Дослідники виявили несподіване впливання Марса: яким чином Червона планета впливає на клімат нашої Землі.

Дослідники виявили, що Марс має суттєвий і раніше недооцінений вплив на клімат Землі. Згідно з новими даними, гравітаційні характеристики Червоної планети відіграють важливу роль у формуванні кліматичних циклів, які визначають чергування льодовикових та тепліших етапів на протязі мільйонів років.

Про це повідомило видання Science Alert.

Клімат нашої планети зазнає змін у відповідності до циклів Міланковича — тривалих варіацій в орбіті Землі, куті нахилу її осі та положенні полюсів. Ці явища не відбуваються випадково: Земля постійно підпадає під гравітаційний вплив інших небесних тіл нашої Сонячної системи, що поступово, але послідовно коригує її рух навколо Сонця.

Раніше основну роль у цих циклах науковці відводили Юпітеру та Венері. Однак новий детальний аналіз показав, що Марс, попри значно меншу масу, також є важливим чинником. Команда дослідників під керівництвом астронома Стівена Кейна провела серію комп'ютерних симуляцій, у яких масу Марса змінювали від нульової до десятикратної порівняно з реальною. Моделі відстежували, як ці зміни впливають на орбітальні параметри Землі протягом мільйонів років.

Дослідження виявили, що найбільш стабільним компонентом кліматичної системи є 405-тисячолітній цикл ексцентриситету орбіти Землі. Цей цикл виникає внаслідок взаємодії між Венерою та Юпітером і залишається незмінним, незалежно від маси Марса, виконуючи функцію своєрідного "метроному" для змін клімату.

Водночас коротші цикли тривалістю близько 100 тисяч років, які пов'язані з переходами між льодовиковими періодами, виявилися критично залежними від Марса. У міру збільшення його маси в симуляціях ці цикли ставали довшими та виразнішими, що вказує на посилення гравітаційного зв'язку між внутрішніми планетами Сонячної системи.

Дослідники приділили особливу увагу "великому циклу" тривалістю 2,4 мільйона років, який відповідає за тривалі кліматичні флуктуації. У симуляціях, де не враховувався Марс, цей цикл повністю зникав. Вчені виявили, що його існування зумовлене достатньою масою Марса, яка дозволяє створити необхідний гравітаційний резонанс з орбітою Землі. Цей механізм, в свою чергу, впливає на обсяг сонячної радіації, що досягає нашої планети протягом геологічних епох.

Гравітація Марса також позначається на нахилі осі Землі. Відомий з геологічних даних 41-тисячолітній цикл нахилу осі подовжується зі зростанням маси Марса. У сценаріях, де Марс удесятеро важчий за реальний, цей цикл зміщується до домінантного періоду в межах 45-55 тисяч років, що суттєво змінює характер формування та відступу льодовикових щитів.

Дослідники підкреслюють, що ці результати мають велике значення не лише для вивчення кліматичної історії нашої планети, але й для оцінки потенціалу екзопланет для підтримки життя. Землеподібна планета, що має потужного сусіда з відповідною орбітальною структурою, може переживати кліматичні коливання, які запобігають її повному замерзанню або ж створюють більш стабільні умови для існування живих організмів.

Нагадуємо, що астрономи відкрили нову екзопланету, яка сформувалася приблизно через 50 мільйонів років після зникнення динозаврів на нашій планеті.