Метри попелу і хвилі цунамі. Вчені виявили, яким чином наші предки змогли витримати виверження гігантського вулкана в Японії.

Понад 7300 років тому один із найпотужніших вулканічних вибухів в історії Землі завдав нищівного удару по території сучасної Японії.

Катастрофа спричинила стрімке скорочення населення в одних регіонах, тоді як спільноти в інших куточках острова продовжували зростати.

Нещодавнє дослідження вчених з Лундського та Кембриджського університетів, яке було опубліковано в журналі Science Advances, поставило під сумнів традиційні академічні погляди на те, що виверження вулканів або повністю знищило давню цивілізацію, або ж не справило жодного впливу на її еволюцію.

Виверження сталося в кальдері Кікай, приблизно за 30 кілометрів на південь від острова Кюсю, в період, коли розвивалася культура мисливців і збирачів Дзьомон.

Катастрофі було присвоєно 7 балів за шкалою вулканічної експлозивності (VEI-7), що відносить її до категорії суперколосальних вивержень. Вулкан вивільнив у атмосферу та води від 332 до 457 кубічних кілометрів магми і попелу. Вибух, що стався на морському дні, супроводжувався потужними землетрусами, величезними цунамі та шаром попелу висотою в кілька метрів, який покрив величезні простори.

З метою оцінки демографічних наслідків дослідники вивчили 540 зразків, датованих за методом радіовуглецевого аналізу, з різних археологічних об'єктів Японії, використовуючи математичні моделі.

Результати виявили, що демографічна ситуація виявилася надзвичайно різноманітною.

У центральній та південній частинах острова Кюсю населення зазнало значного зменшення. Проте, на півдні цей процес почався ще до катастрофи, а виверження вулкана лише підштовхнуло демографічну кризу.

На північному узбережжі Кюсю популяція продовжувала зростати, незважаючи на руйнування довкілля. Вчені припускають, що туди мігрували вцілілі з півдня, адже прибережні екосистеми північних районів відновлювалися швидше.

Демографічний спад торкнувся навіть регіонів, що знаходяться далеко від вулканічної діяльності, зокрема уздовж узбережжя Тихого океану в Японії. Серед можливих причин цього явища варто відзначити шар вулканічного попелу, який знищив продовольчі ресурси, тимчасові зміни кліматичних умов та негативний вплив попелу на дихальні системи як людей, так і тварин.

Головний автор дослідження, професор Кембриджського університету Енріко Крема, акцентував увагу на тому, що, незважаючи на значні людські втрати, суспільство Дзьомон не зазнало краху. Ті, хто вижив, переселилися, встановили нові соціальні зв'язки, адаптували свій побут і розробили інноваційні підходи до господарювання, які дозволили їм не тільки зберегти життя, а й процвітати в повоєнний період.