Записи з CES 2026: чому інженерна освіта в Україні не встигає за технологічними змінами та що можна зробити для виправлення ситуації.

CES 2026 — це одна з провідних технологічних виставок на планеті. Щороку сюди прибувають компанії, стартапи та інженери з різних куточків світу, щоб продемонструвати свої уявлення про майбутнє: від споживчої електроніки до автоматизованих систем.

Я відвідав CES 2026 не в ролі туриста чи бізнесмена. Моя присутність на заході була частиною освітньої ініціативи Ajax Next від Ajax Systems. Компанія організувала поїздку для студентів, щоб підтримати нове покоління винахідників і сприяти розвитку інженерної освіти в Україні. Ця подорож для мене стала не лише можливістю ознайомитися з новітніми технологіями, а й відображенням того, чого насправді повинні навчати у навчальних закладах.

Перші години на CES справляють знайоме враження: стенди, демонстраційні покази, вражаючі відео. Найближча для мене тема — робототехніка, і чим більше я перебував там, тим ясніше відчував дивний дисонанс. Більшість розробок, які справляли на мене сильне враження, вимагали не лише традиційних інженерних знань, а цілого спектру нових компетенцій: механіки, електроніки, програмування, штучного інтелекту, а також вміння працювати з тілом, оточенням і людьми.

У якийсь момент я зрозумів, що мене цікавить не питання "як це працює?", а інше: "де і як мають з'являтися люди, здатні створювати такі системи?".

Під час виставки я уявив себе деканом факультету у 2035 році, що стало поштовхом для формування концепції факультету кіберфізичних систем. Цей факультет не слід розглядати лише як конкретну будівлю чи формальну організацію, а радше як новий підхід до освіти. Це навчальний заклад, що не ділить світ на категорії "Штучний інтелект", "робототехніка" та "матеріальні компоненти", а навчає інтегрувати різні елементи в єдину систему, де цифрові технології безпосередньо взаємодіють із фізичним світом і людьми.

Замість стендів на CES 2026 я бачив майбутні кафедри -- напрями, які поки що існують фрагментарно, але вже зараз формують запит на нову інженерну освіту -- і у світі, і в Україні.

Цей матеріал не є оглядом CES і не містить списку "вражаючих гаджетів". Це спроба відобразити, які нові факультети могли б виникнути на основі побаченого на виставці, і чому я впевнений, що Україні такі спеціалізації необхідні не в далекій перспективі, а вже сьогодні.

Після кількох днів, проведених на CES 2026, у мене виникло ясне усвідомлення: більшість представлених технологій не підпадають під традиційні категорії "робототехніка", "штучний інтелект" або "мехатроніка".

Це кіберфізичні системи — це інноваційні рішення, в яких:

Саме з цієї причини я почав уявляти не лише окремі курси чи спеціалізації, а цілий факультет, де ці напрями організовані в логічну структуру, що складається з п'яти кафедр.

Там, де розуміння виникає з дії. Проекти, що справді змусили мене замислитися, були пов'язані з рухом. Не з вражаючими трюками чи "інтелектуальними" бесідами, а з тим, як машина здатна підтримувати рівновагу, реагувати на людину та функціонувати в умовах фізичної непередбачуваності.

Гуманоїдний робот Unitree G1, що спілкується з людиною в боксинговому режимі, демонструє не так бій, як вміння управляти своїм тілом в умовах, де зовнішні фактори важко спрогнозувати.

Робот постійно коригує положення, компенсує імпульси та реагує на дії людини в реальному часі. Це не запрограмована послідовність рухів, а динамічна система, яка вчиться утримувати стабільність.

Для мене це стало наочним прикладом того, що фізична взаємодія -- це окремий рівень інтелекту, який сьогодні майже не представлений в університетських програмах.

Механізми, що займаються тенісом, ілюструють основи моторного навчання. У цьому випадку немає заздалегідь визначеного алгоритму. Важливими є реакція, тайминг та безперервна адаптація до дій суперника. Подібні системи не навчаються повторювати певний рух, а обирають оптимальну дію в конкретний момент.

В Україні цей аспект має практичну значущість — від відновлення та тренувальних програм до складних прикладних ситуацій, де безпечна фізична взаємодія є вкрай важливою.

На цій кафедрі студенти мали б можливість створювати робота з антропоморфною моторикою, який навчається повзти у обмеженому середовищі, де висота не дає змоги прямувати стоячи, а пересування можливе лише за рахунок підтримки на ліктях, колінах та корпусі.

Там, де технології перестають бути дивовижними і стають звичними. Після вражаючих гуманоїдів на сцену виходять машини, які не привертають уваги мас. Це рішення, які не обіцяють майбутнє, а вже зараз готові до щоденної роботи.

