Вшанування пам'яті Владислава Сапи, дослідника та популяризатора Української Повстанської Армії.

З Владом ми знайшли спільну мову, обговорюючи український визвольний рух та його історію. Наше знайомство відбулося у 2010 році на платформі "Вконтакт". Я натрапив на його коментарі в одній російській групі, присвяченій військовій історії, і відразу зрозумів, що він дійсно має глибокі знання в цій сфері.

На той момент я вже давно задумував створення власної спільноти, метою якої стало б популяризація наукових знань про український визвольний рух. Сторінки українською мовою на "Вконтакті" не задовольняли моїх потреб. В основному, там зібралися люди, які лише кричали "Слава Україні" та "Смерть ворогам!", обговорювали манкуртів і українофобів при владі, або ж міркували про те, що "Бандера прийде – порядок наведе". Дійсно, історичні аспекти визвольного руху цікавили їх не так вже й багато.

Я запропонував Владові реалізувати ідею створення його власної сторінки, і він із захопленням підтримав цю пропозицію. Таким чином, була заснована спільнота "Український визвольний рух - ОУН та УПА", яка продовжує своє існування й сьогодні.

Група, яку ми створили влітку 2011-го, спершу була закритою -- лише для нас двох. Попервах ми її використовували як просто склад для численних фотографій, карт, документів, у якому їх можна було зосередужвати, щоб використовувати в дискусіях чи публікаціях деінде. Усе-таки, удвох легше, бо одна людина не здатна охопити неосяжне. А архітектура соціальної мережі давала змогу впорядкували той хаос інформації, який накопичувався на комп'ютері, наче на звалищі.

У 2012 році ми вирішили зробити нашу групу відкритою для всіх, і вона перетворилася на платформу для поширення надійної інформації про український визвольний рух. До 2017 року ми зібрали 5000 підписників. Хоча ця кількість може здаватися невеликою в світі соціального медіа, серед наших читачів виявилося чимало професійних істориків та навіть відомих особистостей. Згодом групу заблокував Роскомнагляд у Росії. Для проекту, який започаткували двоє студентів, не маючи історичної освіти, це, безсумнівно, є значним досягненням.

Доти ми були знайомі лише віртуально. Влад був уродженцем міста Хорол на Полтавщині, а навчався на правознавця в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого в Харкові.

Перший раз ми зустрілися наживо 26 жовтня 2013 року на фіналі студентського конкурсу "Український визвольний рух 1920-х – 1950-х років", організованого Центром досліджень визвольного руху в Могилянці. Хоча Влад не потрапив до трійки переможців, він отримав спеціальну нагороду від члена журі Володимира В'ятровича за свою ґрунтовну роботу "Боротьба радянських сил із підрозділами УПА на ПЗУЗ у 1944 році".

Наступного року ми закінчили кожен своє навчання, вийшли на роботи, але ведення сторінки про УПА не залишали.

У 2017 році ВКонтакті було заблоковано, і нам довелося створювати нову сторінку з нуля на "Фейсбуці". Однак у Facebook все проходило набагато легше — наша аудиторія виявилася значно активнішою, ніж у російській соціальній мережі. За кілька років, навіть без використання платної реклами, ми змогли наростити кількість підписників до 14 тисяч.

Навіть провідні новинні платформи та друковані глянцеві видання почали цитувати "Український визвольний рух – ОУН та УПА", звідки отримували високоякісні зображення повстанців. З нами також зв’язалося "Радіо Свобода" (проект "Молодь Плюс") з проханням надати відеоматеріали про історію УПА.

Наші матеріали знайшли відгук у серцях багатьох людей. У коментарях та приватних повідомленнях з нами зв'язувалися нащадки учасників визвольного руху: донька Кирила Осьмака, президента УГВР, внук одного з лідерів ОУН і УПА на Волині Ростислава Волошина, внук командира УПА-Захід та УПА-Південь Луки Павлишина, а також нащадки Миколи Кащука на прізвисько "Бура", який брав участь у бою проти нацистів у Новому Загорові у 1943 році. Також ми отримали повідомлення від стрільця сотні "Ударник-4" Луки Оліяра, відомого як "Дід", оунівки Галини Січкарук, яка у 1945 році застрелила начальника райвідділу НКВС, та члена ОУН Івана Гречківського, розстріляного гестапівцями в Івано-Франківську в листопаді 1943 року. Разом з цими історіями до нас звернулися родичі тих, хто переховував воїна УПА Антона Олійника, відомого як "Індус", після його втечі з концтабору в 1965 році, племінниця сотенного Ананія Присяжнюка, також відомого як "Герасим", та багато інших.

Наші матеріали отримали визнання від міжнародно відомих воєнно-історичних клубів, таких як "Сіроманці" з Чикаго (США). На жаль, наші оригінальні тексти, створені власноруч, неодноразово ставали об'єктом крадіжки з боку недобросовісних сторінок.

Я завжди знав що можу покластися на мого співредактора. У його загашнику обов'язково був цікавий сюжет з історії боротьби за волю України, узятий з першоджерел, а не злизаний із "Вікіпедії". Влад умів вишукувати на Бозна-де розташованих сайтах і заплутаних онлайн-архівах де чорт ногу зломить документи ОУН, УПА, їхніх ворогів -- спецслужб СРСР і Третього Райху, польського руху Опору. Примудрявся знаходити рідкісні знімки повстанців навіть в "Інстаграмі"! Важко уявити, скільки джерел, скільки унікальних фотографій я б не побачив, якби їх не розшукав Влад.

