Сексуальні домагання серед підлітків: чому вони не говорять про це та які кроки потрібно вжити.

У сучасному світі питання харасменту стає все більш актуальним — його обговорюють у Голлівуді, політичних колах та на робочих місцях. Проте, поки суспільство аналізує вчинки знаменитостей, статистичні дані свідчать, що сексуальні домагання давно вийшли за межі очікуваних місць і вже потрапили в шкільні коридори. Про це повідомляє видання Psychology Today.

Згідно з інформацією Гарвардської школи освіти, 87% підлітків-жінок та молодих дівчат вказали на те, що зазнавали сексуальних домагань. Крім того, 40% юнаків у віці від 12 до 17 років також повідомили, що стали жертвами таких дій у навчальному закладі. Це свідчить про те, що самі підлітки вчиняють такі дії і часто не усвідомлюють, що їх поведінка є неправильною.

За результатами того ж гарвардського дослідження, лише чверть підлітків коли-небудь розмовляли з батьками про те, що таке сексуальні домагання та як їх уникати. Решта -- дізнаються про це з соцмереж, фільмів або від друзів. І часто не бачать межі між фліртом, жартом та насильством. Батьки охочіше поговорять із дитиною про успішне навчання, ніж про згоду чи межі тіла, але саме ці розмови формують повагу до себе та до інших.

На перший погляд, може здаватися, що ситуація зрозуміла: хлопці виступають у ролі агресорів, а дівчата - жертв. Проте дослідження, опубліковане в журналі Prevention Science, спростовує цю думку. Виявляється, 42% підлітків, які скоюють сексуальні домагання, - це дівчата. Хоча вони рідше вдаються до фізичних дій без згоди, їхні методи можуть бути не менш шкідливими: вони часто поширюють плітки, принижують людей через зовнішність чи сексуальність, а також здійснюють цькування в Інтернеті. Це також є формою харасменту. Тому важливо зосередитися не на пошуку винних за статевою ознакою, а на питанні поваги та відповідальності.

Середній вік, в якому підлітки вперше можуть почати проявляти агресію, становить 15 років.

Проте термін "середній" вказує на те, що деякі молоді люди починають свою сексуальну активність ще в 12 або навіть 13 років. І тут виникає суттєва проблема: недостатня освіта та відсутність прикладів. У навчальних закладах "секс-освіта" часто обмежується лише біологічними аспектами, без акценту на важливості поваги, згоди, емоцій та особистих меж. В результаті діти не усвідомлюють, що "жарт про груди" чи "доторк на вечірці" можуть бути не лише недоречними, а й образливими.

Міф про те, що "хлопець дразнить, бо закоханий", все ще існує в нашому суспільстві. Проте реальність полягає в тому, що лише 3% підлітків, які чинили домагання, робили це з наміром почати стосунки. Більшість з них зізналися, що "це було просто весело", а інші вказували на бажання помститися. Це свідчить про те, що домагання не має нічого спільного з романтикою, а є проявом влади, приниження і прагнення контролю.

Практично половина підлітків, які вчинили сексуальні домагання, вважають, що нічого серйозного не трапилось. Вони не розуміють, що для постраждалої особи це може стати джерелом тривалої травми, зниження самооцінки, страху відвідувати школу або брати участь в онлайн-активностях. Ми часто недооцінюємо, наскільки серйозні наслідки можуть мати випадки сексуального цькування для дитини. На жаль, ці ситуації залишаються безкарними, оскільки дорослі не сприймають їх як проблему.

Найбільш сумна деталь цієї оповіді полягає в тому, що більшість підлітків, які вдаються до домагань, самі стали жертвами харасменту. Ті, хто колись зазнав приниження, часто намагаються "відновити контроль" і вживають ті ж дії, які переживали раніше. Це не є виправданням, проте слугує поясненням, яке може допомогти розірвати порочне коло насильства.

Мовчання -- головний ворог. Підлітки бояться бути осміяними, що їм не повірять або вважають, що "нічого серйозного не сталося". Але саме дорослі мають створити простір довіри.

Ось як це реалізувати:

Сексуальні домагання серед підлітків — це не просто "дитячі забави". Це перші сигнали більш серйозних соціальних проблем, які дорослі часто ігнорують. Чим раніше ми навчимо дітей обговорювати теми меж, згоди та поваги, тим менше шансів, що вони стануть тими, хто мовчить у критичних ситуаціях. Адже мовчання — це не нейтральна позиція. Це фактично підтримка насильства.