"Висловлення 'Я не бажаю і не планую мати дітей' є також важливим життєвим рішенням, на яке кожен із нас має право."

Серед серпневих свят тихо ховається одне особливе - Всесвітній день людей, що обирають жити без дітей.

Отже, ми існуємо — ті, хто не прагне стати батьками. Ми такі ж, як і ті, хто бажає і виховує дітей. І наш вибір заслуговує на таку ж повагу. Хоча мені б хотілося, щоб ця тема залишалася поза межами суспільних дискусій, адже це дуже особисте. Проте...

Проте на представниць жіночої статі чиниться неймовірний тиск щодо репродуктивних рішень протягом усіх етапів їхнього життя – можливо, навіть з моменту першого візиту до гінеколога. А можливо, все починається ще раніше. Наприклад, я завжди була впевнена, що не хочу мати дітей. Ще з дитинства мені було незрозуміло, чому це вважається необхідним.

Поки мої однолітки в дитячому садку та школі уявляли своє щасливе життя в численній родині, я мріяла про те, щоб досягти власних висот. У 10 років я часто слухала від дорослих такі розмови:

Не хвилюйся, коли станеш старшим - захочеш сам.

Подібні слова я чула від свого першого хлопця, коли мені було 15, і він вже мріяв про наше весілля після мого закінчення школи. У той час мої плани включали отримання якісної вищої освіти, занурення у науку та творчість у журналістиці – адже я прагнула змінити світ на краще. Найбільше ж мені хотілося, щоб в Україні панували українська мова та соціальна справедливість.

Тому я виросла, маю червоний диплом магістра української філології, зробила деякі вклади в науку та вже точно направду змінила світ на краще. І так, я вже зустріла кохання свого життя, від якого в принципі можна було б і народжувати. Проте я досі не хочу дітей. І ні хвильки свого життя не хотіла - як 10 років тому, так і 20, так і досі не розумію, нащо мені хотіти й народжувати дітей?

Для того, щоб продовжувати рід

Деколи можна почути критику від тих, хто не підтримує мій вибір у житті.

Навіщо ж підтримувати цей рід? Яка його мета: просто існувати? А що ви зробили для свого життя, що внесли у розвиток і добробут людства, щоб виправдати продовження свого роду?

Якби твоя матір мала таку ж точку зору, тебе б не існувало.

Кажуть, що деякі агресивні пропагандисти активно нав'язують ідеї репродуктивного тиску.

У мене чудова мама, і вона - геть інша людина, ніж я. Вона мріяла про родину, а не про кар'єру чи написання книжок, чи навіть розваги протягом свого життя. І одне з головних чеснот як моєї мами в якості мами, так і тата - вони ніколи нічого мені не наказували й не тиснули: я маю повністю демократичне виховання. А цим можуть похвалитись дуже мало дітей, як і будь-яким іншим розумним батьківським вихованням.

І як людина, зокрема, з педагогічною освітою хочу вам сказати: зачати й народити - незважаючи на всі ризики здоров'я для жінки - це набагато легша справа, аніж виховати...

Отож, ми - чайлдфрі

Ми відрізняємося. У нас є свої причини, чому ми не прагнемо до батьківства. Можливо, нас менше, ніж інших. Адже виявити героїнь для інтерв'ю на тему чайлдфрі виявилося досить складно.

Але ми є. І ми маємо бути, на відміну від патріархальної системи, яка зводить жінку до ролі матері. І ми маємо бути видимими й говорити про свої переконання, щоб наш життєвий вибір суспільство так само поважало, як і вибір дітонародження.

І що важливо: не відрізняйте нас від

Лєна Лягушонкова: заганяючи жінок у вимоги пильнувати дітей і батьків - вибачте, треба вибирати

Одна з рішучих прихильниць стилю життя без дітей - це письменниця та місткиня Лєна Лягушонкова. Вона активно співпрацює з театральними колективами, а нещодавно презентувала свою дебютну книгу під назвою "Мій прапор запісяв котик".

Лєна не може сказати, що відчула себе чайлдфрі рано. Іще в університеті у творі навіть писала, що матиме двох діточок. Хоча сама зараз не розуміє: чому. Та навіть тоді усвідомлювала, що дітонародження буде нескоро, бо просто зараз дуже сильно його НЕ хотілось. І завжди місткиня відчувала перед дітонародженням страх та не бачила в ньому сенсу.

Я усвідомила себе як чайлдфрі лише після 25 років, коли на мене почав чинити значний тиск. Це змусило мене задуматися: чому суспільство вимагає від мене народження дітей, а не зосередження на кар'єрі, професійних досягненнях чи інших позитивних аспектах життя?

