Дослідники закликають до швидшого впровадження нового стандарту транслітерації. Відкритий лист до очільника Національної асоціації україністів.

#Політика

У наукових колах триває обговорення питання статусу та реалізації національного стандарту транслітерації ДСТУ 9112:2021. До редакції "Українських Новин" надійшов відкритий лист від доктора філологічних наук Максима Вакуленка, адресований керівнику Національної асоціації української культури Богдану Ажнюку.

Публікуємо текст без правок.

Відкритий лист

керівнику Національної асоціації української культури

Богдану АЖНЮКУ можно переформулировать как "Богдану, известному как АЖНЮК".

щодо потреби в терміновому та беззастережному реалізації

стандарту державної мови з транслітерації

Шановний Богдане,

Звертаюся до Вас як до особи, яка виконує кілька важливих функцій, що відповідають за розвиток української мови та мовну політику в нашій країні. Одночасно я бачу в Вас громадського діяча, який не може залишитися осторонь тих подій, що мають велике значення в ці дні.

Як вам, напевно, відомо, нещодавно команда лінгвістів і фахівців з перекладу звернулася до Кабінету Міністрів та Верховної Ради України з проханням пришвидшити реалізацію національного стандарту транслітерації ДСТУ 9112:2021. Цей стандарт, що охоплює кирилично-латиничну та латинично-кириличну транслітерацію українських текстів, визначає правила написання та є важливим кроком у розвитку мовної політики країни.

ОБРАЩЕНИЕ

Закликаємо до прискорення впровадження національного стандарту транслітерації ДСТУ 9112:2021 як стандарту для державної мови. Процес його впровадження розпочався в 2024 році, зокрема, листом ВА-17739112 до Кабінету Міністрів України від 01.09.2024. Це питання також обговорювалося у листах Міністерства юстиції України від 02.09.2024 (№ 122528/В-26911/7.1.3, вх. № 1351/24 від 03.09.2024) та Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.09.2024 (№ 3269/В-3189/24-ЗВГ, вх. № 1358/24 від 04.09.2024), а також у документі від 04.09.2024 (№ 3282/В-3213/ПВТ/24-ЗВГ, вх. № 1364/24 від 05.09.2024).

Заява була підписана учасниками IV Міжнародної конференції Української асоціації когнітивної лінгвістики та поетики (УАКЛіП) на тему "Лінгвістика та виклики сучасності: розширення наукових меж" (22-23 травня 2025 року):

Бондаренко Є.В. є доктором філологічних наук та професором, який очолює кафедру англійської філології та методики викладання іноземних мов у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна.

М.О. Вакуленко, доктор філологічних наук, є старшим науковим співробітником та дослідником в Університеті прикладних наук "Вища школа Дармштадта", розташованому в Дармштадті, Німеччина.

О.П. Воробйова, доктор філологічних наук та професор, очолює кафедру теорії, практики та перекладу англійської мови на факультеті лінгвістики Національного технічного університету України "КПІ ім. Ігоря Сікорського".

Голик С.В. є кандидатом економічних наук, доцентом та керівником кафедри англійської філології в Ужгородському національному університеті.

Юрій Б. Давидюк, кандидат наук з філології, доцент кафедри германської філології та перекладознавства в Хмельницькому національному університеті.

Демʼянчук Ю.І., кандидат економічних наук, доцент кафедри іноземних мов та перекладознавства Львівського державного університету безпеки життєдіяльності

Кирніс Н.І., кандидат економічних наук, доцент кафедри готельно-ресторанної та курортної справи Полтавського університету економіки і торгівлі

Китаєва С.О., кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри англійської мови Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Кутаєва Н.О. є асистентом та аспірантом на факультеті англійської філології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Кущ Е.О., кандидат філологічних наук, асистент професора, викладач Національного університету "Запорізька політехніка".

Орлов О.П., кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри англійської та німецької філології Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

Присяжнюк Л.Ф., кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри іноземних мов Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

С.В. Радецька, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри лінгвістики та перекладу в Київському університеті імені Бориса Грінченка.

Самосієнко Я.Я., аспірант Національного технічного університету України "КПІ імені Ігоря Сікорського"

Н.М. Філіппова, кандидат філологічних наук, доцентка та керівниця кафедри прикладної лінгвістики в Національному університеті кораблебудування, названому на честь адмірала Макарова.

О.І. Чередниченко — доктор педагогічних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України. Він займає посаду академіка-секретаря Відділення філології, мистецтвознавства та масових комунікацій цієї ж академії.

