Сергей Грабовский: Значение прямого подхода без увлечения западными модными идеями -- Блоги | OBOZ.UA

Известный американский историк Тимоти Снайдер в 2022 году представил убедительные аргументы в пользу того, что современная Россия представляет собой империалистическое фашистское государство, обладающее всеми соответствующими характеристиками. Он утверждает, что в стране преобладает фашистская идеология, а не нацистская, поскольку последняя является лишь одной из форм тоталитарного социализма. К числу этих характеристик относятся культ личности, связанный с Путиным; право лидера определять врагов государства; почитание исторической памяти, особенно вокруг событий Второй мировой войны; а также миф о «золотом веке» имперского величия, который, по мнению властей, необходимо восстановить через так называемую "исцеляющую насилие" войну с Украиной.

Далее текст на языке оригинала

Зрозуміло, що більшість "хороших русских" інтелектуалів не поділяють цю думку. Але це не лише їхня позиція. У 2023 році було опубліковано маніфест групи мислителів з різних країн під назвою "Зупинити рашизм: Справжнє Майбутнє". Цей документ має чітку і рішучу позицію, але в одному аспекті він викликає запитання. Він заперечує, що рашизм можна вважати формою фашизму. У маніфесті стверджується: "Фашизм є аморальним, тоді як рашизм – позаморальним: він не базується на ціннісних системах, а на глибокому нігілізмі. Фашизм спирається на жорстокі ідеології, тоді як рашизм є ідеологічно цинічним: його проголошені ідеї – це лише формальні заяви". Іншими словами, ані ватажки рашизму, ані звичайні його прихильники насправді не вірять у свої власні лозунги.

Проте, засновник італійського фашизму Беніто Муссоліні у листі до сестри Едвідже, написаному в 1938 році, відверто висловлювався про расову чистоту свого народу, який зазнав численних навал і прийняв людей з усіх куточків світу. Він вважає, що "самі поняття расової чистоти та семітської загрози для нашої нації є просто абсурдними, і нехай цими дурницями займаються деякі надто запальні автори". Муссоліні також зазначав, що якби обставини склалися і він мав би обрати союз Рим - Москва замість Рим - Берлін, він би з легкістю підніс італійським працівникам таку ж безглузду концепцію про стаханівську етику і щастя, яке вона нібито приносить. Де тут можна знайти "систему цінностей" чи "ідеологічні принципи"? Як зазначав сам Муссоліні, "необхідність проводити в Італії політику расизму та антисемітизму має таку ж політичну вагу, як і відсутність реального змісту". Варто також відзначити, що фашизм, який спочатку виник в Італії, не мав антисемітського забарвлення, і навіть в уряді працювали євреї, тоді як Муссоліні стверджував, що антисеміти ганьблять горде ім'я фашиста та саму партію. Ось така нестабільна "система цінностей".

Сумніваюся, що й особисто В.Путін, і "колективний Путін" менш цинічно ставляться до ідеологем політики ствердження "русского мира" та "відновлення державної величі". А щодо "нелюдських переконань", то воєнна практика рашизму, коли молоді інтелектуали радо розробляють програмне забезпечення аеробалістичних ракет, а досвідчені пілоти запускають ці ракети по цивільних об'єктах Києва, Львова, Дніпра з тим, щоби потім "глибинна Росія" раділа, дивлячись відео вбитих українських дітей - "будет менше бендеровцев" - які ще переконання, які цінності лежать в основі всього цього, якщо не нелюдські?

Видається, міф про те, що рашизм - то не фашизм, що Путін і Ко - просто цинічні можновладці, а Росія - не фашистська держава, є одним із найнебезпечніших і дезорієнтуючих міфів нинішньої війни. Головне - він створює враження, наче з РФ можливі "нормальні" відносини, з нею можна домовлятися та сподіватися на виконання домовленостей тощо. Не менш небезпечним є інший міф - про те, що Росія - це автократія, авторитарна, а не тоталітарна держава (поняття "тоталітаризм", схоже, стало немодним у світовій науці та політики, наслідки цього відчуваються повсюдно і можуть спричинити глобальну катастрофу демократії).

