Сподіватися на власні сили та розвивати культурні цінності: тематика українських емігрантів у їхніх писаннях.

Часопис "Нова Україна" - інтелектуальний штаб української думки

Прага, 1922 рік. Дзвін трамваїв, цокання копит кінних екіпажів, яких із гудками та гулом обганяють автомобілі різних моделей. У цей міський гул несміливо увійшло видання, набране простим шрифтом на недорогому папері. Це був часопис "Нова Україна", створений та редагований відомим на той час діячем-емігрантом з України Микитою Шаповаловим та його однодумцями.

Часопис розповсюджуватимуть серед української громади, він її об'єднуватиме.

У вступній статті першого випуску йшлося про таке:

Феномен тотального знищення спонукає українців з глибокою повагою задуматися: що чекає нас попереду? Яким чином можна запобігти духовній та фізичній загибелі українського народу?

Існує лише одна відповідь на це питання. Ніщо з того, що пропонує Європа, не зможе врятувати Україну від духовного та фізичного голоду. Тому висновок є однозначним: український народ повинен покладатися лише на свої власні сили. Якщо цього не станеться, він ризикує зникнути через голод, залишивши місце для народів, які здатні до самозбереження.

В пошуках порятунку, українське суспільство має зосередити свої зусилля на подоланні як духовного, так і фізичного голоду, а також на створенні та виробництві культурних і матеріальних цінностей.

Видавець та редактор журналу "Нова Україна" – Микита Шаповал.

Часопис "Нова Україна" публікувався в Празі з 1922 по 1928 рік і став одним із ключових українознавчих видань Чехословаччини, а також важливою платформою для української політичної еміграції 1920-х років у Європі.

"Після поразки Української революції 1917- 1921 років українцям треба було відповісти на питання, яке, можливо, було важчим за боротьбу: що робити, коли державу втрачено? - коментує Оксана Супронюк можно перефразировать как "Супронюк Оксана"., кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Відділу зарубіжної україніки Інституту книгознавства Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. - Армія розбита, політичні сили розпорошені, Україна знову під російською владою. Здавалося б, залишилося лише зберігати пам'ять про поразку. Але празькі інтелектуали обрали інший шлях: вони почали думати, якою має бути Україна після поразки - і що треба зробити вже сьогодні, щоб вона могла відродитися завтра".

Науковець зазначає, що це не просто був еміграційний журнал, а скоріше "інтелектуальний центр української ідеї".

Оксана Супронюк можно перефразировать как "Супронюк Оксана".

Навколо журналу гуртувалися Микита Шаповал, Никифор Григоріїв, Борис Мартос, Іван Паливода, Володимир Винниченко – український письменник, політик і художник, який залишив значний слід в історії нашої культури. та інші українські діячі. Вони сперечалися про політику, суспільний лад, причини поразки визвольних змагань, - але дуже швидко виходили за межі політичних дискусій.

"Нова Україна" має надзвичайно сучасний відтінок. Її творці усвідомлювали, що основи державності формуються не в урядових кабінетах і навіть не на кордонах. Вона зароджується в школі, через книги, мову, науку та історичну пам'ять — з людини, яка відчуває свою ідентичність як українця", - підкреслила пані Оксана.

За її словами, Прага того часу слугувала інтелектуальним притулком для українців: тут емігранти здобули можливість займатися тим, що з кожним днем ставало все складніше в радянській Україні — вільно думати, дискутувати, досліджувати, публікувати роботи та планувати майбутнє. Хоча в радянській Україні ще існували наукові дослідження, книгознавство та культурні установи, проте вже відчувалася загроза цензури, заборон і переслідувань.

Часопис ретельно документував цей процес, зокрема, обмеження української літератури, гоніння на культурних діячів та зменшення українського культурного середовища.

Клементінум та "Нова Україна"

Клементінум, розташований у серці Праги, має цікаву історію, що налічує понад тисячу років, починаючи з XI століття. З 1781 року цей архітектурний комплекс слугує домівкою для Національної бібліотеки. Вражаюча барокова бібліотечна зала вражає своєю пишністю та елегантним дизайном.