Черноватий Л.М., доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри перекладознавства імені Миколи Лукаша Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Отже, наукова спільнота свою роботу зробила.

І Ви не можете цього не знати: національний стандарт ДСТУ 9112:2021 - це не про "зручність" і не про "опцію". Це - елемент інформаційної, технологічної, гуманітарної та культурної безпеки держави, адже він:

* підкреслює безперервність багатовікової української літературної спадщини;

* нейтралізує російські наративи про "вторинність" і "меншовартість" української мови;

* узгоджує українську транслітерацію з європейськими нормами;

* дозволяє коректно латинізувати давні та сучасні тексти - від до ;

є важливим чинником для ефективної мовно-технологічної, правової та історико-культурної євроінтеграції України.

Науковий метод транслітерації назв українських історичних, культурних та мовних пам'яток передбачає дотримання українських стандартів для текстів давньої та стародавньої української літератури. Це особливо стосується назв публікацій, які мають важливе значення для України, наприклад:

Бεрында, Памво. Лєξɪкѻ́́н славєнорώсскїй, и̉ и̉мєнъ тлъкова́нїЄ. Кɪио́вїѧ, 1627. Доступно по ссылке: http://litopys.org.ua/berlex/be03.htm.

Національний транслітераційний стандарт ДСТУ 9112:2021 є єдиним актуальним нормативним актом в Україні, що включає повний реєстр історичних українських букв. Таким чином, його застосування в якості бази для державного стандарту транслітерації української мови є не лише науково обґрунтованим, але й юридично виправданим.

Більше інформації про цей стандарт міститься в моїй доповіді на семінарі НАН України "Інформація. Мова. Інтелект" 30 вересня 2024 року (https://site.ua/maksym.vakulenko/prikladni-ta-ekzistenciini-aspekti-vprovadzennya-nacionalnogo-standartu-ukrayinskoyi-latinici-iy5n3rn), а також у фахових публікаціях, зокрема:

Maksym Vakulenko. (2024). Transliteration. In the Encyclopedia of Slavic Languages and Linguistics Online, edited by Marc L. Greenberg and Lenore A. Grenoble. DOI: 10.1163/2589-6229_ESLO_COM_038593. Available at: https://referenceworks.brill.com/display/entries/ESLO/COM-038593.xml?ebody=full-html.

Вакуленко М. О. Дослідження практичних і екзистенційних аспектів реалізації національного стандарту української латиниці. Studia phililogica 1(24). (2025). С. 45-60. DOI: 10.28925/2311-2425.2025.244.

Шановний Богдане, всі ми знаємо, як Ви полюбляєте розповідати різні історії з власного життя, за нагоди і без. У мене теж є чимало цікавих і, головне, повчальних історій, одну з яких я хочу тут розповісти. Це історія появи згаданої вище статті в міжнародній "Енциклопедії слов'янських мов і лінгвістики".

У 2022 році, у рік, коли розпочалася повномасштабна агресія Росії, я надіслав до міжнародного журналу "Babel" свій рукопис статті, присвяченої транслітерації історичних текстів України. Як мовознавець, я прагнув внести свій внесок у боротьбу з російськими маніпуляціями щодо історії слов'янських мов, які є важливою складовою інформаційної війни РФ проти нашої країни. Проте, двоє рецензентів – один з США та інший з Європи – відхилили мою роботу, навівши такі "підстави":

* Українська мова не може мати таку давню історію.

Не рекомендується звертатися до думок Юрія Шевельова, оскільки його роботи піддавав критиці певний H. Leeming.

* у білоруських і російських мовознавців брова полізе вгору, якщо вони почитають цю статтю;

* варто обмежитися транслітерацією сучасної української мови.

Як самі бачите, це типовий набір російських пропагандистських гасел. На жаль, мусимо визнати, що світова славістика перебуває нині під російським каблуком.

Я висловив свою позицію, захищаючи український підхід до історії слов'янських мов. Це, зрештою, принесло позитивні результати: до мене особисто звернувся Марк Грінберг з пропозицією написати важливу статтю про транслітерацію для його енциклопедії.

Я впевнений, що ви вже ознайомилися з цією статтею і усвідомили її виняткову цінність для україністики. Так, це та сама стаття, про яку йшлося раніше.

