Зникає всього за кілька годин: в Ірландії озеро отримало статус справжнього природного дива.

Північна Ірландія відома своїми величними скелями, смарагдовими пагорбами та містичною атмосферою, що надихає творців фентезі по всьому світу. Серед диких пейзажів графства Антрим приховане одне з найдивовижніших природних явищ Європи, яке місцеві жителі називають "озером-привидом".

Ця місцевість приваблює мандрівників не лише своєю суворою красою, а й загадками, які наука не може остаточно розв'язати десятиліттями. Геологічна будова регіону створює ілюзію магії, де вода у озері Логаріма з'являється і зникає за власним непередбачуваним графіком.

Похмурі торф'яні болота, що оточують цю локацію, лише додають відчуття перебування у потойбічному світі. Навіть досвідчені туристи завмирають від подиву, коли замість глибокої водойми бачать перед собою пустельну улоговину.

Таємниця незвичайних зникнень прихована у характерній структурі дна водойми, що діє як велетенська ванна. Логаріма отримує воду від трьох гірських струмків, проте не має видимих шляхів для відведення води. Натомість на дні існує природний "дренаж". Цей отвір часто засмічується торф'яними рештками і рослинними залишками, що дозволяє озеру заповнюватися під час дощів.

Однак під величезним тиском водної маси такий "корок" раптово вилітає, і вся рідина з шаленою швидкістю йде в підземну систему печер.

Дослідники з Британської геологічної служби повідомляють, що вода проходить приблизно 2,5 кілометри під землею, перш ніж з'явитися на поверхні в руслі річки Кері. Гідрогеолог Пол Вілсон акцентує увагу на тому, що цей ландшафт відзначається високою динамічністю: вранці можна спостерігати повноводне плесо, а вже до обіду на його місці залишиться лише волога ямка, повідомляє Daily Express.

Не зважаючи на новітні технології спостереження, детальна структура швидкого дренажу та складність підземних систем все ще викликають жваві наукові дебати.

Назва озера, що походить з гельської мови, буквально означає "озеро, що витікає", що підтверджує багатовікове спостереження людей за цим процесом.

Окрім свого геологічного значення, Лохаріма оточена жахливими переказами, які передаються з покоління в покоління. Найвідоміша з цих трагедій трапилася у 1898 році, коли полковник Джон Маджі Макнейл намагався встигнути до залізничної станції на кінній підводі. В той день дорога, що проходила через саме серце озера, була сильно затоплена внаслідок раптової повені. Коні, налякані високим рівнем води, збилися з курсу, і полковник разом зі своїм візником зникли у холодних глибинах цієї містичної водойми.

Сьогодні ця магістраль піднята на достатню висоту, щоб забезпечити безпечний проїзд автомобілів, але містичний флер нікуди не зник. Місцеві кажуть, що в туманні ночі, коли рівень води знову піднімається, на берегах можна побачити силует примарної карети та почути іржання коней. Навіть у сонячну погоду це місце зберігає тривожну ауру, притаманну пустельним болотам Північного Антрима.

Логаріма залишається нагадуванням про те, наскільки непередбачуваною та небезпечною може бути природа у своїй первозданній красі.