Нобелівська премія з економіки 2025 року: новаторські підходи та етичні аспекти прогресу.

У сьогоднішньому випуску нашої рубрики "Ойкономія. Християнський погляд на економічне життя" ми розглянемо одну з найважливіших подій у світі сучасної економічної науки - вручення Нобелівської премії 2025 року.

Цьогорічний вибір Шведської академії наук щодо нагородження "Премією Шведського державного банку з економічних наук за 2025 рік на честь Альфреда Нобеля" став чудовою можливістю не лише для визнання видатних вчених, а й для роздумів про те, яким повинен бути економічний розвиток у XXI столітті.

Лауреатами премії стали Джоел Мокір, Філіп Агйон та Пітер Говітт - троє економістів, які, кожен у свій спосіб, пояснили, як саме технологічні інновації здатні породжувати тривале зростання і чому розвиток - це не лише справа машин і капіталу, а передусім результат людської відкритості, науки, культури та інституцій. Академія коротко сформулювала суть їхнього внеску підкресливши, що вони показали, як нові технології стають рушієм сталого економічного зростання. Але за цим формулюванням стоїть цілий світ ідей, який поєднує історію, математику, філософію й також бачення людини як творчої особистості.

Від застою до безперервного розвитку

Протягом більшої частини людської історії економічне життя залишалося на місці. Незважаючи на окремі винаходи та відкриття, стабільне зростання не відбувалося. Суспільства піднімалися і занепадали, але середній рівень добробуту залишався практично незмінним. Джоел Мокір, економічний історик з Північно-Західного університету в США, ставить питання: чому ж ситуація змінилася саме в останні двісті років? Він вважає, що ключем до цієї трансформації стало вміння людства поєднувати практичні навички з науковими знаннями.

Мокір характеризує це явище як індустріальне Просвітництво. До XVIII століття людство усвідомлювало, що певні технології функціонують, але часто не могло зрозуміти причини їхньої роботи. Відсутність наукових пояснень ускладнювала можливість розвитку нових технологій на основі наявних. Лише коли дослідники почали глибше осмислювати природні закони, а практика ремісників злилася з теоретичними знаннями вчених, виникла можливість для безперервного прогресу. Наукові досягнення не лише сприяли новим винаходам, а й формували інтелектуальне середовище, де зміни стали звичним явищем. Мокір акцентує, що економічний розвиток можливий лише в суспільствах, відкритих до інновацій, де ніхто не має виключного права на істину.

Творче руйнування: анатомія прогресу

Іншу грань цієї оповіді виявили Філіп Агйон та Пітер Говітт, які у 1992 році розробили математичну модель для пояснення механізму економічного зростання. Вони впровадили в макроекономіку концепцію "творчого руйнування" — процесу, в якому нові технології витісняють старі, спричиняючи одночасно як успіхи, так і втрати. Новий винахід підвищує ефективність, проте водночас робить попередні технології нерелевантними. У цьому полягає двозначність прогресу: він одночасно створює і знищує.

Агйон і Говітт продемонстрували, що стійке зростання можливе лише в умовах, коли система здатна ефективно управляти напруженнями. У ситуаціях, коли суспільство сприяє інноваціям, але також підтримує тих, хто зазнає втрат, прогрес може тривати. Проте, якщо домінують страх і монополії, розвиток зупиняється. Їхня модель з'єднала економічну динаміку з інституційним середовищем, підкреслюючи важливість держави, конкуренції, освіти та інвестицій у науку. Вона роз'яснила, чому політичні рішення можуть як сприяти, так і стримувати науково-технічний прогрес, а також чому інновації є не лише економічною, але й моральною дилемою.

На думку Нобелівського комітету, роботи лауреатів мають спільну нитку: вони нагадують, що зростання не є гарантованим. Воно триває лише там, де підтримується культура відкритості, наукова свобода, довіра до знань і рівновага між інтересами суспільних груп. У своїх працях Агйон і Говітт підкреслюють, що кожна інновація викликає спротив тих, хто ризикує втратити свої позиції. Якщо переможці прогресу зловживають силою, блокуючи нові ідеї, суспільство повертається до стагнації. У цьому сенсі технологічна модернізація - завжди моральне випробування: чи здатні ми дозволити майбутньому народитися, не знищуючи людяності сьогодення.

Від знання до мудрості: комплексний розвиток особистості.

Сьогодні, коли ми обговорюємо технологічні нововведення, важливо усвідомлювати, що вони є лише складовою частиною більшого процесу — цілісного розвитку, в якому ключову роль відіграє людина. Соціальне вчення Церкви, зокрема енцикліки Павла VI «Populorum Progressio» та Бенедикта XVI «Caritas in Veritate», підкреслюють, що справжній прогрес не обмежується лише економічним зростанням, але передбачає гармонійний розвиток усіх аспектів людської особистості: матеріального, культурного, духовного та соціального.

У цьому контексті внесок Мокіра, Агйона та Говіта набуває особливої ваги. Їхні дослідження демонструють, що інновації без етичних засад можуть призвести до нових форм нерівності та соціального відчуження. Проте, якщо наука і технології підпорядковуються принципам людської гідності, вони можуть стати потужними засобами для звільнення. Комплексний розвиток вимагає, щоб наука служила не лише економічній вигоді, а й людському життю; щоб економіка була полем співпраці, а не змагань; щоб державна політика не зводилася лише до показників зростання, а сприяла справедливості та добробуту найбільш уразливих верств населення.

Це усвідомлення цілісності перетворює економіку з простого механізму на справжнє покликання. Творець нової технології не просто вигадує щось нове — він стає учасником процесу формування світу. І від способу, яким він використовує цей дар, залежить не тільки добробут, а й духовна гармонія суспільства.

Економіка, яка поєднує інтелект і емоції.

Отже, цьогорічна Нобелівська премія - це не просто розповідь про математичні моделі чи історичні дослідження. Це свідчення того, що справжній прогрес можливий лише тоді, коли наука й етика співіснують. Коли технологічний розвиток сплітається з піклуванням про людство, коли зростання не відокремлене від справедливості, а інновації сприяють піднесенню, а не руйнуванню.

Цілісний розвиток представляє собою шлях, де економіка перестає бути самоціллю і стає інструментом для досягнення більш глибокого та автентичного життя. Саме з цієї причини цьогорічна нагорода слугує нагадуванням про нашу місію: ми призвані не лише створювати нові речі, а й формувати новий світ — світ, де знання служать любові, а прогрес виявляється формою милосердя.