Лєна точно визначила себе чайлдфрі у 30 років. Це спровокував саме щільний тиск звідусюди: від її мами, від матерів бойфрендів, від суспільства. А остаточний знак оклику в цьому питанні поставило оформлення на стаціонар в лікарню через хворе серце:

Лікарка-кардіологиня, яка очолює відділення, заповнювала анкету для мене. Одне з питань стосувалося наявності дітей. Я відповіла, що їх немає. Вона зупинила руку з ручкою і почала допитуватися: чому ж так. А я, чесно кажучи, не знала, що відповісти.

І в цей момент я вже точно усвідомила чайлдфрі-рішення, бо якщо від мене так настирливо щось хочуть, це не просто так - і я відчувала, що це якесь намахування

Однак, цей життєвий вибір пані Лєни не призводить до формування якихось ідейних переконань.

Я просто не бажаю, щоб моя дитина з'являлася на світ. Адже куди не звернеш погляд, скрізь існує біль і страждання. В Україні це особливо помітно, а за її межами також є чимало труднощів.

Найбільше її турбують спогади з дитинства:

У мене нормальна дуже родина: не було якихось проблем з алкоголем чи криміналом, але це були 90-і/початок нульових - була просто дуже страшна атмосфера. І плюс, батьки могли ділитися проблемами з малими дітьми. І ці установки: ніколи багато не жили, у нас грошей нема, там все вирішено... Вони дуже токсичні - як іржа тебе роз'їдають

Отже, коли Лєна стикається з виснаженням або потрапляє в складну ситуацію, вона згадує про своє дитинство і відчуває себе тією дівчинкою, яка повинна боротися за своє виживання.

Я не прагну створювати ще одну особистість, яка повторюватиме мій шлях. В будь-якому випадку, я все одно передам їй певні установки. Але я не можу забезпечити дитині те, чого сама бажаю. І, чесно кажучи, мені шкода цю дитину...

Альтернативою письменниця вбачає у вкладанні свого ресурсу в котиків і з дуже цікавої гуманістично-філософської причини:

Бо котиків народжувала не я, я не несу відповідальність за їх народження і, допомагаючи якомусь котику, я роблю в цей світ менше страждань, а не навпаки - народжую когось для страждань

Лєна не часто зустрічалася з хейтом, проте на початку повномасштабного вторгнення вона пережила надзвичайно неприємний інцидент на кордоні, який справив на неї глибоке враження:

Коли жінки вирушали за межі країни, їм обов'язково потрібно було звітувати про те, що вони вивозять дитину. Ті подруги, які залишалися в Україні без дітей, відчували сором за те, що не можуть виїхати. А ті, хто вже виїхав, навіть якщо їхнім дітям було по 18-20 років, стверджували: ми рятуємо наших дітей.

Я не маю наміру засуджувати жодну зі сторін, проте це виглядає дещо незбалансовано. Зокрема, коли жінки залишали свої домівки, їм доводилося зіштовхуватися з численними побутовими труднощами. Сім'ям надаються кращі умови, тоді як жінкам без дітей на початковому етапі виїзду часто важко знайти місце у транспорті, оскільки, по-перше, матері з дітьми мають пріоритет.

Однак, стосовно захисту прав тих, хто обирає жити без дітей, Лєна зазначає, що в умовах війни ситуація стала значно важчою. Вона не бажає виконувати цю роль через цілком очікуваний жорсткий тиск і цькування.

Не впевнена, чи варто в Україні зараз піднімати такі теми. Здається, що можна натрапити на ще гірший булінг, адже багато хто буде стверджувати, що країні потрібні солдати та робітники. Не знаю, як на це реагувати, і поки не готова шукати відповіді на ці запитання.

У майбутньому містка вважає важливим основним напрямком захисту нашої субкультури вибрати підтримку літніх людей із числа чайлдфрі.

Якщо ми вважаємо, що Україна є частиною Європи, то концепція чілдфрі стає звичною для європейських країн. Нам слід цінувати людей такими, якими вони є. Варто звернути увагу на активності для тих, хто раніше вважався умовно старшими або "пажилими", і шукати можливості для їх більшої інтеграції в суспільство.

А ось не бачити причини жіночого вибору бути ччайлдфрі, на думку місткині - це ніби не помічати слона в кімнаті. Адже в нашій традиції геть несправедливий розподіл батьківських обов'язків:

У нашій родині обидва батьки працювали. Коли тато повертався додому після роботи, мама, повертаючись з потяга, займалася приготуванням їжі та прибиранням. І, чесно кажучи, я не бачила в цьому нічого особливо привабливого.

