5 книг з корисними порадами - огляд від Ігоря Бондаря-Терещенка

Ден Нелкен. Пиши, не панікуй. - К.: ArtHuss, 2025

Свій нарис автор книги починає з меми, на якому представлена схема "творчого" процесу. Основну частину цього процесу займають "байдики", після чого настає коротка "паніка", а невелику частину відводять "роботі зі сльозами на очах". Цей мем, відомий "творчим" працівникам ще з радянських часів, коли аспірантуру називали "трьома роками оплаченої бездіяльності", отримав нове дихання в книзі Дена Нелкена "Пиши, не панікуй". Загалом, цей посібник з заголовків і творчої впевненості справді виконує роль копірайтерської аптечки, яка забезпечує натхнення та мотивацію в одному флаконі. Автор дотепно та зрозуміло пояснює, як створювати заголовки, які дійсно працюють. Він наводить понад 200 прикладів, чесні історії з креативної кухні та практичні поради, що допоможуть подолати творчу невпевненість і зміцнити письменницькі навички. "Коли я вперше натрапив на цей мем, я не зміг стримати сміху, - згадує він. - Це дійсно так. Але коли я задумуюсь про це, мені вже не так смішно. Це реальність. Як творці, ми протистоїмо структурі. Це частина нашої ідентичності як корпоративних бунтарів. Відсутність чіткої послідовності в процесі – ось що відрізняє нас від тих, хто носить костюм на роботу. Але ця непослідовність може призводити до хаосу, що викликає наші власні сумніви. Як можна відчувати впевненість, коли не знаєш, як здійснюєш свою діяльність? Саме тому й проявляється синдром самозванця. Коли не знаємо, як досягаємо своїх результатів, кожен новий проект здається першим. Тож ми працюємо без упину (протягом року), сподіваючись, що боги реклами встигнуть підготуватися до нашої презентації. Витрачений час – це вже проблема. Але найбільше виснажує час, що йде на сумніви в собі та відчуття, ніби обманюєш оточуючих. Це справжнє покарання, яке тільки посилюється. І ми дивуємося, чому вигорання стало такою поширеною проблемою".

Автор цієї книжки недаремно нагадує вигаданий ним афоризм про те, що "ШІ тебе не замінить, але може замінити людина, яка користується ШІ", і це правда, адже наразі перед багатьма нами існує вибір: чинити супротив і бачити в ШІ загрозу звичним підходам до освіти, або ж зробити ШІ потужним союзником, що відкриє безмежні можливості для навчання. У книжці "Слова чудові в світі новім" Салмана Хана -- засновника всесвітньо відомої Khan Academy -- нам вкотре доводять, що ми стоїмо на порозі безпрецедентної освітньої революції, і показують дієві підходи до освіти та самоосвіти із застосуванням ШІ. Зокрема автор пояснює, як ChatGPT та інші ШІ-інструменти вже змінюють спосіб, у який ми навчаємося й навчаємо інших. Він пропонує дорожню карту для вчителів, батьків і учнів, аби максимально розкрити потенціал людини. Від персоналізованого навчання, що підлаштовується під індивідуальний темп, сильні та слабкі сторони дитини, до нових перспектив для кар'єрних консультантів, адміністраторів і роботодавців. "Найуспішнішими серед студентів будуть ті, хто використовуватиме ШІ, щоб знайти концептуальні зв'язки між ідеями в розробці, - переконує автор. - І навчившись етично та продуктивно користуватися ШІ, вони не тільки здобуватимуть знання експоненційно швидше, ніж інші, а й протягом усієї кар'єри лишатимуться конкурентними. Вони глибше розумітимуть матеріал, бо знатимуть, де знайти відповіді на свої питання. Їхній м'яз цікавості не атрофуватиметься, а навпаки, міцнішатиме". Таким чином, ця книжка - провідник у майбутнє. Якщо хочете, щоб штучний інтелект працював на вас, а не проти, вона покаже, з чого почати та як перетворити його на ваш головний освітній ресурс.