Ця історія також має свою повчальну передісторію. Раніше я надіслав схожий текст до редакції відомого українського мовознавчого журналу "Мовознавство". Моя мета полягала в тому, щоб українські мовознавці усвідомили значимість запропонованих підходів до латинізації історичних українських текстів. Вам, напевно, буде цікаво дізнатися (або, можливо, пригадати?), як саме "Мовознавство" відреагувало на цю важливу ініціативу. Тож наводжу тут відповідь анонімного рецензента.

"У практиці багатьох наукових видань для відтворення староукраїнських мовних елементів у складі наукових публікацій традиційно використовується так звана гарвардська транслітерація, розроблена в Українському науковому інституті Гарвардського університету (детальніше див. Відтворення українських власних назв (антропонімів і топонімів) іноземними мовами. Доповіді та повідомлення. - К. 1995. - С.21-30.). Пропонована автором система невиправдано ускладнена, сповнена внутрішніх суперечностей і здатна дезорієнтувати користувача".

У цьому пасажі все прекрасно.

Як учасник редколегій кількох міжнародних видань, хочу звернути вашу увагу на досить незвичний підхід до цитування джерел, що використовується в нашій редакції. У авторитетних міжнародних виданнях зазвичай дотримуються практики посилань на нові публікації, які переважно не старші п'яти років. Посилання на роботи, що мають 25-річну давність, можливе лише у випадку, якщо це визнана монографія автора, який здобув світове визнання. Безумовно, автор цієї роботи має значний статус — він є директором шанованого мовознавчого інституту (знову ж таки, це ж ви?). Проте, слід зазначити, що нерецензована доповідь на конференції у Києві навряд чи можна вважати рівнозначною монографії. Чи маєте ви іншу точку зору?

Крім того, етика професійних журналів вимагає наводити посилання на оригінальні джерела, а не на їх адаптації. Це нагадує анекдот про Челентано, якого "Вассо напел". І тут є своя цікавість. Якщо уважно розглянути так звану "гарвардську транслітерацію", про яку згадує анонімний рецензент (https://www.loc.gov/catdir/cpso/romanization/ukrainia.pdf), стає очевидно, що "староукраїнських елементів" у ній абсолютно немає. Взагалі.

Здається, що використання старої доповіді стало лише способом приховати "голого короля".

Як Ви сприймаєте таке підлабузнювання до високопосадовця коштом української мови?

На фоні цих зворушливих проявів безмежного відданості українській гуманітарній науці страждання "дезорієнтованого" рецензента щодо "складності" запропонованого механізму транслітерації виглядають особливо іронічно. Суть у тому, що питання транслітерації студенти філологічних факультетів вивчають вже на першому курсі в рамках дисципліни "Вступ до мовознавства".

Ці правила виявилися зрозумілими навіть для тих, хто редагує Вікіпедію (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%A1%D0%A2%D0%A3_9112:2021) - адже всі бажаючі, незалежно від освітнього фону, можуть стати авторами контенту на цьому ресурсі.

Проте для досвідчених рецензентів "Мовознавства" це виявляється непосильним завданням.

І що ми тут маємо в "сухому залишку" від "Мовознавства"? Правильно: сприяння російській пропаганді, яка теж намагається всіх переконати, що ніякої староукраїнської мови не було й бути не може.

Тож українське суспільство чекає від Вас принципової реакції на цей милий факт.

Ваша належна реакція як громадського діяча була б дуже доречною - адже, як ми знаємо, державні установи не мають права втручатися в роботу видань. Але громадські діячі та організації можуть і повинні ставити цим виданням "незручні" запитання, якщо дії цих видань суперечать інтересам української держави.

Це питання виходить за межі євроінтеграції та навіть афроінтеграції. Чи знаєте ви, що в Південній Африці існує науковий журнал "Lexikos", що зосереджений на лексикографічних питаннях? А скільки українських мовознавчих видань потрапило до цієї шанованої бази? Як на цьому фоні виглядає журнал "Мовознавство"? Які кроки ми плануємо зробити далі? Чи залишимося й надалі вірними радянській практиці безглуздих посилань на міфічні "партійні авторитети", що призведе до нашого відсторонення від світових мовознавчих процесів? А можливо, настав час нарешті підтримати науку, яка критично важлива для нашого виживання як нації?

Як авторитетний мовознавець в Україні, голова Національної асоціації україністів (НАУ), директор престижного мовознавчого інституту та академік НАН України, ви, безсумнівно, усвідомлюєте, чому транскодувальна таблиця, що стала основою Постанови № 55 Кабінету Міністрів України "Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею" від 27 січня 2010 року, не відповідає необхідним вимогам для зазначених цілей.

