Від постачальника сировини до інноваційного лідера в технологіях.

Які умови необхідні для стимулювання розвитку видобутку корисних копалин?

Завдяки зростаючому останніми місяцями інтересу до рідкісноземельних елементів (РЗЕ) України, світ нарешті зрозумів обсяги мінеральної сировини (МС) нашої країни та ширину діапазону її корисних копалин. На початок XXI століття Україна, яка займала лише 0,4% земної суші і в якій проживало 0,8% населення планети, мала в своїх надрах 5% мінерально-сировинного потенціалу світу.

За оціненими запасами ряду корисних копалин Україна обійшла Росію, США, Великобританію, Францію, Німеччину, Канаду та інші країни. Зокрема, наприкінці XX століття вона займала провідні позиції в запасах і видобутку залізних, марганцевих, титан-цирконієвих руд, а також багатьох видів неметалічної сировини серед країн як Європи, так і світу.

У 1991 році мінерально-сировинний сектор становив приблизно 25% валового національного продукту, а видобуток і використання природних ресурсів були пов'язані з близько 50% промислового потенціалу та до 20% зайнятості населення. Проте згодом розвиток цієї галузі зупинився, і надалі спостерігалася руйнівна експлуатація спадщини СРСР без належного відновлення та інвестицій у розвиток. Це призвело до деіндустріалізації країни та значної втрати її потенціалу. Війна також внесла свій негативний вклад, особливо внаслідок того, що постраждали регіони, де активно проводився видобуток корисних копалин.

Україна має значний потенціал для розвитку видобутку і подальшої переробки своєї МС, володіє запасами критичної сировини, такої як рідкісноземельні елементи, уран, титан, графіт, каолін, цирконій, базальт, має вигідне розташування, розвинену інфраструктуру. Однак через відсутність ефективного державного управління галузь надрокористування поки не реалізовує свого потенціалу. На відміну від багатьох країн світу, де надрокористування забезпечує основний прибуток країни.

Визнання світовими інвесторами потенціалу та перспектив освоєння природних ресурсів України свідчить про те, що наші багаті мінеральні ресурси можуть стати ключем до відновлення країни після війни. Це також відкриває можливості для зайняття значних позицій на європейському ринку, а також переходу від статусу країни, що постачає сировину, до держави з розвиненою переробною промисловістю. Після завершення конфлікту, сектор надрокористування стане пріоритетом для відновлення національної економіки. Проте, відновлення цієї галузі не повинно зводитися лише до відтворення колишніх потужностей і структур, які існували раніше.

Необхідно створювати нову, сучасну, розвинену галузь на основі нових технологій, матеріалів, організаційних підходів із виробництвом кінцевої продукції з високою доданою вартістю та побудовою нових глобальних виробничо-збутових ланцюжків. Така можливість зараз існує. Це в СРСР при побудові виробничих ланцюгів у галузі надрокористування Україна в основному не виробляла кінцевої продукції, переважно напівфабрикати. Це робилося свідомо для взаємозалежності "братніх" республік.

Однак для відновлення країни на нових принципах потрібно розв'язати величезну кількість проблем, які накопичувалися десятиліттями і залишалися поза увагою держави.

По-перше, перед освоюванням надр слід усвідомити, що в них знаходиться. Для цього необхідні дані геологорозвідки. Мінерально-сировинну базу більш як на 90% сформовано за часів СРСР за тодішніми методологіями геологорозвідки та постановки родовищ на баланс. У СРСР геологію повністю фінансувала держава, і обсяги геологорозвідувальних робіт були значними. Потім фінансування почало скорочуватися, і зараз держава практично припинила фінансувати геологію і геологорозвідка майже припинилася. Низку даних було засекречено, тож системна інформація про українські надра відсутня. Але потенціал ще є, оскільки є архіви і в НАН України збереглися досить авторитетні інститути геологічних наук; геохімії, мінералогії та рудоутворення; геофізики.

Одна з проблем полягає в тому, що дані геологорозвідки, отримані в СРСР, не відповідають міжнародним стандартам, що вимагає їх адаптації до сучасних вимог. Це означає, що актуальної інформації про надра наразі немає. Тому, щоб ефективно розвивати ці ресурси, потрібно оновити геологічні дослідження до сучасного рівня.