Турботи дорослого життя, наука та робота залишали мені дедалі менше часу на просвітництво в соцмережах. Але сторінка "Український визвольний рух -- ОУН та УПА" продовжувала жити завдяки тому, що останні кілька років її тягнув на собі переважно Влад. Усе від самого початку -- на волонтерських засадах, на ентузіазмі.

Після отримання диплома юридичного університету в 2014 році Владислав певний час трудився в районному управлінні юстиції на своїй малій батьківщині.

У березні 2015 року його призвали до лав Збройних сил України. Він розпочав службу на посаді офіцера, оскільки під час навчання завершив військову кафедру. Таким чином, замість того, щоб стати юристом, він майже на десятиліття обрав військову кар'єру.

Спочатку Влад працював у Хорольському районному військовому комісаріаті (пізніше - у Першому відділі Лубенського РТЦК та СП) на посаді старшого офіцера відділу кадрів та офіцерів запасу, а згодом - мобілізаційного підрозділу. У період з 2017 по 2019 рік він був прикомандирований до 58-ї мотопіхотної бригади ім. Івана Виговського, яка виконувала завдання в зоні АТО (ООС). Під час служби на фронті Влад займав посади заступника командира артилерійської батареї з морально-психологічного забезпечення і "замполіта" артилерійського дивізіону.

Але навіть на фронті Влад завжди знаходив час штудіювати нові праці чи документи з історії визвольного руху та викладити свої знахідки на нашій сторінці. Якось навіть розповідав, що, перебуваючи на Луганщині, перечитав усі томи "Літопису УПА".

Там же, у зоні ООС, Влад отримав травму спини (носив важкі 152-мм снаряди), через яку з 2-ю групою інвалідності повернувся до Хорольського РТЦК.

Подальша кар'єра проходила на різних посадах, зокрема офіцера та старшого офіцера мобілізаційного відділу у 2019 році, начальника відділу військового обліку та бронювання для сержантів і солдатів запасу з 2020 року, а також офіцера, відповідального за облік мобілізаційної роботи в Першому відділі Лубенського районного територіального центру комплектування (з 2021 року). Після тривалого лікування, 26 лютого 2023 року, він отримав звання капітана та вийшов у відставку через проблеми зі здоров'ям.

Владислав володів величезними знаннями у сфері українського визвольного руху та військової історії світу. Його ерудиція перевершувала навіть деяких професійних істориків. Проте, він рідко ділився своїми знаннями у письмовій формі, не залишивши після себе наукових статей чи популярних публікацій. На жаль, значна частина його інтелектуального спадку пішла в небуття разом із ним. Залишилися лише його записи, які він публікував на наших сторінках у ВКонтакті та Facebook, а також на спеціалізованих форумах.

Просто оцініть, наскільки актуальними виявилися теми, які він підняв: гілка "Діячі ОУН та УПА, які загинули у боротьбі з німецькою армією", розпочата Владом на форумі Reibert у 2013 році, з того часу набрала вражаючі 145 тисяч переглядів. Найбільш популярні його пости на нашій Facebook-сторінці мали охоплення від 200 тисяч до 320 тисяч користувачів.

Крім статті, поданої на конкурс 2013 року, у мене залишилися лише чернетки двох статей Владислава: одна присвячена останньому провіднику Житомирської округи ОУН, Володимиру Кудрі, відомому під псевдонімом "Роман", який загинув у 1955 році, а інша — досліджує, як українські повстанці використовували трофейні військові однострої та нагороди.

Отже, якщо у вас є думки чи ідеї, не стримуйте їх — діліться! Адже іноді саме ваші твори можуть стати тим єдиним спадком, що залишиться по вас.

Влад став одним із рідкісних людей, які розділяли мої погляди. Знайти когось, хто мислив би так само, як я, виявилося справжнім викликом. Ми поділяли схоже бачення щодо значення боротьби ОУН та УПА, а також щодо шляхів її популяризації.

На відміну від багатьох інших, Влад не приховував своїх симпатій до борців за незалежність України, не змішував їх з прихильниками Третього Райху чи шовінізмом. Він не ставив повстанців на один рівень із колабораціоністами-зрадниками і не зневажав українців, які протистояли нацистам у складі інших армій.

Мене завжди вражав його об'єктивний та ретельно продуманий підхід до аналізу історії, а також його прискіпливе вивчення первинних джерел і літератури. Він був дослідником, який спершу глибоко розумів предмет, а вже потім формулював висновки, уникаючи проекції власних політичних переконань на минулі події. Це контрастує з нинішньою тенденцією, коли оцінки історії часто маніпулюють задля вигоди політичної ситуації. І тільки тепер я дізнався, що ще в 2007 році Влад став переможцем суперфіналу інтелектуального шоу "Самый умный", у якому він брав участь протягом багатьох років.

Влад Сапа прожив коротке життя, але віддав максимум для України -- безкорисливо відроджував пам'ять про бороців за Українську державність у минулому і сам був учасником боротьби проти того самого російського ворога.

Нехай Царство Небесне прийме Владислава, а його пам'ять залишиться в наших серцях назавжди. Глибокі співчуття родині та близьким.