Наймасштабніший експеримент в історії. Як в Сполучених Штатах у 1940-х роках намагалися вивести ідеального пса.

У повоєнному штаті Мен команда дослідників заснувала унікальний навчальний заклад для собак – грандіозний комплекс, в якому прагнули вивести "суперсобаку". Проте їхні плани зазнали невдачі.

Люди тисячоліттями були трохи одержимі собаками. Однак наприкінці 1940-х років один масштабний експеримент вивів цю одержимість на рівень, якого не бачили ні до, ні після того.

Його досягнення сприяли закриттю одного з найтемніших етапів в історії наукових досліджень.

Експеримент здійснювали на великому, спеціально зведеному об'єкті на фермі в штаті Мен, США. Протягом 13-річного періоду тут вивчали більше 500 цуценят різних порід, зокрема кокер-спанієлів, біглів, шетландських вівчарок, басенджі та жорсткошерстих фокстер'єрів.

З моменту народження кожного цуценяти його розвиток уважно фіксували: від першої реакції на страх до першої спроби скуштувати тверду їжу, а також перших ігор-боротьби з братом або сестрою та першого маху хвостом.

У віці п'яти тижнів цуценятам починали проводити ряд випробувань, що оцінювали різні аспекти їхньої поведінки, включаючи інтелект, домінантні тенденції, емоційну реакцію та здібності до навчання.

"Коли з'являлися на світ цуценята, я був впевнений, що протягом наступних 12 місяців моя рутина залишиться незмінною," - зазначав у 1985 році один із керівників дослідження Джон Фуллер.

Науковці ставили перед собою численні питання. Чи дійсно деякі породи собак виявляються розумнішими за інші? Чи відрізняються характери різних порід? Яке значення має виховання цуценят їхніми батьками? Що відбудеться, якщо втрутитися в звичний процес розвитку цуценяти? І чи реально створити надзвичайно розумного "суперсобаки"?

Від декодування генетичного коду собак до вивчення оптимальних методів соціалізації цуценят - результати цього великого дослідження кардинально трансформували наше сприйняття собак і стали остаточним викликом євгеніці.

По завершенню Другої світової війни в Сполучених Штатах розпочалася ера наукових відкриттів: величезні інвестиції були спрямовані на дослідження.

Дослідники здатні були мати широкий погляд на речі, а значні фінансові ресурси надавалися без зайвих запитів.

Дослідження, яке згодом лагідно прозвали "Школою для собак", стало одним із таких проєктів. Воно отримало фінансування в розмірі 632 тисяч доларів - або майже 9 мільйонів доларів у сучасному еквіваленті. Сьогодні така сума для аналогічного проєкту здається неймовірною.

На той момент євгеніка, концепція, що передбачала досягнення генетичних переваг людини шляхом селекції, вже втратила свою репутацію. Її асоціація з нацистськими злочинами під час Голокосту, а також акцент на правах людини в повоєнний період зробили євгеніку неприйнятною та неетичною у контексті сучасних наукових досліджень.

Однак кілька впливових науковців і далі були прихильниками євгенічних ідей. Вони залишалися переконаними, що генетика є головним чинником, який визначає поведінку, і що завдяки ретельному добору батьків можна отримати нібито кращий різновид людини.

Серед цих науковців був Алан Грегг - тодішній директор відділу медичних наук Фонду Рокфеллера, відповідальний за розподіл приватних благодійних коштів організації.

Грегг захоплювався удосконаленням психіатричної практики та дослідженням корінних причин небажаної поведінки. Він вважав, що "правопорушники, злочинці з психічними розладами, емоційно нестабільні особи та психопатичні індивіди" можуть мати спільне генетичне підґрунтя. Проте, насправді, питання про те, якою мірою наші риси характеру та поведінка зумовлені генетикою, є набагато більш складним і багатогранним.

