Книга тижня: "Атоми та попіл. Всесвітня хроніка ядерних катастроф" автора Сергія Плохія.

"Нині у світі налічується 440 активних ядерних реакторів, які виробляють приблизно 10% світової електроенергії", - зазначає у своїй книжці історик Сергій Плохій.

Втім, атом, який був покликаний служити миру, виявився не таким економічно вигідним, як би хотілося... Відновлювальні та викопні джерела енергії мають привабливіші ціни. А технології, що використовувалися для розвитку атомної енергетики, стали основою для створення ядерної зброї.

Аварія на Чорнобильській АЕС викликала серйозні занепокоєння щодо безпеки, хоча вона не була єдиним випадком, що стався в XX столітті...

Сергій Плохій здійснив глибоке дослідження шести найзначніших ядерних аварій, акцентуючи увагу на їхньому глобальному контексті. Він аналізує не лише технічні аспекти, що стали причинами катастроф, але й соціальні, політичні та культурні фактори, які сприяли їх виникненню.

Детальнішу інформацію можна знайти в огляді Mind.

Фонова інформація. Сергій Плохій - видатний українсько-американський історик, який обіймає посаду професора в Гарвардському університеті. Він є автором багатьох популярних книг, присвячених історії Східної Європи, Радянського Союзу та України.

Книга "Атоми і попіл. Глобальна історія ядерних катастроф" вперше з'явилася англійською мовою у 2022 році. У The New York Times вказали, що її зміст сприяє усвідомленню небезпеки атомної енергетики, розвіюючи міф про її безпечність. Тим часом у The Guardian підтвердили думки автора щодо того, що атомна енергетика є занадто витратною, небезпечною та залежною від людської діяльності.

Видавнича компанія: "Наш Формат"

Сюжет. Книга містить шість розділів, кожен з яких фокусується на окремій катастрофі.

Атол Бікіні, 1954 рік. Тут відбулося перше випробування водневої бомби під назвою Castle Bravo, яке мало катастрофічні наслідки для місцевого населення Маршаллових островів. Радіоактивний попіл покрив величезні території, спричинивши численні захворювання та екологічну катастрофу. Castle Bravo є яскравим прикладом руйнівного впливу ядерних випробувань на життя людей та навколишнє середовище. Вибухи на атолі Бікіні стали символом нової ери — епохи водневих бомб, яка оголосила світу про глобальні зміни.

Киштим (1957). Цей розділ присвячений катастрофі, що сталася на плутонієвому комбінаті в радянському Киштимі. Вибух ядерних відходів став однією з найзначніших техногенних катастроф у світовій історії, про яку протягом багатьох років не говорили в країні, зокрема через політику "залізної завіси". Щоб приховати наслідки вибуху, територію, що зазнала радіоактивного забруднення, було оголошено природним заповідником...

"Віндскейл" (1957). Це ядерний комплекс, побудований у графстві Камбрія на північному заході Англії, що виробляв плутоній для ядерної зброї. 1957 року на ньому сталася пожежа... Цей випадок показав вразливість технологій навіть у країнах, що позиціонувати себе як лідери ядерної безпеки. Та найгірше те, що шкоду для здоровʼя внаслідок опромінення отримало близько мільйона людей.

Три-Майл-Айленд (1979) — це трагедія, що сталася на американській атомній електростанції в Пенсильванії. Плохій вважає цю подію "першим дзвіночком" для світової ядерної енергетики. Автор зазначає, що паніка серед людей, помилки співробітників та виявлені недоліки в системах безпеки стали предтечею майбутніх катастроф.

Чорнобиль (1986) — це найбільша ядерна катастрофа XX століття, яка перетворила місто Прип'ять на безлюдну зону. У своїй праці Сергій Плохій детально аналізує не лише технічні збої, але й радянську бюрократію, яка поглибила наслідки цієї трагедії. Він зазначає, що "КДБ вживав усіх заходів, щоб не допустити передачі інформації про вплив Чорнобильської аварії на здоров'я західним колегам радянських науковців та лікарів".