Перед тим як розглянути концептуальні відмінності між авторитаризмом і тоталітаризмом, варто звернути увагу на результати соціологічного опитування, яке було проведене в Росії "іноагентом" – Левада-Центром у кінці червня 2024 року. Загальні дані опитування вражають. Підтримка дій російських військових залишається на високому рівні: 44% опитаних відповіли "безумовно так", а 33% – "скоріше так". Дві третини респондентів (65%) вважають, що за загибель людей і руйнування в Україні відповідальні США та НАТО, що є найвищим показником за час війни. Лише 11% покладають вину на "Україну (Київ)", а 8% не звинувачують нікого конкретно. 58% опитаних допускають можливість "переростання конфлікту в Україні" в "збройне протистояння між Росією та країнами НАТО". Варто зазначити, що 48% респондентів відчувають гордість за дії армії, 7% – задоволення і радість, ще 7% – захоплення, тоді як лише 4% відчувають сором. 86% учасників опитування висловили стурбованість щодо постачання західними країнами зброї Україні, що також є найвищим показником з 2022 року. Нарешті, 34% вважають, що Росія має право застосувати ядерну зброю проти України. Хоча певні показники підтримки дій влади та армії можуть бути завищені через страх респондентів висловити свою незгоду, загалом результати свідчать про характерну для тоталітарного суспільства стабільну "єдність влади та народу". Масштабний страх, який відчувають люди, також є ознакою тоталітаризму: це страх перед владою, сусідами, які можуть донести, а також страх перед демократичним Заходом, що супроводжується зневагою до нього і готовністю значної частини росіян до ядерного конфлікту.

Отже, авторитетна електронна енциклопедія Britannica визначає тоталітаризм як "тип правління, що теоретично виключає індивідуальні свободи та має на меті підпорядкувати всі аспекти особистого життя контролю держави". Італійський диктатор Беніто Муссоліні впровадив термін "totalitario" на початку 1920-х років, щоб описати нову фашистську державу в Італії, яку він охарактеризував словами: "всі всередині держави, жоден поза державою, жоден проти держави". До початку Другої світової війни термін "тоталітарний" став синонімом для абсолютно репресивного однопартійного правління. Серед сучасних прикладів тоталітарних режимів можна назвати Радянський Союз під керівництвом Йосифа Сталіна, нацистську Німеччину за Адольфа Гітлера, Китай під управлінням Мао Цзедуна, а також Північну Корею під династією Кім. Хоча ідеали Муссоліні не були повністю реалізовані в жодній з цих країн (навіть у КНДР), принцип "всі всередині держави, жоден поза державою" дійсно є характерним для тоталітаризму, включаючи рашизм.

Проте з наступними твердженнями важко погодитися. За даними Britannica, "тоталітаризм відрізняється від диктатури, деспотизму чи тиранії тим, що він замінює всі політичні інститути новими та знищує всі правові, соціальні та політичні традиції. Тоталітарна держава переслідує конкретну мету, таку як індустріалізація чи завоювання, ігноруючи всі інші". Однак не всі соціальні та політичні традиції підлягають знищенню в умовах тоталітаризму; навпаки, він часто зростає на їх основі. Наприклад, сталінізм спирався на традиції російського імперіалізму та шовінізму, а під час Другої світової війни та після неї до них додався антисемітизм. Нацизм, у свою чергу, був би неможливим без німецької звички до "Ordnung" — порядку. Кайзер Вільгельм ІІ в кінці ХІХ століття стверджував, що роль жінки обмежується чотирма К: Kinder, Küche, Kirche, Kleider. У Третьому Райху Геббельс викинув одне з К — "вбрання", залишивши три: Kinder, Küche, Kirche. Щодо індустріалізації як мети тоталітарної держави, це всього лише відлуння сталінської міфології, яка залишається актуальною досі: Сталін не мав на меті індустріалізацію в класичному розумінні, він прагнув створити потужний військово-промисловий комплекс для підготовки до війни. Подібні цілі переслідував і Мао Цзедун під час своєї спроби "великого стрибка".