У фондах Слов'янської бібліотеки Національної бібліотеки Чехії зберігається значна колекція періодичних видань української еміграції, серед яких особливо виділяється журнал "Нова Україна". Зразки цих видань представляє Анна Хлєбіна, працівниця бібліотеки.

Анна Хлєбіна демонструє екземпляри журналу "Нова Україна".

"Тут публікували свої роботи такі видатні особистості, як Ольга Кобилянська, Олександр Олесь та Володимир Винниченко – український письменник, політик і художник, який залишив значний слід в історії нашої культури.. Можна стверджувати, що вся інтелектуальна еліта вважала за честь мати свою статтю в журналі 'Нова Україна'. Це було місце, де обговорювалися ідеї щодо майбутнього та проводилися дискусії на актуальні теми. Крім того, читачі активно реагували, надсилаючи листи з запитаннями та коментарями до публікацій," - ділиться думками Анна, переглядаючи старі сторінки видання.

Це видання було тоді майданчиком для обговорення візій майбутнього.

Чому це питання знову стало важливим саме в цей момент?

"Мабуть тому, що, читаючи зараз цей часопис через сто років, ми раптом упізнаємо власну епоху, - розмірковує Оксана Супронюк можно перефразировать как "Супронюк Оксана". з бібліотеки ім. Вернадського. - Знову війна. Знову Росія заперечує право України на самостійне історичне існування. Знову культура, мова, освіта, інформація, книжка стають полем боротьби.

Але найбільше мене вражає інше. Вони не знали, коли Україна знову здобуде свою незалежність. Можливо, багато хто з них не сподівався дожити до цього моменту. І все ж вони діяли так, наче майбутнє України було неминучим. Вони видавали книги, створювали бібліотеки, писали історію, виховували молоде покоління, збирали бібліографічні матеріали та обговорювали можливий державний устрій. Іншими словами, вони не просто чекали свого історичного шансу, а активно готували Україну до нього.

Володимир Винниченко – український письменник, політик і художник, який залишив значний слід в історії нашої культури.

На переконання пані Оксани, основний висновок, який ми можемо зробити з цього видання: якщо ми зберігаємо мову, культуру, книги, пам'ять, науку та здатність планувати майбутнє, то історія продовжує жити.

"Тому "Нову Україну" варто читати сьогодні не для того, щоб знайти в ній готові рецепти. А для того, щоб побачити: у найтемніший момент українці вже вміли робити найважливіше - не тільки боротися за Україну, а й думати про Україну, якої ще не було. І саме так, зрештою, починається майбутня держава".

Яким чином автори часопису уявляли майбутнє України?

Ось як про це вони заявили в першому ж числі свого часопису:

Ми вважаємо, що українське громадянство, незалежно від того, де воно перебуває — в Україні чи за її межами, повинно терміново долучитися до активної культурної та економічної діяльності, не чекаючи на зовнішню підтримку.

Українське громадянство на Україні мусить всі свої сили згуртувати для праці по самоохороні від духовного й фізичного голоду, а українська еміґрація повинна використовувати своє невільне перебування за кордоном не тільки для збагнення освіти й досвіду лише на той час "як настане заспокоєння, зміна і т. п.", а й для того, щоб уже зараз, сьогодні робити певні реальні кроки по відновленню господарського і культурного життя України, шукати форми й засобів негайного порятунку українського народу від духовного і фізичного голоду, використовуючи для того всі можливі форми і всі свої зв'язки з европейськими народами".

На думку Анни Хлєбіної, порівнювати тодішню й сучасну еміграцію - неправильно, адже вони різні: серед нинішніх емігрантів більшість складають жінки з дітьми, біженці з окупованих територій, інші.

Завдання емігрантів у міжвоєнний період і сьогодні суттєво різняться як на індивідуальному, так і на глобальному рівні. Сучасним емігрантам варто усвідомити важливість адаптації. Це означає вивчення мови країни перебування, інтеграцію в місцеву культуру та активну участь у житті громади. Необхідно уникати ізоляції, що може виникнути через бажання залишатися в колі співвітчизників за будь-яку ціну.

Анна дбайливо кладе часопис назад, щоб віднести до бібліотечних сховищ.

А я думаю про те, що ж зрештою залишив він для нас після 100 років.