Особливо Грегга непокоїли, як він вважав, марно витрачені кошти на освіту. Краще розуміння генетики, писав він у листі 1945 року, змусило б усвідомити, що людина може "отримати стільки ж інтелектуальної користі від правильного підбору партнерів, скільки від шкіл вартістю 800 тисяч доларів".

Тоді більшість генетичних досліджень проводили на плодових мушках або щурах, але Греггу спала на думку нова ідея. Що, якби науковці спробували вивести надзвичайно розумного собаку - істоту, яка неодмінно привернула б увагу суспільства, - щоб підтвердити його думку про те, що інтелект значною мірою успадковується?

Грегг був готовий інвестувати в цю уявну "суперсобаку".

Протягом тривалого часу собаки ставлять перед генетиками захоплююче питання: чому різні породи можуть настільки кардинально відрізнятися у своїй зовнішності? Чи може бути, що дог і померанський шпіц насправді є представниками одного і того ж виду?

Неперевершене розмаїття порід собак стало однією з причин, чому вони вважаються ідеальними кандидатами для генетичних досліджень. Ці живі істоти, що так кардинально різняться за зовнішнім виглядом, ймовірно, також демонструють широкий спектр когнітивних здатностей і особистісних рис.

Фізіолог Джон Фуллер і Джон Пол Скотт, генетик поведінки тварин, який очолював проєкт, також були захоплені цією проблемою. Однак результати дослідження собак невдовзі почали розходитися з цілями його спонсора.

Фонд Рокфеллера мав надію, що деякі породи собак виявлять вищі рівні розумових здібностей. Тому тварини проходили різні інтелектуальні випробування, зокрема лабіринти, де їм потрібно було знайти їжу. Крім того, проводилися тести на навчання, в яких собаки неодноразово виконували одне й те саме завдання, щоб визначити, чи зможуть вони покращити свої результати.

Виявилося, що хоча деякі породи показували кращі результати у певних тестах, жодна з них не змогла продемонструвати перевагу за всіма критеріями. У підсумку, дослідники прийшли до висновку, що жодна порода не може вважатися "інтелектуальнішою" за іншу.

Стосовно темпераменту, між різними породами спостерігалися певні відмінності. Фокстер'єри, наприклад, мали тенденцію до більш агресивної поведінки — адже їх розводили як собак для полювання. Проте, багато в чому це залежало від конкретних умов.

"Одна й та ж порода може проявляти страх у певних обставинах і бути впевненою в інших, - зазначали Скотт і Фуллер у 1965 році. - Наприклад, басенджі відчували страх перед новими ситуаціями, проте не мали жодних побоювань щодо інших собак."

Загалом Скотт і Фуллер дійшли висновку, що їхні результати спростовують погляди євгеністів та їхні уявлення про "суперсобак", яких можна створити завдяки кращому селекційному добору. Це відкриття мало важливі наслідки і для людей.

"Ще з епохи античних греків... люди уявляли собі істот, що поєднують в собі божественну силу і героїчні якості, які б мали фізичну міць горили, геніальність Ейнштейна, музичний дар Бетховена та красу, властиву грецьким богам," - зазначали вони.

Висновки їхнього дослідження вказали на причини, чому це не може відбутися. У соціальному виді характеристики розподілені серед популяції не випадковим чином.

Візьмімо таку рису, як сміливість. Хоча сміливість у деяких собак - і людей - може допомогти відвернути небезпеку, боязкіший собака може першим подати сигнал тривоги. Для успішної соціальної групи потрібні всі ці якості.

"Слід шукати надлюдину не в індивідуумі, а в гармонійно розвиненому суспільстві", - резюмували Скотт і Фуллер.

Врешті-решт, Скотт і Фуллер стали більше зацікавленими не в розробці сміливого "суперсобаки", а в тому, як перші роки життя цуценяти формують його характер у дорослому віці.

У той час були надзвичайно популярними були теорії Фрейда про розвиток у дитинстві, а Джон Боулбі розробляв свої впливові теорії типів прив'язаності, згідно з якими турбота, яку отримує дитина, впливає на її подальше емоційне життя.

