Причина полягає в дослідницьких рукавичках. Вчені виявили невідповідність у обчисленні кількості мікропластику.

Лабораторні рукавички здатні значно підвищувати рівень мікропластику в отриманих зразках. Частинки, що відшаровуються з їх поверхні, можуть потрапляти в аналізовані матеріали і помилково ідентифікуватися як пластик, що веде до спотворення результатів вимірювань.

Цю інформацію повідомляє видання Science Alert.

Мікропластик — це крихітні пластикові частинки, які виникають внаслідок розпаду пластикових відходів. Їх можна виявити в воді, їжі, атмосфері та навіть у людському тілі. Однак, через їх мікроскопічні розміри, їх ідентифікація є досить складною. Ці частинки можуть бути від декількох міліметрів до розмірів, що перевищують навіть розміри клітин крові.

Хіміки з University of Michigan досліджували, скільки мікропластику люди вдихають на відкритому повітрі. Під час експерименту вони дотримувалися стандартних правил: не використовували пластик у лабораторії, носили одяг без синтетики та працювали в спеціальній камері для зменшення забруднення. Попри це, у зразках повітря вони виявили кількість частинок більш ніж у 1000 разів більшу, ніж у попередніх дослідженнях.

Після проведення перевірки було виявлено, що джерелом забруднення виявилися лабораторні рукавички. Вони залишали на поверхнях зразків дрібні частинки, які потім помилково ідентифікували як мікропластик. Ці частинки, що є солями стеарату, додаються під час виготовлення рукавичок для спрощення процесу їх зняття з форм. Внаслідок контакту вони можуть переноситися на обладнання та зразки.

Солі стеарату самі по собі не є мікропластиком, але мають схожу структуру з поліетиленом -- найпоширенішим видом пластику. Через це під час аналізу їх складно відрізнити. Дослідники використовують метод вібраційної спектроскопії, який визначає матеріал за взаємодією зі світлом. Через схожість структур поліетилену і стеаратів сигнали майже однакові, тому система часто помиляється.

Вчені провели експеримент, у якому дослідили сім різних типів рукавичок і змоделювали їх взаємодію з лабораторним обладнанням. Результати показали, що рукавички здатні виробляти понад 7000 частинок на квадратний міліметр, які можуть бути неправильно ідентифіковані як мікропластик. Більшість з цих частинок мали розмір менше 5 мікрометрів, що робить їх особливо небезпечними, оскільки вони здатні легше проникати у клітини.

Автори підкреслюють, що це може мати наслідки для досліджень, які служать основою для формування екологічної політики. Неправильні, завищені дані можуть викривити реальне розуміння обсягу проблеми.

Щоб уникнути помилок, дослідники радять по можливості не використовувати рукавички під час аналізу мікропластику. Якщо це необхідно, вони рекомендують застосовувати рукавички без стеаратів, наприклад ті, що призначені для електронної промисловості. Також команда розробила методи, які допомагають відрізняти такі частинки у вже зібраних даних.

Дослідники акцентують увагу на тому, що навіть якщо справжня концентрація мікропластику менша, ніж передбачалося раніше, його присутність викликає тривогу через потенційний вплив на здоров'я людини та навколишнє середовище.