиних вжалювань. Ця робота вважається першим науковим документом, що підтверджує ефективність методу апітоксинотерапії.

Терч систематизував свої знання і представив їх медичній спільноті: в 1888 році в медичному журналі "Wiener medizinische Presse", а у 1889 році у Віденському університеті.

У своєму "Report About a Peculiar Connection Between the Bee Stings and Rheumatism" (Звіті про своєрідний зв'язок між укусами бджіл та ревматизмом) він повідомляв, що протягом чверті століття лікував близько 500 хворих на ревматизм -- без ускладнень і з тривалим позитивним ефектом для більшості.

Інноваційна дослідницька діяльність Терча у сфері лікування ревматизму за допомогою бджолиних укусів викликала низку труднощів. Коли в 1888 році він оприлюднив результати своїх досліджень у Wiener Medizinische Presse, його колеги з Відня відреагували на це численними усними та письмовими запитаннями та зауваженнями. Як і для багатьох новаторських ідей, пропозиція Терча використовувати бджолині укуси для терапії ревматизму спочатку викликала скептицизм і навіть насмішки. Основною причиною цього було те, що медична спільнота Відня та Австрії на той час вважалася піонером у клінічній медицині та фундаментальних дослідженнях, і всі, хто намагався досліджувати поза межами цих вузьких професійних кіл, стикався з неприйняттям або критикою. Віденська медицина вважалася однією з найпрогресивніших у світі.

Ще однією проблемою для Терча стало те, що оскільки його метод лікування ревматичних захворювань був новим і неперевіреним, лікареві було важко знайти пацієнтів, готових пройти його лікування. Ще важче було Терчу знайти пацієнтів з Відня.

Проте всі труднощі не змогли зупинити Терча в його успішному застосуванні апітоксинотерапії. Його переконання в ефективності "бджолиної терапії" та правильності своїх висновків залишалися незмінними. Проте через професійні непорозуміння щодо його лікувального методу він відчував глибокий внутрішній біль. Хоча Терч продовжував свої дослідження та поповнював їх новими позитивними результатами, він вирішив не ділитися своїми знахідками з іншими вченими в цій сфері.

Філіпу Терчу знадобилося півтора десятиліття, щоб описати деякі приклади у професійній бджільницькій літературі. Його перша праця під назвою "Бджолиний укус - лікарський засіб проти ревматизму", написана на основі лекції, яку він прочитав на зборах Штирійського бджільницького товариства у Граці 12 лютого 1904 року, була опублікована в бюлетені їхнього товариства "Steierischer Bienevater".

На медичній конференції 11 лютого 1904 року Філіп Терч запропонував визнати апітоксинотерапію в медицині.

У 1905 році ця стаття була поділена на шість частин і опублікована в бюлетені словенського бджоляра "Slovenski čebelar". Аналогічні публікації Терча можна знайти також у бюлетенях за 1907, 1909 та 1910 роки.

Лише після 1911 року в медичних колах почали з'являтися позитивні відгуки про доктора Терча та його професійну діяльність. Ці зміни, ймовірно, були зумовлені спеціалізацією його сина-медика у Відні. Віденський лікар і державний радник доктор Ернст Фукс надав доктору Рудольфу Терчу, який, як і його батько, підтримував ідею бджолотерапії, можливість проводити апітерапію у своїй офтальмологічній клініці. Пізніше професор Пал, який очолював першу медичну клініку Віденської загальної лікарні, дав згоду доктору Рудольфу Терчу лікувати пацієнта з важким ревматизмом суглобів за допомогою апітоксинотерапії. Подібне рішення ухвалив і державний радник фон Вагнер, який дозволив доктору Рудольфу Терчу дослідити вплив бджолиної отрути на психічно хворих та людей з нервовими розладами.

