А тепер поговоримо про "матеріальну складову".

Методологія підготовки майбутніх журналістів повинна бути стандартизованою та базуватися на єдиному розумінні теорії і практики масових комунікацій.

Якщо студенти насолоджуються безтурботним життям між сесіями, то викладачі медіаінституту переживають спокійні періоди між акредитаціями. Звільнившись від тягаря бюрократичних процедур, вони повертаються до своїх повсякденних справ, реалізуючи на заняттях концепції сучасних стандартів, компетенцій, орієнтації на студентів, стейкхолдерів, силлабусів та освітніх траєкторій.

І ось тут... Враховуючи, що блог -- це авторська рефлексія на свіжі події, я відштовхуватимуся від того, які події декількох останніх днів, що відбувалися в рамках медіавишколу, викликали у мене нерозуміння.

Відбулася конференція на тему "Соціокомунікаційна наука в контексті смислових трансформацій: суспільні виклики, освітні тренди та професійна діяльність", під час якої акцент було зроблено не на соціокомунікаціях, а на соціальних комунікаціях.

2. Пройшов круглий стіл, присвячений Біблії в контексті медіа.

3. Під час відкритої лекції філологи безапеляційно заявили, що журналістика -- це філологія, оскільки (тю!) факт просто треба огорнути в речення.

До чого тут медіавишкіл? Якби йшлося тільки про акції наукового чи методологічного характеру, до формулювання цих заходів, мабуть, можна було б ставитися спокійніше. Але два "але" не дозволяють мені дотримуватись подібного підходу.

Обставина перша. Я не погоджуюся з тим, що соціокомунікації та соціальні комунікації є синонімами й можна недбало ставитися до них як до тотожних явищ, це -- цілком самостійні соціальні практики та наукові галузі, які оперують різними інструментами аналізу й очікуваннями результатів. Я не погоджуюся з тим, що Біблію можна навіть умовно вважати медіа, оскільки вона не оперує жодною з медійних ознак, якщо взагалі коректно розглядати Біблію тільки як формальну книгу. Я не погоджуюся з тим, що журналістика -- це філологія, оскільки вона давно стала як самостійним соціальним інститутом, так і об'єктом вивчення окремою наукою -- комунікативістикою.

Обставина друга. Дві перші з названих мною подій було проведено в департаментах журналістики університетів -- отже, наративи мали й науково-дослідницький, і навчально-методичний характер; тобто, і синонімізація соціокомунікацій і соціальних комунікацій, і віднесення Біблії до категорії медіа подавались апріорі однозначно через зафіксовані теми конференції та круглого столу, що дає підстави вважати: такі посили подаються і в університетських авдиторіях студентам, майбутнім журналістам як аксіоми.

Мої наукові міркування є лишень моїми міркуваннями, з якими можна сперечатись і які можна не приймати. Ба більше, я зовсім не претендую на їхню істинність, щиросердечно поважаючи точку зору колег. Але йдеться вже не про науку з широким діапазоном дискусій, а про навчальний процес вишколу майбутніх журналістів, методологія якого повинна б мати уніфікований характер щодо конституційних характеристик масовокомунікаційної теорії та практики. Ні, не йдеться про, скажімо, непорушність усіх журналістських стандартів, жанрову стабільність, різночитання авторського "я" та принципи створення текстової підводки під відео -- ці й інші аспекти професійної роботи журналістів уже давно є предметом здорових дискусій у студентських журналістських авдиторіях. Я пишу про фундаментальні категорії журналістського вишколу, які не мали б стати приводом для різночитання -- навіть за умов цілковито творчого (що визначено законодавством України), неалгоритмічного характеру журналістики. Йдеться, щонайменше, про ключові характеристики типології засобів масової комунікації і якесь загальне уявлення про те, які засоби масової комунікації є медіа, а які медіа не є.

Сфера медіа звужується, комунікаційна практика поза журналістикою активізується, наукові уявлення про подібні тенденції персоніфікуються залежно від бачення кожним дослідником усіх цих процесів, що у вищій школі призводить до особистісного представлення комунікаційної реальності в університетських авдиторіях. Прекрасна як для творчої професії та демократичного суспільства тенденція. А ось рамки науки, в межах якої систематизуються теорії та гіпотези, застосовуються інструменти аналізу та функціонує ось ця викладацька інтерпретація масовокомунікаційних реалій, виявляються розмитими й нечіткими, що перетворює згадану викладацьку персоніфікацію на доволі ризиковану практику. Чітка фіксація наукових рамок, дослідницьких понять, методів та інструментів аналізу масовокомунікаційного поля допоможе викладачам нашої галузі знань, а, отже, і майбутнім журналістам систематизувати та структурувати все те, про що йдеться на парах із журналістських дисциплін.

Я вже не раз зазначав, що в Україні функціонує безліч університетських факультетів журналістики. Різноманітні кафедри та відділення, що представляють спеціальність 06 "журналістика" (з вересня – спеціальність С7 сфери знань С "Соціальні науки, журналістика та інформація"), можуть похвалитися потужним науковим потенціалом, який складається з талановитих і креативних докторів наук, кандидатів наук та докторів філософії. Вони з успіхом здійснюють навчання в галузі медіа, впроваджуючи сучасні технології підготовки та представлення медійного контенту. Очевидно, що українська наукова спільнота, яка займається підготовкою майбутніх журналістів, має всі підстави для відновлення роботи науково-методичної комісії журналістики. Ця комісія, під керівництвом професора Володимира Різуна, успішно діяла у 2010-х роках і активно впроваджувала до практики медіаосвіти корисні рекомендації щодо основних понять і дефініцій журналістики, комунікативістики та соціальних комунікацій. Безумовно, дружня, неформальна, але водночас авторитетна команда науковців та практиків може стати важливим елементом медіаосвіти. Це не буде простою структурою, яка покращуватиме вже відомі аспекти, про які йшлося на початку, оскільки таких структур у нас вистачає. Натомість це буде спільнота, яка пропонуватиме основні концепції сучасної української медіаосвіти.

Таким чином, він виступає як своєрідний автор її "основи". А також, можна сказати, як індикатор медіаосвіти.