Фукусіма (2011). Інцидент на японській атомній електростанції, що не змогла витримати натиск землетрусу та цунамі, незважаючи на захисні бар'єри та бетонні конструкції, ще раз підтвердив, що природні сили здатні перевершити всі людські прогнози.

Між іншим, досі "нерозвʼязаною лишається велика проблема, повʼязана з майбутнім 1,25 млн тонн забрудненої води, яку зберігають у тисячах резервуарів на атомній електростанції". Щоб її очистити та вилити в океан, знадобляться десятиріччя.

У завершальній частині твору автор аналізує перспективи ядерної енергетики, підкреслюючи важливість усвідомлення уроків, отриманих з минулого, та необхідність створення нових підходів до забезпечення безпеки.

Вам буде цікаво, якщо: ви захоплюєтеся історичними дослідженнями, які ґрунтуються на архівних джерелах та свідченнях очевидців; вас цікавлять екологічні проблеми та питання безпеки; ви цінуєте якісну науково-популярну літературу, адже Сергій Плохій – це той автор, що вміє донести складні концепції зрозумілою мовою.

Цей текст може не припасти вам до душі, якщо: ви шукаєте просте та невимушене читання, адже, незважаючи на зрозумілу подачу, книга Сергія Плохія є досить глибокою та аналітичною; ви не бажаєте поринати у тривожні теми глобальних катастроф, адже й так у світі панує певний безлад.

Основна причина для прочитання "Атоми і попіл" полягає в тому, що ця книга є не лише свідченням глобальних катастроф, а й важливим застереженням про вразливість ядерної енергетики, а також необхідність вчитися на помилках минулого. Сергій Плохій вміло поєднує історичний аналіз із захоплюючими оповідями про науку та тих, хто піднімав її на нові висоти, піднімаючи питання про готовність людства нести відповідальність за "вогонь, вкрадений у Прометея".

Світ входить у затяжну водну кризу. Про це у своїй книжці попереджає американський бізнесмен, письменник та активіст з питань водного забезпечення Сет М. Сіґел: "20% населення Землі (1,5 млрд людей) стануть першими жертвами глобальної водної кризи".

Яке відношення має Ізраїль до цього питання? 60% площі цієї держави покриває пустеля, а решта території складається з напівпустельних регіонів. Проте Ізраїль демонструє одну з найактивніших економік у світі, при цьому зберігаючи надлишок водних ресурсів.

Тож ця книжка про те, "як маленька країна розробила досконалий підхід до водного господарства". Автор докладно розповідає про кроки та підходи, завдяки яким Ізраїль перетворив свою нестачу води на модель ефективності, інновацій та сталого розвитку, що може надихати та бути прикладом для інших держав.

У публікації розглядається, як водний сектор Ізраїлю, який на початку стикався з постійними проблемами з недостатньою кількістю ресурсів, змінився завдяки інтеграції технологій, політичних рішень та культурних трансформацій.

У цій книзі представлено новий погляд на екологічну ситуацію в сучасному світі. Автор заперечує традиційні екологічні наративи, стверджуючи, що панічні настрої щодо кліматичних змін завдають більше шкоди, ніж користі.

Автор висловлює критику щодо тверджень про екологічні катастрофи, вважаючи, що їх наслідки часто перебільшуються. Він закликає до використання раціональних підходів, які ґрунтуються на наукових даних, для вирішення глобальних проблем. Шелленбергер аналізує такі питання, як відновлювальні джерела енергії, ядерна енергетика, вирубка лісів та вплив промислового розвитку на країни, що перебувають у стадії розвитку.

Погляд Майкла Шелленбергера є особливо цікавим, оскільки він сам був екологічним активістом, що дозволяє йому розглядати питання з внутрішньої перспективи. Варто відзначити його авторський стиль — провокаційний, але водночас насичений переконливими аргументами, які спонукають до переосмислення актуальних екологічних підходів і закликають обирати інноваційні рішення замість панічних реакцій.