У Вайомінгу виявили муміфіковані залишки динозаврів.

Палеонтологи виявили два нових скелети едмонтозаврів із збереженою шкірою та першими у світі копитами динозаврів.

У 1908 році під час розкопок у Вайомінгу мисливець за скам'янілостями Чарльз Стернберг зробив неймовірне відкриття. Він знайшов скелет динозавра, покритий лускатою шкірою. Зразок качкодзьобого едмонтозавра потрапив до Американського музею природничої історії. Коли його представили публіці у 1909 році, видання The New York Times назвало знахідку не просто скелетом, а справжньою мумією.

Через рік у тому ж районі Вайомінгу Стернберг та його сини виявили другу мумію едмонтозавра, яку відправили до музею в Німеччині. Майже століття по тому команда палеонтологів повернулася до так званої зони мумій у Вайомінгу та виявила ще дві муміфіковані особини едмонтозаврів, які зберегли низку рідкісних особливостей, включно з першим у світі прикладом копит динозаврів.

У статті, опублікованій у журналі Science, науковці представляють викопні залишки та описують процес муміфікації, що відбувався за участю мікробів понад 66 мільйонів років тому. Пол Серено, палеонтолог з Чиказького університету і провідний автор роботи, підкреслив, що вперше вдалося повноцінно відтворити зовнішній вигляд едмонтозавра. За його словами, на основі їхніх малюнків можна створити детальне зображення динозавра, яке могло б стати основою для голлівудського фільму, охоплюючи його вигляд від голови до п’ят.

У 2001 році Серено взяв студентів для дослідження викопних пластів у східному Вайомінгу, які датуються кінцем крейдового періоду. Команда зробила низку відкриттів, включно зі зразками едмонтозаврів. Один з них був молодою особиною, а інший представляв задню частину старшого динозавра. Два зразки, яким дали прізвиська Ед-молодший та Ед-старший, врешті потрапили до лабораторії Серено в Чикаго. Коли навколишню породу видалили, команда усвідомила, що вони розкопують справжні мумії.

Серено усвідомив, що нові викопні були знайдені в тому ж районі, де Стернберг виявив свої мумії. Поглиблене дослідження виявило, що всі чотири мумії едмонтозаврів розташовані в межах смуги шириною приблизно десять кілометрів, яку команда охрестила зоною мумій.

У пізньому крейдяному періоді територія сучасного східного Вайомінгу являла собою річкову долину, що розташовувалася поблизу узбережжя і була схильна до сезонних підтоплень. Дослідницька команда вважає, що саме ці повені стали причиною поховання двох едмонтозаврів разом із кількома їхніми сучасниками. У навколишніх шарах також були виявлені скам'янілості тиранозавра рекса та трицератопса, які зберегли сліди шкіри.

Для того щоб зрозуміти процес муміфікації едмонтозаврів, вчені використали комп'ютерну томографію викопних залишків та провели дослідження шкіри за допомогою електронних мікроскопів. Результати аналізів не виявили жодних ознак органічних речовин, що свідчить про те, що м'ясо, шкіра та копита динозаврів повністю розклалися під час їх висихання. Коли паводкові води накрили висушені тіла динозаврів, мікроби утворили на шкірних покривах біоплівку. Ці мікроорганізми залишили тонкий шар глини, який огорнув туші, подібно до спеціальної маски в спа.

Серено пояснив, що коли глиняна маса наноситься на шкіру, вона проникає в усі пори. Після контакту з цими скам'янілостями можна помітити залишки глини на пальцях. Стефані Драмхеллер-Гортон, палеонтолог з Університету Теннессі в Ноксвіллі, яка не брала участі в цьому дослідженні, підкреслила, що отримані результати пропонують новий і захоплюючий підхід до муміфікації динозаврів. Вона сама вивчала частково з'їдену мумію едмонтозавра з Північної Дакоти і висловила задоволення від того, що існує кілька варіантів формування таких неймовірно красивих скам'янілостей.

Драмхеллер-Гортон вважає, що подібні дослідження можуть допомогти палеонтологам знаходити більше мезозойських мумій. Розуміння умов, необхідних для утворення мумії, може допомогти визначити місця для пошуків. Таких мумій дуже мало, і кожна з них є дивовижною скарбницею інформації про доісторичне життя на Землі.