Ця книга - захоплива мандрівка по країні, що вступила в бій з вигаданими вітряками та цілком реальними драконами. "Все почалося з однокімнатної квартири, яка стала першим офісом редакції "Української правди", - нагадують нам. - З п’яти людей. Без фінансування. Без жодних гарантій. У країні, що заплуталася у "багатовекторності" та стрімко занурювалася в автократію. Саме тоді, навесні 2000 року, Георгій Ґонґадзе обрав за символ та логотип УП персонажа з роману Сервантеса і гравюри Пікассо - дивакуватого лицаря зі списом, який бачить те, що інші намагаються не помічати". Тож "Вітряки і Дон Кіхоти. Українська правда 25" - це лише кілька історій про гіркоту поразок і тепле світло надії, про підйоми й падіння, про війну та революцію. Як почалася велика війна, в яку ніхто не вірив - реконструкція трьох найдовгих днів лютого 2022 року. Як Україна втратила та повернула острів Зміїний, а український "Нептун" знищив флагман російського флоту - крейсер "Москва". Як спецпризначенець ГУР провів 14 годин у відкритому морі. Як рибалки з Страхолісся врятували дві тисячі людей від голоду та окупації. Як проста бабуся Поліна Райко з Олешок стала зіркою наївного мистецтва, а Параска Плитка-Горицвіт з Криворівні подолала ГУЛАГ. Є також розповідь на "атомну" тематику. У свій час наші відомі поети прославляли "мирний атом", створюючи такі твори, як "Атомний прелюд" або "Атом у краплині роси". Однак після Чорнобиля, коли з’ясувалося, що "Серце для куль і для рим", вони швидко змінили свої погляди, представивши "Чорнобильську мадонну" та "Атомного бога". Де вони були раніше? Чи не вчилися в школі, пропускаючи "атомні" уроки фізики? "Цікаво, що Іван Драч і Володимир Яворівський у 1970-ті вітали Чорнобиль як ознаку сучасності", - зазначає автор-очевидець. - Але після катастрофи в Україні виникли значні антинуклеарні настрої, навіть стосовно "мирного атома". Проте в самій книзі - десятки імен, реконструкцій історичних подій, портретів сучасних Дон Кіхотів, репортажів з місць, які нині зруйновані, але залишаються живими в нашій пам’яті та текстах авторів.

Ви, напевно, запитаєте, які корисні поради можуть бути в цій книзі про динозаврів? Насправді, вони прості та важливі не лише для нас, але й для всього людства. У дослідженні Едварда Дольніка "Динозаври на званій вечері" йдеться про диваків, які завдяки своїй допитливості та енергійності створили науку палеонтологію. Як зазначено в підзаголовку цієї незвичайної книги, "як ексцентричні вікторіанці відкрили доісторичних істот і випадково перевернули світ". Автор нагадує нам, що незважаючи на те, що багато поколінь виросли, оточені іграшками динозаврів і фільмами на кшталт "Парку юрського періоду", ще дві сотні років тому ніхто не знав про існування таких істот. На початку XIX століття геологія тільки починала формуватися, а палеонтологія взагалі була невідома. Все змінилося, коли підліток з Массачусетсу натрапив на величезні сліди на камені, а в Англії виявили кістки, що мали розмір з людський зріст. Таким чином, у книзі постають на сцені ексцентричні першовідкривачі: самобутня Мері Еннінг, яка "бачила" скам’янілості в скелях; незвичайний Вільям Бакленд, що перетворив свій дім на музей кісток; честолюбний Річард Оуен, який придумав термін "динозавр". Їхня допитливість, прагнення до істини та геніальні ідеї перетворили випадкові знахідки на нову науку. Отже, це не просто оповідь про скам’янілі кістки, а захоплюючий науковий детектив, що розповідає про перші кроки в палеонтології та те, як відкриття динозаврів спричинило значний прогрес у біології та геонауках, назавжди змінивши наше сприйняття світу. "Динозаври не зникли через те, що стали глухим кутом еволюції, а через космічні випадковості", — стверджує автор. "Ми рідко думаємо про це так. Нам здається більш природним вважати історію життя своєрідною олімпіадою, де людина стоїть на п'єдесталі з золотою медаллю. Проте, якби динозавр взяв у свої потужні лапи ручку, ця історія могла б мати зовсім інший вигляд."