Благодійність і опір. Як один навчальний посібник оцінює Україну за двома критеріями.
Історичні підручники, написані Владіміром Мєдінським.
Те саме слово. Дві протилежні оцінки. І жодного аргументу між ними.
Ознайомтеся також із темою: Герої-атлети проти Бетмена та новий виток в історії українських пограбувань. Чергові маніпуляції російської історіографії.
Рекламное сообщение
Ми розібрали обидва підручники, 5 клас і 6-7 класи, рядок за рядком. Матриця доказів налічує 26 і 38 позицій відповідно. Одразу уточню, ми не робили повний зовнішній фактчек кожної тези. Це аналіз того, як побудовано текст: що він називає, що замовчує, чим підміняє. Нас цікавила не брехня. Найцікавіше - шви.
Не про видалення фактів ідеться, а про розрив зв’язків. У підручнику Київ згадується: "Столицею Русі став Київ" (с. 100). Запорізька Січ характеризується як "центр козацької республіки" (с. 195). Козацьке військо в Москві навіть здобуло "широку автономію" (с. 223). Нічого не викреслено. Просто кожен факт існує без свого контексту.
Розглянемо питання Січі. У розділі 6-7 класів (с. 21) зазначається, що Нова Січ "існувала до 1775 року". Лише через кілька сторінок (с. 43) відзначається, що "владики колишньої Запорозької Січі" стали частиною Новоросійської губернії. Між цими двома твердженнями не вказано, хто саме ліквідував Січ або яким чином це було зроблено. Січ просто перестала існувати, перетворившись на "колишню". Політичний процес зведено до адміністративної процедури.
Тепер степ. На с. 40 учням ставлять запитання: як "пустынные степи" за кілька десятиліть перетворилися на "процветающую губернию"? А на с. 44 цитується джерело про землі, які запорожці "оставили в небрежении". Тобто землі були. Були господарі. Були "владения". Але порожній степ потрібен, щоб освоєння виглядало як створення з нуля.
Далі - вибір союзників. Запорожці пішли за Швецією: "поддались на посулы" (с. 19). Мазепа "задумал изменить" (там само). Хмельницького до царя привели "пророссийские настроения рядового казачества" (5 клас, с. 221). Один і той самий тип рішення. У першому випадку козаки введені в оману. У другому - природна мудрість. Раціональну політичну суб'єктність їм визнають лише в одному напрямку.
Те саме з назвами. "Украиной" поляки називали землі "презрительно", "то есть окраиной" (5 клас, с. 216). Українців вони "за людей не считали". А на с. 244 6-7 класів вже йдеться про Україну, "которой при Петре I не было и в помине". Українці є, поки їх принижують. Україна є, поки її треба звинуватити.
Особливо вражаючим є те, що розділ, присвячений незалежності України, має назву "В 'самостийной' Украине" (с. 241). Використання лапок, іронічний підтекст і специфічні ярлики. Наступний розділ, "Борьба за независимость" (с. 251), стосується Донецька і Луганська. Тут вже немає лапок і іронії, а лише відверта мова про національно-визвольну боротьбу.
Це не редакційна помилка. Це не творчість різних авторів. Це єдиний підручник з однією спільною логікою.
Рекламное сообщение
Існують ще дві симетрії, які можна легко не помітити. Україна не приймає рішень: "влади в Києві під тиском Заходу та націоналістів діяли за обставинами". Росія також не приймає рішень: 24 лютого 2022 року вона "була змушена розпочати" війну. Агентність зникає в обох випадках. Виникає картина, де ніхто нічого не вирішував, а історія просто рухалася до "повернення".
Розглянемо окремо Литву та Москву. Литовські князі мріяли підпорядкувати собі всі руські території (5 клас, с. 153). У той же час, московський контекст пов'язаний з "визволенням руських земель" (с. 158) та початком процесу "возз'єднання" (с. 222). Два суперники, які намагаються заволодіти однією спадщиною. Один із них "підкорює", а інший "збирає".
Усе це доповнено рядом запитань. "Роз'ясніть, чому...". "Доведіть, що подвиги учасників СВО заслуговують на статус героїв Великої Вітчизняної війни" (с. 266). Учень не аналізує різні інтерпретації; він просто відтворює вже сформовану.
Це не помилки. Це не недогляд. І не питання стилю. Спостерігається усталена схема: оцінка формується не залежно від самого інциденту, а від напрямку, в якому він рухається.
До Росії - "благотворно". До України - "против воли".
Читайте такожЦПД: Мединський визнав, що Москва сприймає історичну науку як інструмент війни