На мою думку, авторитаризм, як жорстка недемократична форма правління, може зникнути та трансформуватися в іншу систему під впливом зовнішніх чинників або завдяки внутрішнім змінам. Це може бути результатом насильницького усунення, відносно мирної деконструкції чи еволюції політичного режиму. Що стосується тоталітаризму, його можливо ліквідувати лише шляхом знищення самой тоталітарної держави. Важливо зазначити, що йдеться не про країну в цілому, а саме про державну структуру, яка включає в себе всі інституції — як офіційні, так і напівофіційні, а також елементи, що походять з "верхів" та "низів", разом із важливими символами та соціально-міфологічними системами. Без комплексної міфологічної основи, яка проникає в усі сфери життя і визначає людську поведінку, тоталітаризм не може існувати, навіть якщо він запроваджується силою ззовні.

Цей висновок виникає з аналізу світової історії XX-XXI століття: Третій Райх, СРСР, Японія з її божественним імператором, королівство Італія, особливо "республіка Сало" в 1943-45 роках, Югославія під керівництвом Мілошевича тощо. Розглянемо ситуацію в країнах Східної Європи: в Польщі спостерігається демонтаж "народної держави", у Чехословаччині - розпад і "оксамитове розлучення" федерації, в Угорщині - процес демонтажу, хоча й неповний, наслідки якого ми бачимо в нинішніх тенденціях до авторитаризму. У Румунії відбувається складний і тривалий демонтаж "імперії Чаушеску", у Болгарії - також спостерігається демонтаж "народної республіки", а НДР зовсім зникла з географічної карти. Що стосується Росії, до тих пір, поки її імперська сутність, зумовлена історією, не буде деконструйована і знищена, поки залишаться активними радянсько-російські міфи, годі сподіватися - не лише Україні, а й усьому світу - на більшу цивілізованість та стабільність політичних і економічних процесів від Санкт-Петербурга до Владивостока. Але чи відбудеться це, і якщо так, то яким чином і коли?

Проте, здається, сучасні (або, точніше, модні) міфи у деяких сферах впевнено здобувають перевагу над науковими даними і здоровим глуздом. Виявляється, що Україна, класифікована як "частково вільна країна", опинилася поряд із Сомалілендом (осередком піратства), Папуа Новою Гвінеєю, Мозамбіком, Марокко, Нігером та іншими подібними державами. Натомість Намібія, Ботсвана, Південна Африка, Бразилія, Лесото і Панама вважаються "повністю вільними державами", майже взірцями демократії. У цей же час Росія, Гаїті та КНДР були згруповані разом з Туреччиною в категорію "неконтрольованих держав", хоча рівень особистих свобод у Гаїті (!!!) лише трохи відстає від Туреччини. Так, колись шанована міжнародна організація Freedom House впевнено класифікує країни, уникаючи термінів "авторитаризм" і "тоталітаризм", і не соромиться створювати нові міфи, які безпосередньо впливають на реальний статус України та Молдови (яка також позначена як "частково вільна країна"; при цьому Freedom House "ігнорує" маріонеткове Придністров'я, створене Росією).

Проте у 2018 році ця організація різко критикувала українську владу за її зусилля протидіяти російській агресії. "Влада України не провела належного розслідування стосовно проурядового ресурсу 'Миротворець', який у 2016 та 2017 роках опублікував персональні дані сотень журналістів, що працюють у районах, підконтрольних сепаратистам... Нові ініціативи уряду були націлені на подальше скорочення медійного плюралізму, нові правила обмежували свободу висловлювань і об'єднань, а запропоновані законопроекти вводили додаткові обмеження... У липні та серпні Служба безпеки України (СБУ) вжила заходів проти трьох російських та двох іспанських журналістів: на основі звинувачень у 'антиукраїнській пропаганді' декільком заборонили в'їзд до країни, а деяких вислали з України з подальшими заборонами на в'їзд на різні терміни". Іншими словами, навіть обережна спроба захистити Україну від російських агресорів та їхніх західних пособників є грубим порушенням прав людини.

Смішно? Ні. Сумно. Проте все окреслене вище - певні грані реальностей сучасного світу, отож варто брати їх до уваги та зважати на відчутну деградацію деяких ідейних настанов у сучасному світі (адже і теорії тоталітаризму та фашизму, і модерні концепти прав людини свого часу розроблені на Заході, але... І ще раз але). Втім, варто мати на в'язах власні голови і вільно оперувати класикою західної теоретичної соціогуманітарної думки, не мавпуючи новомодні дуже й дуже прогресивні ідейні течії.