У маленькому крижаному світі виявили масштабну систему прихованих електромагнітних коливань.

Діаметр Енцелада дорівнює 500 кілометрів.

Дослідники виявили, що Енцелад, другий за розміром супутник Сатурна з діаметром всього 500 кілометрів, має електромагнітний вплив на відстані, які перевищують півмільйона кілометрів. Це більше, ніж відстань між Місяцем і Землею, як повідомляє Science Alert.

Міжнародна команда, очолювана Ліною Хадід з французької Лабораторії фізики плазми, провела дослідження даних чотирьох різних приладів, встановлених на космічному апараті Cassini. Їхня мета полягала в тому, щоб зрозуміти, яким чином відомі гейзери Енцелада генерують далекосяжні електромагнітні ефекти.

Енцелад вивергає шлейфи водяної пари і частинок пилу через тріщини в південній півкулі. Під впливом радіації Сатурна ці молекули води набувають електричного заряду, утворюючи плазму, яка взаємодіє з магнітним полем гігантської планети і проноситься повз супутник.

Внаслідок цієї взаємодії виникають утворення, відомі як крила Альфвена. Це електромагнітні хвилі, які рухаються подібно до коливань на гітарній струні, слідуючи за магнітними полями, що з'єднують Енцелад із полюсами Сатурна.

Відкриття робить особливо примітним масштаб і складність системи. Основне крило Альфвена не просто рухається до Сатурна і розсіюється. Замість цього воно відбивається між іоносферою Сатурна на полюсах планети і кільцеподібним плазмовим тором, що оточує орбіту Енцелада.

Кожне відбиття генерує нові хвилі, формуючи ґратчасту структуру перехресних електромагнітних елементів, які охоплюють екваторіальну площину Сатурна і простягаються до віддалених північних та південних широт.

Апарат Cassini 36 разів виявляв ознаки цих хвиль на відстанях, які були більшими, ніж припускали дослідники.

Команда дослідників виміряла поширення альфвенівських хвиль на відстань понад 504 тисячі кілометрів від Енцелада, що більш ніж у 2000 разів перевищує радіус супутника.

Дослідження також виявило дрібну структуру всередині основного альвенівського крила. Завдяки турбулентності хвилі розбиваються на нитки, що сприяє їх ефективному відбиттю від плазмового тора Енцелада та досягненню високих широт в іоносфері Сатурна, де формуються полярні сяйва, пов'язані з цим супутником.

Ця електромагнітна взаємодія між Енцеладом та його величезним "батьківським" тілом є прикладом, який допомагає вивчати подібні системи навколо крижаних супутників Юпітера: Європи, Ганімеда та Каллісто.

Раніше дослідники висловлювали сумніви щодо наявності океану під льодовою оболонкою супутника Сатурна Титана.