Наступним кроком до більшого визнання роботи та досягнень мариборського лікаря Філіпа Терча стала публічна презентація його сина, доктора Рудольфа Терча, який на той час працював акушером у Відні. Це відбулося 11 лютого 1912 року на зборах Австрійської асоціації бджільництва, де він представив результати досліджень свого батька, а також проблеми, пов’язані з лікуванням за допомогою апітоксину. Презентація під назвою "Бджолина отрута на службі медицини" стала важливою подією. Рудольф Терч, не маючи достатнього досвіду в цій галузі, посилався на випадки, що їх лікував його батько, який з 1879 року допоміг майже 700 пацієнтам, страждаючим на ревматичні захворювання.

Паралельно зі своєю медичною практикою Філіп Терч також активно займався викладанням у чоловічому педагогічному коледжі в Маріборі. Він читав курси з шкільної гігієни та соматології, що охоплювало вивчення людського тіла. Терч передав до навчального саду коледжу власну пасіку та бджолярські інструменти, мотивуючи вчителів-стажерів розвивати бджільництво в сільських районах і навчати своїх учнів цьому корисному ремеслу. Згідно зі спогадами одного з його студентів зі Словенії, Філіп Терч вважався відмінним педагогом, прогресивним чехом і національно свідомим слов'янином.

Терч виступав також з леціями про альпінізм, яким багато років займався.

Філіп Терч** відійшов у вічність 28 жовтня 1917 року і знайшов свій останній спочинок на старовинному Францисканському кладовищі в Маріборі.

У його вшанування 30 березня святкують Всесвітній день апітерапії. Терча також вважають попередником наукової імунології та алергології.

Ідеї, висунуті Терчем, знайшли підтримку серед інших медичних спеціалістів. Особливої популярності апітоксинотерапія набула завдяки доктору Ф. Беку Бодогу (Bodog F. Beck). Цей угорський лікар, який емігрував до Сполучених Штатів, у 1935 році випустив важливу працю під назвою "Терапія бджолиною отрутою" (The Bee Venom Therapy). Ця книга стала основним джерелом знань з цього методу на багато років вперед і суттєво сприяла його популяризації в США та Європі.

У XX та XXI століттях наукове співтовариство почало досліджувати механізми впливу бджолиної отрути (апітоксин) на молекулярному рівні. Вчені вивчають її можливості не лише для терапії артриту, а й для лікування таких хвороб, як розсіяний склероз, ракові захворювання, а також для полегшення болю різного походження та інших недуг.

Видатний український патофізіолог, академік та президент Академії наук УРСР Олександр Богомолець (1930-1946) вважається одним із першопрохідців у вивченні впливу бджолиної отрути на людський організм. Він створив антиретикулярну цитотоксичну сироватку (АЦС), що ґрунтувалася на складових бджолиної отрути. Ця сироватка використовувалася для активізації імунної системи та лікування хронічних хвороб.

Його учень, Микола Сиротинін, також зробив вагомий внесок у розвиток апітоксинотерапії, зокрема вивчаючи її вплив на реактивність організму, імунологію та патофізіологію. Вчені здослідили, що апітоксин містить понад 40 біологічно активних компонентів, включно з мелітином, апаміном і фосфоліпазою A2 -- кожен з яких має специфічну дію на нервову, імунну та судинну системи.

Дослідження продуктів бджільництва почали активно розвиватися на початку XX століття, але згодом їхнє значення зменшилося через появу антибіотиків та інших синтетичних лікарських засобів. Проте, з огляду на зростаючу стійкість мікроорганізмів до антибіотиків і численні небажані побічні ефекти від багатьох з цих препаратів, науковці в останні десятиліття знову звернули увагу на переваги продуктів бджільництва та натуральних засобів, особливо тих, що мають рослинне походження.

На сьогоднішній день апітерапія займає важливе місце в комплементарній медицині, виступаючи як допоміжний метод лікування. Цей підхід здатен покращити стан при різних захворюваннях та проблемах зі здоров'ям.

* Терč - це чеське слово, яке перекладається як "мета".

Для створення цієї розповіді я звернувся до інформації зі словенського видання "Maribor Doctor Filip Terč and his "Bee Therapy".