Щоб не витрачати ваш час, я просто зазначу ключові недоліки цієї постанови.

Через це помітну кількість романізованих українських назв неможливо ідентифікувати: Гальченко - Галченко (Halchenko), Паньківська - Панківська (Pankivska), Польова - Полова (Polova), Лялько - Ліалко (Lialko), Возіанов - Возянов (Vozianov), Пії - Пій (Pii), Юрівка - Юр'ївка (Yurivka), Лар'їн - Ларін (Larin), Левитський - Левицький (Levytskyi) тощо. Крім таких слів, українські тексти можуть містити в собі спеціальні літерні позначення та абревіатури. Тож ігнорування вимог взаємної однозначності та зворотливості робить відновлення вихідного тексту неможливим. Експоненційне зростання інформаційних потоків, значна частина яких потребує латинізації, робить подібні системи непридатними для теперішніх і майбутніх лінгвістичних технологій.

Така орієнтація на поширені світові мови - англійську та російську - ставить Україну в один ряд із країнами третього світу (Камерун, Мозамбік та інші), які до приходу завойовників своєї писемності не мали і тому змушені орієнтувати свою писемність на мову метрополії. Але ж українська мова має давні писемні традиції, і нам не личить так її принижувати.

У підсумку, латинізація, представлена в цій таблиці, враховує граматичні особливості мови-реципієнта з метою забезпечення "зручності" читання. Це є формою практичної транскрипції, а не транслітерації. Подібне змішування термінів вказує на недостатній рівень наукового розвитку теми, оскільки принципи транслітерації відомі не лише авторам стандартів, але й викладаються на першому курсі філологічних факультетів у рамках предмета "Вступ до мовознавства". Додатково, намагання орієнтуватися на англійську мову є лінгвістично необгрунтованим, адже вона займає лише третє місце у світі за числом носіїв. Таким чином, мовна картина світу для більшості людей формується зовсім не через англійську.

Як Ви самі чудово розумієте, це не "дрібні недоліки". Це - системні вади, які роблять Постанову № 55 КМУ цілковито непридатною для сучасних лінгвістичних технологій, інформаційних систем, цифрових реєстрів і наукової роботи, а також для широкого вжитку. Що за грамотії складали таблицю, яка лежить у її основі?

Внаслідок зазначених недоліків, ця Постанова порушує кілька положень Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", а саме:

- статті 36, 40, 41 - про збереження української фонетичної структури у власних назвах;

- ст. 39 і 40 - які вимагають саме транслітерацію, а не практичну транскрипцію;

- ст. 7 - стосовно розповсюдження української мови на міжнародній арені.

Таким чином, органи влади факично опиняються в ситуації, коли їм доводиться ігнорувати законодавство, використовуючи документ, що не відповідає стандартам державної мови.

У листі № 1.1/25593-25, датованому 5 грудня 2025 року, Міністерство освіти і науки України підкреслює: "Враховуючи положення Закону України 'Про забезпечення функціонування української мови як державної' та вимоги щодо представлення результатів досліджень українських учених на міжнародній академічній арені, Постанова потребує перегляду та оновлення з урахуванням лінгвістичних стандартів і термінологічної уніфікації".

Отже, на рівні міністерства вже визнано, що Постанова № 55 КМУ є недійсною.

Позиція Міністерства освіти і науки України щодо транслітерації є ясною та однозначно підтримує українську мову.

Мовознавці та перекладачі, які підписали колективне звернення щодо впровадження національного транслітераційного стандарту ДСТУ 9112:2021, є провідними фахівцями України у сфері перекладознавства та фонетики - двох важливих аспектів, яких стосується транслітерація. Нагадаю, що в основі цього стандарту лежить рішення авторитетної Транслітераційної комісії від 16 листопада 2000 року, яку було створено розпорядженням тодішнього Президента НАН України Бориса Патона після депутатського звернення Леся Танюка та Павла Мовчана і до складу якої ввійшли провідні українські мовознавці - Василь Німчук, Іван Вихованець, Ніна Клименко, Григорій Півторак та інші.

