Чому нас турбує їхнє існування? Антропологічний підхід до нашої прихильності до недосконалих.

Джеффрі Дамер проводить процедуру, що передбачає свердління черепа живої людини, прагнучи створити слухняну істоту. Брати Менендеси, безжально, розстрілюють своїх батьків у елегантній вітальні розкішного будинку, після чого витрачають тисячі доларів на годинники і відпочивають у басейні.

Ед Ґін шиє костюм із людської шкіри, щоб бодай на мить знову відчути присутність покійної матері. Завдяки індустрії розваг ці втілення реальних постатей стали героями нашого вечірнього дозвілля.

Від реальної трагедії ми плавно переходимо до вигадки, де зло отримує ще більш переконливе обґрунтування. Ось Оз Кобб, відомий під псевдонімом Пінгвін, стоїть під старим іржавим мостом у центрі Ґотема. Він щойно вчинив черговий підлий вчинок, але ми сприймаємо його як жертву, що занадто довго терпіла приниження й нарешті вирішила знищити цей світ, щоб хоча б на мить відчути тепло.

Як глядачі, ми прагнемо знайти в цих вчинках певну логіку, травми та виправдання. Ми сподіваємось, що персонаж зможе витримати всі випробування. Це своєрідне, майже мазохістське захоплення антагоністами стало помітним культурним явищем середини 2020-х. Образ білих лицарів, які діють без страху і докору, тепер сприймається як ілюзія, а чесноти — як розкіш, яку ми не можемо собі дозволити.

ZN.UA висвітлює, як індустрія розваг зробила суттєвий поворот у бік темних аспектів.

Ідеальний герой сьогодні — це чистий продукт класичного Голлівуду. Ми живемо в час, коли харизма соціопатів викликає більше захоплення, ніж самопожертва благородних персонажів. Якщо на початку 2000-х глядачі були вражені Тоні Сопрано з "Клану Сопрано" або Волтером Вайтом з "Пуститися берега", адже ці персонажі уособлювали складність, що поєднує сімейні цінності та кримінальні справи, то сучасні кумирами стали Оз Кобб з "Пінгвіна", Гарпер Стерн з "Індустрії" та родина Роїв з "Спадкоємців".

Дослідники провели аналіз популярних телевізійних серіалів та запросили глядачів оцінити їхніх головних героїв. Респонденти надавали перевагу дізнаватися більше про вчинки та досвід осіб, які порушують загальноприйняті моральні принципи, таких як обман, маніпуляції, вбивства, крадіжки та використання інших для досягнення власних цілей, як у реальному житті, так і у вигаданих історіях. Незважаючи на це, учасники визнавали, що сприйняття негативних персонажів вимагає більше зусиль у порівнянні з позитивними.

Дослідження підтверджують, що зростання інтересу до складних антигероїв є безпосередньою реакцією на відчуття системної несправедливості та безвиході, які часто виникають під час серйозних фінансових чи соціальних криз. За даними Американської психологічної асоціації, психологічні причини такої прихильності часто ґрунтуються на принципі схожості: глядачі з високими показниками макіавеллізму та психопатії мають тенденцію більше ототожнювати себе з деструктивними персонажами, сприймаючи їхню логіку як відображення власного сприйняття світу.

Чому глядачі відчувають симпатію до харизматичних маніпуляторів? Відповідь криється на перетині нейробіології та глибинної психології. Карл Юнг зазначав, що у кожної людини існує Тінь — сукупність придушених бажань. Антигерой на екрані стає легітимним виходом для емоційної розрядки. Дослідження, опубліковане в журналі Psychological Science, показує, що ми відчуваємо прихильність до вигаданих злочинців, коли вони мають спільні з нами риси, але при цьому позбавлені соціальних обмежень.

Антропологи вивчають явище темної тріади, в рамках якої нарцисизм, макіавеллізм і психопатія розглядаються як ознаки потужного лідера в умовах безладдя. Яскравим прикладом може слугувати персонаж Патріот (Homelander) з серіалу "Хлопаки" — цей неврівноважений нарцис з божественним комплексом чудово демонструє, як абсолютна влада та обіцянка захисту можуть спонукати маси виправдовувати будь-яку жорстокість. В еволюційному контексті безжальність лідера була запорукою виживання його племені. Сьогодні, в умовах глобальної пермакризи, цей механізм знову починає діяти.

