Японська Атлантида: дослідники виявили секрети підводних пірамід біля острова Йонагуні.

Його вершина лежить усього за 6 метрів від поверхні, а підніжжя йде на глибину до 24 метрів. Монумент Йонагуні виглядає як величезна зруйнована цитадель -- привид давньої цивілізації, яку поглинув океан.

Звісно, більшість геологів скептичні: на їхню думку, тут немає жодної містики. Ці східчасті утворення з пісковику та аргіліту вважають природним феноменом, сформованим тектонічними зсувами та невпинною ерозією вздовж природних розломів породи, пише видання Science Аlert.

Об'єкт, який було виявлено інструктором із дайвінгу Кіхачіро Аратаке в 1987 році, швидко став предметом зацікавлення вчених. Це відкриття вразило своєю незвичайною формою, кардинально відрізняючись від звичайних геологічних утворень.

Ці величезні кам'яні плити викладені у формі терас або сходинок, які вирізняються надзвичайно рівними, гострими краями та прямими кутами. Подібні форми в природі зустрічаються вкрай рідко, особливо в такому масштабі, тому їх почали асоціювати зі східчастими пірамідами або зикуратами.

При найближчому розгляді об'єкт виглядав настільки переконливо, що геолог Масаакі Кімура з Університету Рюкю присвятив роки доведенню теорії про штучне походження монумента. Він стверджував, що структуру збудували або витесали люди, перш ніж рівень моря піднявся близько 10 000 років тому.

Проте, більшість колег-геологів не поділяють його захоплення. Незважаючи на те, що існує небагато прямих рецензованих досліджень, присвячених саме Йонагуні, загальні відомості з геології вказують на те, що незвичайна формація цілком могла виникнути внаслідок природних процесів і тривалого впливу часу.

У процесі формування Йонагуні важливе значення мають численні чинники.

По-перше, мова йде про площини нашарування. Це природні шари, які формуються в осадових гірських породах, таких як пісковик, і слугують межами між різними етапами осадження. Вони є "слабкими зонами", де матеріал має тенденцію до розколювання на рівні пластини.

По-друге, системи тріщин. В породі можуть формуватися паралельні тріщини, які розташовані перпендикулярно до шарів. Коли скельна маса піддається напрузі (наприклад, під час землетрусу), вона може розламуватися на надзвичайно рівні прямокутні шматки.

Геолог Роберт Шох із Бостонського університету, який занурювався до монумента в 1997 році, зазначив:

Йонагуні знаходиться в районі з високою сейсмічною активністю; землетруси в цьому регіоні зазвичай викликають тріщини в породі за цілком передбачуваними схемами.

Коли земля здригається, камені ламаються і зсуваються вздовж цих природних ліній розлому. Саме так утворюються знамениті "східці". А далі в гру вступають океанічні течії: вони вимивають дрібні уламки та шліфують поверхні до блиску.

Шох також акцентував увагу на скельних утвореннях, що розташовані на острові Йонагуні. Незважаючи на те, що вплив вітру та дощу надав їм більш округлі форми та "зношений" вигляд, їхня структура залишається такою ж, як і під водою.

"Хоча теперішній вигляд суші нагадує безлад нерівних поверхонь і мало схожий на підводну пам'ятку, очевидно, що це все ще та сама геоморфологія," - зазначав дослідник Джон Ентоні Вест.

Відмінність полягає в тому, що під водою ерозійні процеси функціонують по-іншому, ніж в атмосфері, формуючи більш чіткі контури.

Оскільки дослідження підводного середовища є складним і витратним процесом, а природні пояснення звучать переконливо, кількість масштабних розкопок у таких місцях була обмеженою. Тим не менше, нові факти підтверджують теорії геологів.

На весняному зібранні Асоціації японських географів у 2024 році команда дослідників, очолювана Хіронобу Сугою з Університету Кюсю, оголосила:

Попри те, що ці структури раніше сприймалися як створені людьми, досі не вдалося виявити жодних археологічних артефактів чи ознак людської активності.

Дослідники зафіксували характерні явища ерозії: відокремлення материнської породи, абразивний вплив та формування вибоїн різних розмірів. Їхній підсумок однозначний: ці "знищення" виникають внаслідок постійного вивітрювання пісковику на дні океану.