Скотт і Фуллер почали роздумувати над питанням прив'язаності у собак, яких вони вивчали. Які наслідки матиме вирощування цуценят в умовах ізоляції? Яким чином це відобразиться на їхньому розвитку?

У рамках цього унікального експерименту, який сучасні дослідники навряд чи змогли б реалізувати, цуценят виховували поодинці на просторах великих відкритих територій, захищених восьмифутовими парканами. Харчування та вода надходили через огорожу, тому цуценята ніколи не мали можливості зустрітися з людьми чи іншими собаками.

Змінюючи тривалість часу, протягом якого цуценята залишалися на самоті, Скотт і Фуллер виявили, що існує певний "критичний період" від чотирьох до 12 тижнів. Якщо цуценя, яке було ізольоване, мало можливість поспілкуватися з людиною або собакою в цей проміжок, то воно могло успішно соціалізуватися.

Проте, "якщо не дати їм можливість формувати емоційний зв'язок у цей важливий період, ви ніколи не матимете цілком звичайного собаки," – зазначав Скотт у 1986 році. "Без жодного спілкування з людьми... у віці 14-15 тижнів вони починали нагадувати маленьких диких істот."

Приблизно в 1958 році завершилось дослідження, проведене "Школою для собак". Фонд Рокфеллера вирішив не продовжувати фінансування, оскільки стало очевидно, що жодна "суперсобака" не зможе покинути територію комплексу.

Собак розподілили по лабораторіях у США та Європі. Через десять років закінчилася ера тріумфів американської науки.

Навіть нині науковці вражені величезними масштабами та амбіціями Скотта і Фуллера.

"Цей процес тривав багато років і залучав сотні собак, - зазначає Клайв Вінн, керівник Центру досліджень собак в Університеті штату Аризона. - У них були гектари дослідницьких площ і численні співробітники. Це саме те, що ми характеризуємо як 'масштабна наука'."

Науковці досі переконані, що саме Скотт і Фуллер стали основоположниками сучасного вивчення собак.

"Їхня діяльність суттєво вплинула на те, що собаки стали важливим об'єктом досліджень у галузі когнітивної науки та поведінкових досліджень", - зазначає Ванесса Вудс, керівниця Дитячого садка для цуценят при Університеті Дюка в Північній Кароліні.

"Вона сприяла формуванню цієї сфери в її сучасному вигляді", - зазначає вона.

Втім, деякі експерименти Скотта і Фуллера сьогодні вже не можна було б провести, каже Вінн. Вирощування цуценят у повній ізоляції, найімовірніше, вважали б надто жорстоким, особливо з огляду на те, що цуценят, які в результаті стали "дикими" й нездатними до приручення, зрештою приспали.

"Сьогодні, якщо ви плануєте взаємодіяти з собаками, які належать іншим людям, найкраще уникати дій, які ви б не зробили з їхніми дітьми," - зазначає він.

Якщо розглядати лише розміри, навряд чи найближчим часом з'явиться ініціатива, яка зможе конкурувати з "Школою для собак".

"Сьогодні ми робимо це інакше: ми не купуємо собак, а просто позичаємо домашніх улюбленців у людей", - каже Вінн.

Втім, масштабні проєкти все ж існують. Наприклад, у Дитячому садку для цуценят при Університеті Дюка протестували та тренували 101 цуценя, щоб з'ясувати, чи можна передбачити, які з них зможуть стати собаками-поводирями.

"Ніхто не наважився на такий сміливий і ризикований крок, як експеримент Скотта і Фуллера, доки ми не вирішили спробувати це", - усміхається Вудс.

Дослідження, проведені нею, вже встигли виявити ключові характеристики, необхідні для досягнення успіху, серед яких самоконтроль, пам'ять та вміння цуценят розпізнавати соціальні сигнали.

Проте вона поділяє думку Скотта і Фуллера, що немає жодної породи, яку можна було б беззаперечно вважати "розумнішою" за всі інші.

"Цей висновок справді витримав перевірку часом".