Володимир Шепелєв: "Фермери в США розробляють інвестиційні стратегії на горизонті 15-20 років, не побоюючись економічних криз."

Приєднуйся до нашого Viber: отримуй свіжі новини, веселий гумор та цікаві розваги!

Глобальна продовольча безпека входить у стадію значної нестабільності. Згідно з даними ФАО ООН, індекс цін на продукти харчування у травні 2025 року знизився до 127,7 пунктів, що викликано різними тенденціями: ціни на зернові товари знижуються, тоді як вартість молочних продуктів зросла на 21,5% в річному вимірі. Фахівці ФАО попереджають про потенційні загрози для врожаю в Північній Африці через посушливі умови. У таких обставинах стає особливо важливим дослідження стійких агровиробничих практик.

Володимир Шепелєв - кандидат економічних наук, автор дисертації "Регулювання ринку свинини в Україні", співавтор монографії з модернізації свинарства та член журі American Business Expo Award. Останні три роки він вивчає американську модель агровиробництва. В інтерв'ю Володимир розповів про відмінності між американським та українським підходами до агробізнесу та запропонував рішення для модернізації.

Володимире, у вашій дисертації на тему "Регулювання свинарства в Україні" ви підкреслили, що 50% виробництва свинини забезпечується домашніми господарствами, тоді як у розвинених країнах цей показник не перевищує 20%. Ви мали можливість спостерігати цю систему в США зсередини. Яка, на вашу думку, основна різниця в менталітеті між американськими та українськими виробниками?

Головна відмінність - мислення про довгостроковість. У США виробництво свинини - це капіталомісткий бізнес, який налаштований на оптимізацію процесів і не передбачає великих змін ринку, політичної обстановки, економічних криз і ризиків, пов'язаних навіть зі страхом ядерної зброї без її застосування. Тут фермери планують інвестиції на 15-20 років уперед, не боячись, що завтра зміниться вся система або почнеться якась криза. В Україні, навпаки, половина виробництва тримається на домашніх господарствах саме тому, що люди не вірять у стабільність. Вони вирощують по 4-10 свиней вдома, боячись залишитися без їжі, тоді як у розвинених країнах 80% свинини виробляється на спеціалізованих підприємствах.

Ви ввели в науковий обіг поняття "компартменталізація", тобто комплекс заходів з оптимізації процесів і податкових послаблень, а для оцінки якості м'ясної продукції запропонували застосовувати УЗД. Як це може бути використано у тваринництві?

У Сполучених Штатах багато процесів уже автоматизовано. Наприклад, УЗД давно використовується для оцінки якості м'яса, тоді як в Україні досі застосовують застарілу техніку з використанням шпика, який вводять у холку. Різниця в методах вражає: УЗД дозволяє з високою точністю визначити співвідношення м'яса, сала та кісток протягом кількох секунд, не завдаючи шкоди туші. На відміну від цього, шпик дає лише суб'єктивну оцінку в одному вимірюванні. Американська система HACCP вже стала еталоном для всієї харчової промисловості, що дозволяє суттєво заощаджувати ресурси і забезпечує стабільну якість продукції.

У своїх дослідженнях ви виявили парадокс: Україна експортує сировину для комбікормів до Європи, потім імпортує готові корми звідти ж. Це замкнене коло є системною проблемою пострадянської економіки чи окремий випадок?

Ця проблема має системний характер і може бути вирішена лише шляхом впровадження комплексних заходів. В Україні існує величезний потенціал у вигляді сировини, такої як зерно, кукурудза та мінерали. Проте країна в основному експортує ці ресурси до Європи, а потім імпортує готові комбікорми. Аналогічна ситуація спостерігається і з племінним матеріалом: вітчизняні свинарі часто обирають європейські породи, оскільки не мають довіри до місцевих. Це створює замкнуте коло недовіри до національного виробництва. Необхідно змінити підхід: від оновлення ГОСТів, багато з яких залишилися незмінними з 80-х років, до заснування власних центрів селекції та переробки.

Проблеми, що виникають у свинарстві, турбують аграріїв по всьому світу. Це підтверджує зростаючий інтерес до монографії, співавтором якої ви є. Яка ж тема цієї роботи?

Монографія, яку ми створили на основі нашого дисертаційного дослідження, підсумовує український досвід у модернізації свинарства та демонструє, як теоретичні концепції реалізуються в реальному житті. Отримане міжнародне визнання свідчить про те, що наші методи є актуальними не лише для пострадянських країн, але й для світового агробізнесу. Це особливо важливо в даний час, коли я займаюся вивченням американської моделі. Знання глобальних тенденцій дозволяє глибше аналізувати місцеві особливості.

Після успішного захисту вашої дисертації ви почали викладати в Національному університеті біоресурсів і природокористування (НУБіП), який регулярно займає місця в топ-10 вищих навчальних закладів України. Ви також є членом Всеукраїнської асоціації економістів-міжнародників, до складу якої входять видатні науковці та практики, зокрема професори та кандидати економічних наук з провідних університетів країни. Яким чином академічне та професійне середовище впливають на ваші дослідження?

Викладання в НУБіП виявило значний брак сучасних знань серед студентів аграрних спеціальностей. У контексті євроінтеграції виникла потреба в нових матеріалах та дослідженнях, і моя діяльність сприяла інтеграції актуальних знань про європейські стандарти у свинарстві в освітній процес. Півтора року, проведені на посаді молодшого наукового співробітника в одному з провідних аграрних університетів України, дозволили мені не лише передавати знання студентам, а й продовжувати дослідницьку діяльність. Членство у Всеукраїнській асоціації економістів-міжнародників відкриває доступ до широкої експертної мережі та дозволяє бачити українські проблеми в глобальному контексті. Це особливо важливо при аналізі міжнародних ринків та пошуку рішень для аграрного сектору України.

Ваша експертиза отримала міжнародне визнання - вас було запрошено до журі престижної American Business Expo Award. Чи були серед учасників представники сільгоспгалузі та які проєкти особливо зацікавили?

Участь у журі American Business Expo Award надає унікальну можливість ознайомитися з інноваційними бізнес-ідеями, зокрема в сфері агротехнологій. Серед учасників представлено багато компаній аграрної галузі — від стартапів, що пропонують рішення для прецизійного землеробства, до фірм, що займаються автоматизацією фермерських господарств. Особливо привернули увагу проекти, що впроваджують штучний інтелект у тваринництво, такі як системи, що аналізують поведінку тварин і прогнозують можливі захворювання. Це справжня предиктивна модель безпеки. Вразили також розробки, пов’язані з альтернативними джерелами білка та сталими методами виробництва кормів.

Чи можливо розробити універсальну модель безпеки харчових продуктів, здатну функціонувати як у стабільному американському контексті, так і в умовах української нестабільності?

Універсальна модель можлива, але вона повинна бути гнучкою. По-перше, необхідно змінити ментальність учасників ринку. Доки фермери зосереджені на виживанні в короткостроковій перспективі, а не на розвитку на десятиліття вперед, жодні інновації не принесуть результатів. По-друге, важливо створити проміжні інституції між державою та бізнесом, які забезпечуватимуть стабільність правил гри на довгий термін. У США цю функцію виконують галузеві асоціації та кооперативи. По-третє, інвестування в освіту та науку є критично важливим. Коли я викладав у НУБіП після захисту дисертації, я помітив значний брак сучасних знань серед студентів. І, нарешті, необхідно розвивати безвідходні технології не лише як модний тренд, а як економічну потребу. Біогазові установки, про які я згадував у своїх дослідженнях, можуть окупитися за 3-5 років при належній організації процесу.