Загадки льодовикової епохи: чому не всі істоти змогли перейти через Беринговий міст між Америкою та Азією?

Дослідники виявили, що заболочена місцевість Берінгова мосту перешкоджала пересуванню тварин сушею між Північною Америкою та Євразією.

Свіжі дослідження виявили, що Берінговий перешийок, який з'єднував Сибір і Аляску під час льодовикового періоду, насправді являв собою вологе болотисте середовище. Це ускладнювало перетин для деяких видів тварин.

Цю інформацію наводить видання Live Science.

Сухопутний міст, що нині прихований під водами Берінгової протоки між Аляскою і Сибіром, існував близько 36 000-11 000 років тому. На думку науковців, в той період він міг нагадувати трав'янисті, сухі степи, що простягалися обабіч протоки. Проте, дно океану, де колись розташовувався цей перешийок, досі залишається незвіданим.

У 2023 році команда вчених під керівництвом геолога Сари Фауелл з Університету Аляски вирушила в експедицію на дослідницькому судні Sikuliaq, щоб зібрати зразки осадових порід з дна Берингового моря. Ця місія стала першим кроком у відтворенні давнього ландшафту та кліматичних умов території сухопутного мосту.

На щорічних зборах Американського геофізичного союзу (AGU), що проходили у Вашингтоні у вівторок, 10 грудня, дослідники представили свої знахідки. З'ясувалося, що замість очікуваних слідів трав'янистих степів вони виявили свідчення про наявність болотистої місцевості, пронизаної ріками та усіяної дрібними озерами.

"Ми шукали кілька великих озер. Але те, що ми насправді знайшли, було доказом існування багатьох невеликих озер і річок", -- повідомила Фауелл.

У зразках порід, взятих з дна океану, були знайдені озерні осадові породи, пилок, дрібні скам'янілості, давня ДНК та органічні речовини. Аналіз пилку та скам'янілостей свідчить про наявність дерев і мохів у цьому регіоні. Крім того, дослідники виявили оболонки яєць водяних бліх (Daphnia) та прісноводних раків.

Це вологе середовище могло створити ідеальні умови для певних видів, таких як птахи, але також існували ділянки, де дослідники виявили докази переселення великих ссавців. Наприклад, в одній локації було знайдено ДНК мамонта. Відомо, що внаслідок міграцій тварин між двома континентами в Азії з’явилися коні, а на території Північної Америки – бізони.

"Навіть якщо це були переважно заплави і ставки, пасовища були всюди, просто їм [травоїдним тваринам - ред.] потрібно було пересуватися вищими і сухими місцями", -- пояснила Фауелл.

Однак навколишнє середовище, ймовірно, виявилося несприятливим для видів, які не переміщалися між континентами, таких як шерстистий носоріг (мешкає в Євразії), американський верблюд (мешкає в Північній та Центральній Америці) і короткомордий ведмідь (мешкає в Північній Америці).

"Водяний, насичений вологою ландшафт міг слугувати перешкодою для певних видів, тоді як для інших, які здатні пересуватися водою, він став би вигідним маршрутом," – зазначила Дженна Хілл з Геологічної служби США, яка брала участь у цьому дослідженні.

Дослідники підкреслили, що для глибшого усвідомлення того, як навколишнє середовище впливало на переміщення тварин в епоху льодовиків, необхідні подальші наукові дослідження.

Нагадуємо, що в Антарктиді вчені вперше виявили бурштин, який свідчить про наявність тропічних лісів поруч із Південним полюсом мільйони років тому. У часи динозаврів цей континент був вкрите розкішними, болотистими лісами, де серед квітів, папоротей та хвойних рослин гуділи комахи.