Автор стандарту та секретар Транслітераційної комісії володіє непересічним внеском у галузі транслітерації. Він отримав кілька міжнародних грантів, зокрема грант програми Фулбрайта та три гранти програми Erasmus Mundus. Його наукові доповіді звучали на багатьох міжнародних конференціях, а кількість його публікацій перевищує 70, серед яких чотири статті в міжнародних журналах, що входять до бази Scopus. Його унікальність підкреслює те, що він є єдиним українським мовознавцем, автором важливої статті в міжнародній енциклопедії, присвяченій транслітерації.

Застосування національного транслітераційного стандарту ДСТУ 9112:2021 та відповідного стандарту державної мови з транслітерації особливо важливе для того, щоб користуватися в цих випадках українською нормою, а не російською, англійською чи ще якоюсь. Своєю чергою, такий підхід відповідає вимогам Закону, зокрема в таких частинах:

пункт 6в та 6є статті 3 - стосується застосування української мови в міжнародних комунікаціях та її навчання за межами країни.

- статті 36, 40, 41 - стосовно написання власних назв, географічних місць, а також імен і прізвищ.

- ст. 7 - стосовно розповсюдження української мови на міжнародній арені.

Будь-яка затримка у затвердженні стандарту державної мови для транслітерації веде до нових порушень законодавства та сприяє подальшій підтримці російської мови на світовій арені.

На жаль, Національна комісія зі стандартів державної мови (НКСДМ) знехтувала думкою експертів та потребами України в науково обґрунтованій транслітерації. У листі № 2/2213/25 від 19 вересня 2025 року голова Комісії Юлія Чернобров повідомила, що було ухвалено рішення не розглядати проєкт стандарту державної мови щодо транслітерації, тим самим намагаючись блокувати подальші ініціативи в цій сфері: "повторні звернення не підлягають розгляду тим самим органом від одного і того ж громадянина з одного й того ж питання, якщо попереднє було вирішено по суті". Як члену Колегії НКСДМ, вам, напевно, відомо про це рішення. Очевидно, ви також усвідомлюєте, що таке рішення суперечить пункту 1 статті 44 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", в якому зазначається, що Комісія повинна розробляти стандарти державної мови, враховуючи пропозиції профільних наукових установ. НКСДМ проігнорувала думки українських професіоналів, не залучивши жодної наукової організації, що передбачена законом, про що я згадував у листі ВА-19157044/Д2 до Кабінету Міністрів від 14 серпня 2025 року.

Тож проблему далеко не вирішено, і тут важить публічна думка кожної небайдужої і, головне, відповідальної особи.

На тлі чіткої державницької позиції провідних українських мовознавців і МОН України незрозумілою лишається позиція НАУ, а також позиція НАН України, до яких Ви маєте особисту адміністративну причетність.

Як ви, напевно, пам'ятаєте, 30 вересня 2024 року відбувся науковий семінар НАН України під назвою "Інформація. Мова. Інтелект", на якому я зробив доповідь про стандарт транслітерації. Ви також брали участь у дискусії. За результатами семінару академік Володимир Широков запропонував утворити робочу групу з учасників заходу для розробки рекомендацій для українського уряду щодо транслітерації. Дивно, але на наступному засіданні відділення літератури, мови та мистецтвознавства (ЛММ) НАН України, що відбулося 5 листопада 2024 року під керівництвом в. о. академіка-секретаря Богдана Ажнюка, він не був запрошений. Натомість виступив академік Микола Жулинський, який, незважаючи на повагу до його минулих досягнень, не має достатньої кваліфікації в питаннях транслітерації, не був присутній на семінарі і не чув моєї доповіді, але вирішив виступити. Не дивно, що його пропозиція полягала в тому, щоб нічого не змінювати і дотримуватися Постанови № 55 КМУ до останнього. Чому саме ця позиція стала основою Постанови відділення ЛММ НАН України від 5 листопада 2024 року, залишається незрозумілим.

У контексті цієї захоплюючої події у мене виникло кілька запитань, на які мені було б цікаво почути Ваші публічні відповіді.

Чому Володимира Широкова не запросили?

* Хто з учасників засідання ЛММ НАН України, що відбулося 5 листопада 2024 року, має експертизу в галузі транслітерації, зокрема за публікаціями, що вийшли протягом останніх п'яти років?

* Чи було на цьому засіданні взято до уваги необхідність латинізувати історичні українські тексти, що має екзистенційне для України значення?

Чи були під час цього засідання враховані міжнародно визнані правила транслітерації?

* Чи були на цьому засіданні взяті до уваги вимоги до латинізації текстів, які виникають при опрацюванні природного мовлення?

