Найновіші та найдавніші планети нашої Сонячної системи: наукові відкриття та спірні гіпотези.

Астрономи досі не здатні точно встановити послідовність формування планет.

Близько 4,6 мільярда років тому хмара пилу та газу обвалилася під дією власної гравітації, започаткувавши формування Сонячної системи. Згодом утворилася туманність, у центрі якої виникло Сонце, а навколо -- зародки майбутніх планет. Проте питання, які саме планети сформувалися першими, досі залишається відкритим, пише LiveScience.

Незважаючи на численні місії, які охоплюють все: від досліджень Місяця до роботів на Марсі, науковці досі не мають єдиного консенсусу стосовно порядку формування планет. Існує кілька теоретичних моделей, які пропонують різні підходи до пояснення цього явища.

Найпоширенішим поясненням є акреція -- процес, коли частинки пилу та газу злипаються, утворюючи більші тіла, які з часом накопичують масу й перетворюються на планети. За даними NASA, у цій моделі спочатку формувалися великі планети-гіганти, розташовані далі від Сонця. Коли вони ставали масивнішими, віддалялися ще далі, звільняючи місце для земних, кам'янистих планет -- таких як Земля, Венера й Марс, які виникли пізніше та ближче до Сонця.

Для формування газового гіганта, подібного до Юпітера, потрібне значне скупчення газу. Якщо цей процес не почати вчасно, газ може просто зникнути, і планета не зможе сформуватися, -- зазначив астроном Майкл Мейєр, завідувач кафедри астрономії в Мічиганському університеті, у коментарі для Live Science. Таким чином, за його словами, газові гіганти є найстародавнішими планетами в Сонячній системі.

Інша модель, що розглядає потокову нестабільність, пропонує новий погляд на процес формування планет: вони могли з'явитися спонтанно з локалізованих скупчень матерії. Цей підхід відкриває можливість для висновку, що спочатку утворилися планети земного типу, а лише пізніше з'явилися газові гіганти.

"Існує ймовірність, що планети земної групи утворилися раніше, а газові гіганти не встигли завершити свій процес формування через те, що газ у туманності закінчився," - висловив свою думку планетолог Кауе Борліна з Університету Пердью.

Не менш суперечливим є й саме питання про "вік планети". За словами Гайї Стакі де Куей, дослідниці з Массачусетського технологічного інституту, вчені можуть трактувати його двома способами: за часом формування ядра планети або за віком її поверхні.

"Поверхня може мати старий вигляд, якщо залишилася без змін, або ж бути молодою, якщо на ній досі тривають різні процеси, такі як тектонічна активність," – зазначає Стакі де Куей.

Ще одним методом визначення віку є підрахунок кратерів: чим більше ударних слідів, тим старіша поверхня. За цим критерієм Земля вважається наймолодшою планетою, адже її поверхня постійно оновлюється через рух тектонічних плит. За нею йдуть Венера та Марс, де геологічна активність менш інтенсивна.

Проте, актуальні методи планетарного датування наразі не здатні надати точні дані про вік. Помилка в кілька мільйонів років може істотно вплинути на наше розуміння хронології розвитку Сонячної системи.

Науковці сподіваються, що зразки з інших планет, зокрема з Марса, допоможуть точніше відтворити картину зародження нашої системи: "Якщо ми хочемо зрозуміти, коли і як формуються планети, нам потрібні зразки порід. І частину з них ми вже маємо -- просто треба доставити їх на Землю".

Незважаючи на численні десятиліття спостережень, астрономи все ще вважають, що механізм формування планет у Сонячній системі залишається нерозгаданою таємницею. Проте кожна нова космічна місія або відкриття поступово наближає нас до розкриття одного з найстаріших запитань в історії.

Космічний телескоп Джеймса Вебба (JWST) нещодавно зафіксував найстарішу підтверджену чорну діру, що знаходиться в галактиці CAPERS-LRD-z9, яка виникла всього через 500 мільйонів років після Великого вибуху. Це робить її найранішим відомим об'єктом такого типу. Це відкриття надасть астрономам цінні дані для вивчення процесів, що стосуються швидкості і масштабу зростання чорних дір у ранніх стадіях розвитку всесвіту.