На виставці Dyna Robotics не було видовищ, зате був присутній робот, який займається складанням одягу. Він працює повільно, точно і без жодних емоцій. Хоча складання рушників і одягу може здаватися тривіальним з алгоритмічної точки зору, насправді ця задача вимагає значної стабільності. Тканина має властивість змінювати свою форму, а її положення завжди різне, тому помилки накопичуються з кожним кроком.

Мене вразило не лише те, що робот здатний "складати", а й те, що він виконує цю задачу багаторазово, самостійно коригуючи свої дії без необхідності постійного втручання оператора. Сервісна робототехніка асоціюється з надійністю, самокорекцією та можливістю функціонувати в реальних умовах. У контексті освіти це ставить перед нами запитання: як забезпечити, щоб система залишалася працездатною навіть після сотого виконання.

Рішення від Primech AI ще менш помітні, але ще більш показові. Автономні роботи для прибирання та платформи управління інфраструктурою будівель не викликають емоцій, але зменшують кількість ручної праці та стабілізують процес. І саме тут я подумав, що в університетах ми майже не вчимо роботів жити в будівлях, взаємодіяти з графіками, обмеженнями, людьми.

Ця сфера вимагає інженера нового типу, який зосереджується не на демонстраціях, а на експлуатації, зносостійкості, обслуговуванні та інтеграції в уже наявні процеси.

Для України це має особливе значення. Від медичних закладів і студентських гуртожитків до відновлених громадських просторів — скрізь необхідні системи, які функціонують стабільно, не вимагають частого втручання, мають можливість масштабування, а не залишаються на етапі прототипу.

На цій кафедрі студенти створювали роботизований пристрій для очищення захаращених комор і технічних зон, який не лише прибирає, а й покращує організацію простору.

Там, де автомобіль інтегрується у наше середовище. Пристрої, які, здавалося б, не виконують традиційно "корисних" завдань, проте постійно взаємодіють із людьми. З часом я усвідомив, що ці технології не стільки про їх функціональність, скільки про те, як машини поводяться в присутності людини і як люди адаптуються до цього.

Гуманоїдні роботи Booster виглядають просто, і саме в цьому їхня сила. Це інструменти, з якими можна працювати руками -- програмувати, змінювати поведінку, тестувати взаємодію. Цей робот одразу задуманий як навчальний: він показує, що навчити машину соціальної поведінки -- це практичне інженерне завдання.

Робот Fourier GR-3, який грає з людиною в хрестики-нулики або взаємодіє в простих сценаріях, на перший погляд здається іграшковим, але саме в цій простоті ховається ключовий момент. Коли машина дивиться, чекає ходу, реагує на помилку або виграш, вона входить у соціальний ритм людини, що складніше змоделювати, ніж рух чи маніпуляцію, бо йдеться про паузи, очікування, повтори, дрібні реакції, які роблять взаємодію природною.

Для України цей аспект є надзвичайно важливим у сфері освіти. Якщо ми прагнемо виховувати інженерів нового покоління, нам необхідні не лише курси з алгоритмів, а й середовище, в якому можна безпечно тестувати взаємодію машин з людьми.

На цій кафедрі студенти розробляли навчального робота для аудиторії, який не викладає уроки, а слідкує за поведінкою учнів: хто втрачає концентрацію, хто відстає в навчанні, а хто робить одні й ті ж помилки. Цей робот міг би подавати сигнали викладачу не за допомогою слів, а через зміни в темпі, дистанції або уваги до конкретних студентів.

Там, де автомобіль розвиває свої смаки, а не лише орієнтується на враження. Після впровадження соціальних роботів з'явилися надзвичайно креативні моменти — коли машина виконує творчі завдання, не прагнучи стати "художником". Вона не є заміною людини, а навпаки, навчається адаптуватися до її потреб.

Роботизована рука RealHand, що виконує музичні твори на піаніно, сприймається не стільки як "музикант-робот", скільки як місток між задумом і його реалізацією. Ключовими аспектами є контроль над силою, швидкістю та моментом контакту. Це стало для мене ясним сигналом: у креативних системах алгоритм є лише частиною процесу, а фізичне втілення задуму становить іншу його половину. Якщо рука не вловлює межі, жоден штучний інтелект не зможе забезпечити переконливий результат.