Наші дзеркальні нейрони дозволяють нам відчувати емоції персонажів, і сценаристи вміло цим користуються. Вони наділяють антигероїв особистими травмами, такими як фізичні вади, наприклад, кульгавість Оза Кобба ("Пінгвін"), проблеми в родині, як-от розлучення батьків і депресія матері (Джеффрі Дамер), релігійний фанатизм (Ед Ґін) або ж дитячі приниження Кендалла Роя ("Спадкоємці").

Згідно з дослідженнями лабораторії нейроекономіки під керівництвом Пола Зака, спостерігаючи за стражданнями персонажа, наш мозок виробляє окситоцин — гормон, пов’язаний із довірою. Це викликає моральну анестезію, яка заважає нам критично оцінювати дії героя. Внаслідок цього ми можемо знайти виправдання для вбивства чи зради, адже усвідомлюємо, що й сам персонаж переживає болісні відчуття.

Відомий американо-канадський психолог українського походження Альберт Бандура розглянув цей феномен ще в 1999 році. Серед найбільш дієвих підходів до гуманізації є використання родинних зв'язків для обґрунтування вчинків. Ми виправдовуємо Озів, які ховають розчленовані тіла у багажнику, адже за мить до цього він ніжно укривав ковдру своєї літньої матері.

Серіал на Netflix, що розповідає про серійного вбивцю Джеффрі Дамера, за 60 днів здобув понад мільярд годин перегляду. Це лише третій проєкт платформи, який досяг такої позначки, після "Гри в кальмара" та четвертого сезону "Дивних див". Цей явище, відоме як гібристофілія, характеризується підсвідомим потягом до осіб, які вчинили жахливі злочини. Коли роль вбивці виконує актор із привабливою зовнішністю, спрацьовує ефект ореолу, і ми починаємо приписувати йому позитивні якості. Зло стає привабливим, тоді як жертви опиняються в тіні. Спостереження за діями персонажів також слугує способом втечі від ще складнішої дійсності.

Дослідження українських та австрійських психологів установило: 40% українців демонструють знижений рівень психологічної стійкості зі схильністю до ескапізму -- дистанціювання від реальності. Куди спрямований вектор, підказують дані соціологів: у жовтні 2024 року Gradus Research зафіксував, що художні фільми та серіали стали основною категорією контенту для 79% українців, витіснивши новини.

Психологічна виснаженість породжує потребу в ескапізмі, медіапростір пропонує для нього готовий канал -- дедалі темніший і складніший морально. Серіал про злочинця стає симптомом колективного виснаження. Вітчизняне виробництво вже відповідає на цей запит -- "Тиха Нава" позиціонується як перший український серіал у жанрі трукрайм, хоч і використовує вигадані імена, що формально виводить його за межі класичного -- документального -- відтворення подій цього жанру.

Це небезпечний перехід від "романтичного козацтва" до "прагматичного цинізму": якщо раніше наш культурний код тримався на ідеалістичному самопожертвуванні, то тепер ми дедалі більше схиляємося до логіки антигероїв -- світ несправедливий, тому я буду ефективно жорстоким.

Класична подорож героя, описана Джозефом Кемпбеллом, що передбачала етапи "поклик -- переродження -- повернення з благом для суспільства", остаточно зламалася. Сучасний антигерой змінюється лише для того, щоб позбутися залишків совісті й відростити луску, необхідну для виживання.

Територія маргіналів виходить далеко за межі закривавлених підвалів. У світі лондонського Сіті ("Індустрія") або медіаімперії Роїв ("Спадкоємці") емпатія сприймається більше як ринковий недолік.