По-друге, залучення застарілих технологій видобутку, збагачення та виробництва, які були розроблені 70-100 років тому, для відновлення країни призводить до відтворення неперспективних, енерговитратних, екологічно небезпечних і неконкурентоспроможних виробництв, що генерують значну кількість відходів. Тому важливо інвестувати в розробку новітніх технологій. Наприклад, літій може бути видобутий з українських родовищ, проте на сьогоднішній день у світі відсутні технології збагачення та отримання концентратів літію з українських петалітових мінералів. Реалізація цього проекту може зайняти до 15 років і вимагати інвестицій до 700 млн доларів. Водночас, існує можливість отримання літію, а також йоду, брома та барію з супутніх пластових вод, які утворюються під час буріння нафтогазових свердловин. У цьому випадку обсяги інвестицій можуть бути в десятки разів меншими, а терміни початку видобутку – значно коротшими.

По-третє, окрім відмови від застарілих технологій переробки, важливо також приділяти увагу новітнім матеріалам, які активно займають свої позиції на ринках. Необхідно зосередити наукові зусилля на створенні нових вітчизняних матеріалів, особливо на основі нанотехнологій та біотехнологій.

По-перше, наукові дослідження, що стосуються розробки нових матеріалів і технологій, стикаються з серйозними викликами. Сучасна наука не готова до цих завдань, оскільки, як правило, не займається створенням нових технологій, зосереджуючи свою увагу на публікаціях у наукових журналах, які входять до бази Scopus. Якщо проаналізувати ситуацію з патентуванням, то можна помітити, що кількість поданих заявок на патенти на винаходи та корисні моделі не є вражаючою — приблизно 3000 на рік. Причому більшість з цих заявок (близько двох третин) стосується корисних моделей, які, наприклад, у США взагалі не існують. У той час як інші країни патентують здебільшого технології п'ятого і шостого поколінь, Україна залишається на рівні третього і четвертого. Це свідчить про те, що пріоритети українських наукових досліджень не відповідають світовим тенденціям. Основними причинами цього є нездатність держави чітко визначити ці пріоритети та змусити науковий сектор слідувати їм, а також небажання наукових установ і вищих навчальних закладів, які мають автономію у виборі тематики досліджень, змінювати свої підходи.

Крім того, галузева наука, яка раніше займалася розробкою нових технологій, виробничих процесів та конструкцій, зазнала практично повного знищення. З 42 наукових установ у сфері хімічної промисловості, що існували за часів СРСР, сьогодні функціонує лише шість. Ситуація в металургійній промисловості є подібною. Наразі проводиться державна атестація наукових установ в сфері наукової діяльності, яка остаточно зруйнує галузеву науку, адже за чинною методикою, більшість з них не буде атестована. Вони існують без державного фінансування, покладаючись на кошти замовників, і їм не залишається можливості мріяти про публікації, патенти чи участь у міжнародних проектах — лише за згодою замовника. Без розвитку галузевої науки, в країні немає кому готувати конструктивну і технологічну документацію, на основі якої реалізуються інвестиційні проекти.

По-п'яте, за багато років видобутку корисних копалин в Україні накопичено величезні обсяги відходів, які вимірюються мільярдами тонн. З одного боку, це небезпечні відходи, що потребують утилізації. З іншого боку, в цих відходах міститься значна кількість корисних копалин, які в процесі первинної переробки через неефективні та застарілі технології опинялися на відвалах. Тому важливо розглядати ці відходи як потенційний ресурс для подальшого видобутку. При цьому технології переробки відходів з унікальним хімічним складом повинні розроблятися виключно нашими вченими.

По-шосте, при плануванні видобутку, переробки своїх РЗЕ необхідно використовувати досвід Китаю щодо монополії держави в цій галузі. Причини такого підходу: значні запаси, державна підтримка, жорсткі експортні квоти, заборона іноземним компаніям видобувати РЗЕ, допуск іноземних компаній до видобутку лише при створенні спільних підприємств із китайськими партнерами, заборона самостійно брати участь у проєктах з переробки та сепарації, рекомендації іноземним компаніям інвестувати в переробку в КНР. Тобто Пекін спонукає створювати виробничі потужності у країні та передавати їй технології в обмін на стабільні, надійні й недорогі поставки рідкісноземельних елементів. Крім того, Китай свідомо наповнює світовий ринок дешевими РЗЕ, щоб витіснити конкурентів. Такий підхід змушує уряди США, інших країн та ЄС шукати останніми роками альтернативні джерела, щоб знизити залежність від Китаю, що відкриває можливості для нових гравців на ринку, зокрема для України.