Так само, коли дід відпочивав - усі мусили поводити себе тихо: не дай Бог, щось сказати. Коли діти лягали спати або баба - дім міг стояти хоч на вухах. І баба завжди почувала себе винною, що вона прилегла відпочити

Однією з найзначніших проблем статевої дискримінації в українському суспільстві, пов'язаних із рухом чайлдфрі, Лєна підкреслює, що в нашій культурі досі існує звичка ігнорувати те, що жінки несуть повну відповідальність не лише за виховання дітей, але й за формування поколінь батьків.

У мене залишилася тільки мама, і іноді вона поводиться, як маленька дитина. Хоча, слава Богу, вона в повному розумі, проте має складнощі з використанням техніки, наприклад, карток та телефонів. Я змушений слідкувати за цими речами. Вся відповідальність лягає на мої плечі, а не на мого брата. Але коли жінки опиняються під тиском, щоб доглядати і за дітьми, і за батьками, то виникає запитання: як все встигнути? А ще, кошти на підтримку себе і мами не з’являються з нічого.

Аріна Сидоркіна: обрання стилю життя без дітей – це абсолютно прийнятне рішення, яке виступає проти ідеї мати дітей, яких не планували.

Японістка, дослідниця та перекладачка Аріна Сидоркіна переконана, що насправді не існує відчуття на кшталт "ти не хочеш дітей". З її погляду, чайлдфрі — це, скоріше, просто відсутність бажання стати батьками.

Спочатку я асоціювала відсутність бажання стати матір'ю з моїм віком – завжди вважала, що для цього ще зарано, і що можливо, згодом, це бажання з'явиться. Потім я почала придивлятися до особистих причин: у мене немає стабільної родини, і я не маю партнера, з яким могла б завести дитину. Спочатку я вважала, що просто відкладаю це питання на потім. Але з часом я зрозуміла свої справжні почуття, усвідомила їх і почала глибше аналізувати: чому саме я обрала цей шлях.

І в той момент, коли дівчина почала аналізувати цю ситуацію, вона усвідомила, що не є обов'язковим ставати матір'ю. Вона зрозуміла, що можна насолоджуватися життям і без дітей, і це абсолютно нормально.

Я не зобов'язаний коритися тиску оточення чи дотримуватись якихось загальноприйнятих норм - я маю право жити так, як вважаю за потрібне.

У цьому контексті Аріна підкреслює, що не має жодних традиційних аргументів щодо свого вибору, які зазвичай асоціюються з філософією чайлдфрі.

Мене не хвилюють ідеї на зразок того, що Земля переповнена, чи що я заперечую можливість мати дітей - це не моя позиція. Зовсім ні. Я просто вважаю, що ті, хто вирішує стати батьками, повинні усвідомлювати всю відповідальність, яка з цим пов'язана, і розуміти, скільки зусиль і внутрішніх ресурсів знадобиться для цього. Тож, важливо підходити до такого рішення свідомо.

Окрім цього, підкреслює:

У жодному разі це не є якоюсь нелюбов'ю до дітей взагалі.

Також, я думаю, що некоректно називати чайлдфрі людей, які з якихось інших причин не мають дітей. Врешті-решт людина може всиновити, вдочерити навіть, якщо за показниками здоров'я не може мати дітей

Основною причиною свідомого вибору фахівчині з японознавства не мати дітей є брак необхідних ресурсів для їх виховання.

У мене немає відчуття, що зможу забезпечити своїм дітям все те, що вони заслуговують.

Ще один важливий момент: я усвідомила для себе, що у мене немає справжнього бажання та прагнення стати матір'ю. Мати дітей у такому стані було б просто несправедливо по відношенню до них. Якщо я не відчуваю глибокого потягу до материнства, то, напевно, варто відмовитися від цієї дороги.

Аріна переконана, що представники руху чайлдфрі в Україні більше не потребують захисту своїх прав, оскільки суспільство вже подолало значну частину стигми, пов'язаної з цим вибором. Проте важливо продовжувати обговорення теми чайлдфрі, адже така інформація може допомогти людям уникнути небажаного батьківства.

Це може стати важливим фактором для тих, хто вагається у питанні материнства чи батьківства, особливо якщо у них немає бажання мати дітей. Це також дозволить уникнути ситуацій, коли людина відчуває тиск з боку суспільства і вирішує народжувати, хоча насправді не хоче цього. В результаті можуть з’явитися "небажані" діти, а їхні батьки можуть опинитися в складних обставинах, що призводить до нещасливих родин. Існують ще гірші варіанти, коли діти залишаються без батьківської опіки або виростають у несприятливих умовах.

На мою думку, вибір жити без дітей є цілком прийнятним, особливо в порівнянні з рішенням народжувати дітей, яких не планували.

Зображення: приватний архів Лєни та Аріни, Pexels.