* Яку точку зору ви підтримуєте особисто: проукраїнську та обґрунтовану позицію академіка Широкова чи менш фахову думку академіка Жулинського?

* Я правильно розумію, що єдиним фахівцем на цьому зібранні, який розуміється на транслітерації, міг би бути Володимир Широков, але Ви цього не допустили?

Як особа, наділена владними повноваженнями, ви, безумовно, усвідомлюєте, що в цей непростий для нашої країни період українські мовознавці повинні використовувати всі доступні ресурси для посилення опору інформаційним атакам агресора, який намагається зобразити українську мову як другорядну, неповноцінну та незначну. Як авторитетний мовознавець, ви, напевно, усвідомлюєте критичну важливість правильної транслітерації українських історичних текстів, яка ґрунтується на національних правилах правопису, а не на російських чи англійських. У вашій ролі голови Національної асоціації україністів у вас є численні можливості поширити серед колег інформацію про необхідність впровадження транслітерації відповідно до національного стандарту ДСТУ 9112:2021. Як віце-президент Міжнародної асоціації україністів (МАУ), ви також можете донести цю інформацію до керівництва МАУ та міжнародних партнерів, аби вони підтримали україноцентричний підхід до транслітерації історичних текстів України. Вам не складе труднощів знайти спільну мову, адже, наприклад, Інститут славістики Віденського університету, де працює президент МАУ Міхаель Мозер, у 2024 році запрошував мене провести лекцію щодо національного стандарту української латиниці.

Враховуючи наведену інформацію, звертаюся до Вас з проханням:

* ужити заходів для поширення серед україністів інформації про необхідність використання національного транслітераційного стандарту ДСТУ 9112:2021;

* відповідно до Звернення учасників ІV Міжнародної конференції Української асоціації когнітивної лінгвістики і поетики (УАКЛіП) "Лінгвістика і виклики сучасного світу: перетинаючи дослідницькі кордони", посприяти якнайшвидшому затвердженню на цій основі стандарту державної мови з транслітерації, який:

- відповідає як букві, так і суті Закону;

- базується на науково обґрунтованих українських стандартах;

- забезпечує надійний захист державних, культурних та інформаційних інтересів України;

гарантує відповідність міжнародно визнаним транслітераційним стандартам Європи, заснованим на ISO 9, та сприяє євроінтеграційним прагненням країни.

вжити заходів для професійного висвітлення аспектів української транслітерації в академічних виданнях України;

* звернутися до президента НАН України Анатолія Загороднього з тим, щоб належним чином розглянути пропозиції семінару "Інформація. Мова. Інтелект" від 30 вересня 2024 року щодо створення робочої групи з транслітерації.

Експерти зробили свій хід.

Держава запустила офіційний етап процесу.

А тепер усі погляди звернені на вас.

Бо саме Ви очолюєте інституцію, від якої суспільство очікує фахової, принципової, державницької позиції. Наукова громадськість України та світу мусить знати:

* Чи визнає Національна асоціація україністів, що Постанова № 55 КМУ є застарілою й непридатною?

Чи стане вона на підтримку впровадження ДСТУ 9112:2021 в якості стандарту державної мови для транслітерації?

Чи усвідомлює керівництво НАУ важливість впровадження такого стандарту для прогресу в галузі лінгвістичних технологій?

Чи вважає адміністрація НАУ адекватною відповідь академічного видання "Мовознавство" на подану статтю, що стосується історичної української транслітерації?

* Чи вважає керівництво НАУ, що українська мова має право на власну, а не колоніально адаптовану латинізацію?

Чи планує голова надати офіційний коментар з приводу цього питання?

Будь ласка, не забудьте дати відповідь на раніше зазначені питання, що стосуються Постанови ЛММ НАН України, прийнятої 5 листопада 2024 року.

Шановний Богдане, нині мовчання - це теж позиція.

І суспільство має право знати, яку саме позицію обрали Ви.

Настав час, коли мовні установи України повинні надати ясну та принципову відповідь на важливе екзистенційне питання:

Чи будемо ми підтримувати українську літературну спадщину, чи ж віддамо її забуттю?

У вас є всі необхідні повноваження, знання та відповідальність, щоб впливати на державні процеси.

Або ж висловити свою думку, що вважаєте це непотрібним.

У будь-якому випадку це побачить суспільство.

Від імені учасників Четвертої Міжнародної конференції

Української асоціації когнітивної лінгвістики і поетики (УАКЛіП)