Дослідження, проведене психологом Кевіном Даттоном, автором книги "Мудрість психопатів. Уроки життя від святих, шпигунів і серійних убивць", показує, що серед топменеджерів значно більше людей з рисами "темної тріади" (нарцисизм, макіавеллізм, психопатія), ніж у загальному населення. Психопати зазвичай обирають кар'єру в структурованих ієрархіях, таких як бізнес чи державна служба, де є можливість отримати владу та контроль. Вони також можуть знайти себе в професіях, що вимагають емоційної відстороненості та готовності до ризику, наприклад, у медицині (хірургія) чи правоохоронних органах. Натомість професії, де переважають емпатія, чуйність і безпосередня допомога людям, їх часто не приваблюють.

Чому ми підтримуємо тих, хто нищить один одного заради вигоди? По-перше, через концепцію "радикальної щирості". Антигерої "Індустрії" відкривають нам реальність без ілюзій, де люди стають ресурсами, а успіх вимірюється здатністю до зради. По-друге, це відбиває антропологічні аспекти гладіаторських боїв. Ми спостерігаємо за Роями не з бажанням наслідувати їх, а через усвідомлення, що вони самі стали жертвами системи, яку активно підтримують. Це трагедія привілейованих. Антропологи підкреслюють, що спостерігання за стражданнями тих, хто має вищий статус, викликає у глядачів складний мікс з задоволення і співчуття.

Ренесанс інтересу до радикального зла виник там, де рафінований цинізм офісів поступається місцем фізіології вбивства. Антологія Раяна Мерфі "Чудовиська" для стримінгової платформи Netflix є масштабною деконструкцією резонансних кримінальних кейсів США, що зосереджена на патопсихології найвідоміших убивць ХХ століття.

Перший сезон цього проєкту глибоко досліджує злочинну діяльність Джеффрі Дамера в Мілвокі, де впродовж 1978-1991 років він позбавив життя 17 людей, вдаючись до канібалізму та жорстокого поводження з живими жертвами.

Другий етап антології зосереджений на справі Лайла та Еріка Менендесів, які в 1989 році в Беверлі-Гіллз вчинили жорстоке вбивство своїх батьків, використавши два 12-каліберні дробовики. Ця подія викликала тривалі дебати в суспільстві щодо справжніх причин їхніх дій — чи то бажання отримати спадок у розмірі 14,5 мільйонів доларів, чи ж бажання помститися за систематичне насильство, про яке говорили самі брати.

Заключна частина трилогії зосереджується на особистості Еда Ґіна, чиї злочинні дії в 1950-х роках охоплювали не лише вбивства, але й ексгумацію тіл, які він використовував для створення предметів інтер'єру з людської шкіри. Ця діяльність стала основою для численних образів у світовому хорорі.

Споживання такого роду контенту може спричинити розвиток "синдрому жорстокого світу", при якому глядачі мають тенденцію перебільшувати реальні загрози, незважаючи на фактичне зниження рівня злочинності. Опитування показують, що більше 60% людей вважають, що кримінальна ситуація погіршується, що відображає вплив телевізійної жорстокості. Нейрофізіологічний ефект від серіалів зумовлений активізацією симпатичної нервової системи, адже мозок реагує на перегляд вигаданих сюжетів, викликаючи реакцію "бий або тікай".

Дослідження, опубліковане в журналі Dreaming, виявило, що перегляд насильницького або тривожного контенту перед сном може в 13 разів збільшити ймовірність виникнення нічних жахів, пов'язаних з цим досвідом. Однак вчені також з'ясували, що прихильники горорів виявилися більш психологічно стійкими під час пандемії, оскільки вигаданий жах сприяє розвитку навичок саморегуляції.

Схожий механізм виявили в дослідженні British Journal of Psychology (2025): глядачі жанру трукрайм мають вищі показники емоційної витривалості, що корелює зі здатністю зберігати спокій і функціональність під час реальних загроз. Цікаво, що ядро аудиторії таких серіалів на 80% складається з жінок.

Ми віддаємо перевагу антигероям, адже в їхній спотвореній логіці вгадуємо найвірнішу форму щирості, доступну на сьогодні. Проте важливо пам'ятати: коли ми занадто затримуємо погляд на Тіні, головне - не упустити той момент, коли вона почне досліджувати нас.