На Місяці було виявлено неочікувану небезпеку для існування.

Наука виявила новий парадокс. Наше прагнення пізнати таємниці Всесвіту космічними місіями можуть ненавмисно їх знищувати. Нове дослідження, опубліковане в Journal of Geophysical Research: Planets, попереджає: вихлопи посадкових апаратів здатні швидко забруднити навіть найвіддаленіші куточки Місяця. Це загрожує унікальним "капсулам часу" -- регіонам, де мільярди років можуть зберігатися ключі до розуміння виникнення життя на Землі.

На полюсах Місяця розташовані глибокі кратери, куди промені Сонця не проникають вже мільярди років. У цих вічно затінених зонах панує лютіший холод, що зберігає лід, який принесли з собою комети та астероїди в далекому минулому. Дослідники вважають, що в цьому льоду можуть міститися "заморожені" органічні молекули – саме ті елементи, з яких колись виникло життя на нашій Землі.

"На нашій планеті сліди цих стародавніх молекул зникли внаслідок геологічних процесів. Місяць, у свою чергу, є справжнім музеєм, де ці молекули могли зберегтися", -- коментує концепцію дослідження.

Для оцінки потенційних ризиків вчені, очолювані Сільвіо Сінібальді з ESA та Франсіскою Пайвою з Instituto Superior Técnico, розробили комп'ютерну модель. В їхньому дослідженні вони провели симуляцію, яка демонструє, як молекули метану (які є частиною вихлопних газів космічних апаратів) можуть поширюватися під час посадки, наприклад, в рамках місії на південний полюс.

Результати неприємно вразили: менш ніж за дві місячні доби частина метану вже могла б долетіти до північного полюса. А всього за тиждень за місячним часом понад половина викинутого газу "затримується" на холодних полюсах.

"Найзначнішою сюрпризом виявився час. Молекули розповсюдилися від південного полюса до північного орієнтовно за тиждень, що дорівнює одному місяцю," - зауважує Сінібальді.

Головний фактор, що забезпечує таку велику швидкість, - це фактично відсутність атмосфери. Молекули метану вільно рухаються без жодних перешкод. Сонячне світло надає їм імпульс, а холодні полюси допомагають утримувати їх. Вони переміщуються по балістичних траєкторіях, нагадуючи гумові м'ячі, що відскакують у порожній кімнаті.

"Ми продемонстривали, що молекули можуть перетнути всю поверхню Місяця. Де б ви не приземлилися, забруднення потенційно може бути всюди", -- констатує Пайва.

Проте дослідники не обмежуються лише виявленням проблеми, а активно працюють над її розв'язанням. Холодніші зони для висадки рослин можуть ефективніше затримувати викиди. Крім того, вивчається концепція, за якою забруднюючі речовини можуть залишатися лише на поверхні льоду, не проникаючи в більш чисті шари.

Наразі найважливішим є підтвердження моделей за допомогою фактичних вимірювань на Місяці. "Це та реальність, з якою нам необхідно буде зіткнутися. Якщо не підготуємось, ми ризикуємо упустити важливу можливість," - підкреслює Сінібальді.

Дослідження підкреслює: Місяць не лише мета, а й делікатний науковий заповідник, який вимагає такої ж обережності, як національні парки чи Антарктида на нашій планеті.

Раніше ми інформували про те, як дослідники помилялися в своїх уявленнях про наявність води на Місяці.