Чи здатні м'ясоїдні рослини пожерти людину: думки експертів

Безсумнівно, багато хто чув про рослини, здатні споживати своїх жертв, зокрема, про венерію мухоловку. Це викликає природне питання: чи можуть ці рослини вживати не лише комах, а й людей? Науковці вирішили детально розглянути це питання і надати на нього обґрунтовану відповідь.

Цю інформацію можна знайти на сайті Popular Science.

Чи здатні м'ясоїдні рослини поїдати людей?

На щастя, рослини, що пожирають людей, зустрічаються тільки в художній літературі та кіно. Цю думку висловлює Кенні Куган, власник розплідника "Carnivorous Plants by Kenny Coogan" у Північній Кароліні.

Одночасно рослинність, що захоплює та перетворює жуков, а інколи й дрібних ссавців, є абсолютно реальною і вражає своєю різноманітністю.

Хижі рослини -- це квітучі організми, які приваблюють, ловлять та перетравлюють тварин заради поживних речовин. Вони поєднують властивості автотрофів -- синтезують їжу за допомогою світла чи хімічної енергії, та гетеротрофів, яким для виживання необхідна здобич.

"Рослини-хижаки також здатні до фотосинтезу. Вони використовують сонячне світло для перетворення вуглекислого газу та води на цукор. А отримуючи їжу з комах та інших організмів, вони забезпечують себе додатковими мінералами та поживними речовинами", -- відзначає Куган.

М'ясоїдні рослини можна знайти на всіх континентах, за винятком Антарктиди. Вони віддають перевагу сонячним місцям з дуже бідними, кислими ґрунтами, в яких майже відсутні поживні елементи. Наприклад, у болотах і заболочених територіях Північної Кароліни та Флориди яскраве сонце в поєднанні з підвищеною вологістю створює ідеальні умови для існування цих спеціалізованих видів рослин.

"Хижацтво, за словами Кугана, є в першу чергу формою адаптації, яка надає рослинам можливість засвоювати необхідні живильні речовини в умовах їх нестачі."

Хижаки харчуються комахами, щоб забезпечити себе азотом, фосфором та іншими органічними сполуками, які не можуть отримати з бідних на поживні речовини ґрунтів.

Проте не всі жителі боліт еволюціонували в хижаків. Наприклад, аристида, яка зустрічається на південно-сході Сполучених Штатів, обрала інший шлях розвитку. Вона вирізняється потужною кореневою системою, що формує симбіотичні або тривалі зв’язки з мікоризними грибами. Ці гриби прикріплюються до корінців рослини та сприяють її здатності засвоювати поживні речовини з піщаного ґрунту.

Еволюція рослин, що ведуть хижацький спосіб життя.

У світі існує від 800 до 860 видів рослин-хижаків, і вчені продовжують виявляти нові. Протягом більше ніж 140 мільйонів років еволюції квітучих рослин, хижацтво розвивалося незалежно щонайменше 12 разів.

Ця характеристика не була успадкована від єдиного спільного предка. Специфічні листя — липкі пастки, вилоподібні хижі камери та глечики-пастки — з'явилися і почали активно розвиватися відносно нещодавно, приблизно від 8 до 72 мільйонів років тому.

Хижі рослини яскраво демонструють явище конвергентної еволюції: різні, не пов’язані між собою еволюційні гілки виробили подібні характеристики, адаптуючись до сонячних, вологих та бідних на поживні речовини умов проживання.

Серед хижих рослин, що не споріднені між собою, є низькорослі австралійські глечики, які еволюційно ближчі до троянд, квасолі та броколі; азійські глечики, що звисають із тропічних ліан; а також вертикальні трубчасті Північноамериканські різновиди. Попри абсолютно різну ДНК, усі вони сформували однакову трубчасту пастку для лову та перетравлення комах.

Якщо звичайні рослини використовують ферменти хітинази для боротьби з грибковими інфекціями, то хижаки діють навпаки: за допомогою хітиназ вони розщеплюють міцні хітинові екзоскелети комах. Це дозволяє їм засвоювати азот і фосфор.

Для кого можуть становити загрозу такі м'ясоїдні рослини?

Майже всі хижі рослини полюють лише на дрібних комах -- мух, комарів та павуків. Хоча існують гігантські глечики, здатні впіймати й перетравити дрібних тварин на зразок щурів чи землерийок, такі випадки нерідко є проявом взаємовигідного симбіозу.

Великі види рослин виділяють солодкий, ароматний нектар на нижній частині кришки глечика, що приваблює дрібних ссавців. Коли ці тварини сідають на кришку, щоб насолодитися соковитою рідиною, вони часто залишають після себе екскременти всередині рослини. Глечик, у свою чергу, здатний засвоювати ці відходи, які багаті на азот і фосфор. Така взаємодія є вигідною для обох сторін.

У разі, якщо маленька істота ненавмисно потрапляє всередину, рослина використовує кислоти та травні ферменти для її розщеплення.

У колекції Кенні Кугана можна знайти безліч різноманітних видів рослин: від мініатюрних напівводних генлісей, які отримали прізвисько "рослини-штопори", до пухирчаток, що мають маленькі мішечки-пастки для ловлі підводних істот, які часто нагадують орхідеї.

Всі ці істоти полюють завдяки надшвидкому вакуумному всмоктуванню. Пухирчатка вважається одним з найшвидших хижаків на Землі, оскільки вона може захопити свою здобич за менш ніж одну мілісекунду.

Звання найбільшої хижої рослини у світі за розміром пастки належить гігантському гірському глечичнику Раджа (Nepenthes rajah). Цей унікальний вид можна знайти лише на малайзійському острові Борнео. Він вирощує величезні глечики, які досягають висоти до 40 сантиметрів і ширини до 20 сантиметрів.

Хоча ящірки, жаби чи птахи подекуди потрапляють у його травні кислоти, для більшості тварин він не становить жодної небезпеки. Людям тим паче немає чого боятися -- хижі рослини вас не з'їдять.

Венерина мухоловка: свіжі новини та оновлення

Нагадуємо, що венерина мухоловка реагує на комах, які притягуються фруктовим запахом і торкаються чутливих волосків всередині її листка. Дослідники з Університету Сайтами в Японії виявили молекулярний механізм цього явища: основою функціонування волосків є іонний канал, який перетворює контакт на електричний сигнал і вивільнення кальцієвих іонів.

Завдяки розробці рослини, що містить флуоресцентний білок, науковці змогли спостерігати, як сигнали переміщуються по всій структурі рослини. Дослідження виявило, що сенсорні волоски складаються з двох типів клітин: одні з них перетворюють механічні подразники на кальцієві імпульси, а інші - передають ці сигнали далі. Раніше було відомо, що мухоловка може рахувати дотики і закриває свою пастку лише після досягнення певного порогу, а коливання рівня кальцію виконують функцію короткочасної пам'яті.

Таким чином, дослідження продемонстрували, що, незважаючи на відсутність нервової системи, венерина мухоловка володіє складним молекулярним механізмом, що дозволяє їй розрізняти випадкові сигнали від реальної здобичі. Після закриття пастка залишається замкненою на період від 5 до 12 днів, щоб перетравити жертву, а згодом викидає її порожню оболонку.