Автономні фотозйомні та відео системи Sharpa продемонстрували новий аспект креативних кіберфізичних технологій. У цій взаємодії робот виступає активним партнером, самостійно обираючи момент, кут зйомки та відстань. Людина починає реагувати на камеру, а робот, що має камеру, — на людину. Це змінює динаміку процесу зйомки, перетворюючи творчий процес на спільну діяльність між людиною та машиною. З інженерної точки зору, це надзвичайно захоплююче завдання, яке включає в себе інтеграцію комп'ютерного зору, поведінкових аспектів і етичних питань присутності.

Тут ключовим є навчання взаємодії з фізичними проявами творчості, суб'єктивними стандартами якості та комунікацією, де особа не завжди чітко формулює свої вимоги.

Для України це може стати потужним вектором на стику інженерії, дизайну та культури — в сфері, де технології доповнюють людські можливості, а не витісняють їх.

На цій кафедрі студенти працювали над створенням художнього робота, який малює картину за вказівками людини, не маючи заздалегідь визначеного результату. Процес створення картини відбувається поступово, як спільна творчість, а не за заздалегідь розробленим шаблоном.

Там, де технологія має бути на боці людини. Після всіх роботів, які рухаються та працюють, був один тип розробок, біля яких я зупинявся довше. Не тому, що вони були складнішими технічно, а тому, що вони чітко відповідали на питання "навіщо". Ці технології повертають людині те, що ми часто сприймаємо як даність -- свободу руху.

Рішення від XSTO Mobility – це інноваційна роботизована платформа, здатна долати сходи та складні ландшафти. Тут немає показових вистав "чудес штучного інтелекту". Основу становлять складні механізми, системи стабілізації, сенсори та безперервний моніторинг безпеки. У цьому випадку неможливо просто "перезавантажити алгоритм" чи "покращити в наступній версії", адже наслідки помилки можуть бути критичними для фізичного стану людини.

Інклюзивні технології представляють собою унікальну сферу, в якій переплітаються механічні аспекти та управлінські процеси, людські взаємодії, етичні міркування щодо прийняття рішень та відповідальність за результати цих рішень.

Для України ця тема є безперечно важливою. Проте, навіть без врахування контексту, це той випадок, коли освіта повинна випереджати потреби ринку. Адже фахівців, здатних розробляти подібні системи, не можна "підготувати в процесі".

На цій кафедрі студенти розробляли роботизованих собак, призначених для супроводу людей з вадами зору. Це асистивне рішення повинно було допомагати людині орієнтуватися у складних публічних середовищах. Такий робот мав би здатність зупиняти свого супутника перед непередбаченими перешкодами, вибирати безпечні маршрути серед натовпу та підлаштовувати швидкість руху відповідно до індивідуальних потреб конкретної особи, а не до "середньостатистичного" сценарію.

Коли дивишся на роботів на CES 2026, дуже легко говорити лише про сервіс, освіту або креативність. Проте для українського інженера є ще один контекст, який неможливо ігнорувати.

Війна не зникла з нашого життя — вона просто не відображалася на виставкових стендах.

І це не означає, що технології, які я описую, не мають до неї жодного стосунку. Навпаки! Багато рішень у сфері кіберфізичних систем -- рух, автономність, навігація, взаємодія з людиною, робота в складному середовищі -- прямо або опосередковано формують інженерні компетенції, які критично важливі для країни, що воює.

Для мене принципово важливо не романтизувати "роботів для війни" і не зводити інженерію лише до військового застосування. Але так само неправильно удавати, що цей контекст зник. Сильна освіта і наука -- це не втеча від реальності, а спосіб пережити її та вийти з неї сильнішими.

Саме з цієї причини я розглядаю ці технології не як тимчасові рішення, а як фундамент знань і вмінь, що можуть бути застосовані як у звичайних, так і в екстрених ситуаціях. Коли ми говоримо про майбутнє інженерної освіти в Україні, важливо враховувати досвід, який ми вже здобули.

Візит не змінив моє сприйняття технологій, але відкрив новий погляд на освіту: для кого і з якою метою ми формуємо інженерів. Я помітив значний розрив між реаліями світу і тим, що ми пропонуємо студентам сьогодні. Багато з систем, які мене вразили, виходять за межі окремих дисциплін і потребують більш інтегрованого, практичного підходу до навчального процесу.

Тема освіти для мене є важливою не лише в теоретичному сенсі, а як реальний інструмент для змін. Я переконаний, що університет — це не просто заклад для отримання знань, а середовище, яке формує наші способи мислення. Саме подібні поїздки дають можливість зрозуміти, яким має бути це мислення в майбутньому.

CES став для мене точкою фіксації напрямку, в якому хочу рухатися далі -- працювати на перетині кіберфізичних систем, освіти й прикладної науки. Не спостерігати за змінами збоку, а брати участь у тому, як з'являються нові освітні програми, лабораторії та підходи до підготовки інженерів.