"Дитячі справи. Як жили наші предки в дитинстві."

Книга "Діло діточе. Як наші предки були маленькими" є науково-популярним дослідженням дитинства, створеним творчим дуетом Остапа Українця та Катерини Дудки. Автори в доступній формі розкривають етнографічні аспекти життя дітей у традиційній українській культурі, майстерно проводячи читача через різні етапи їхнього розвитку. Видання побачило світ у видавництві Vivat.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Розділ 5. Наука про життя

Сьогодні всі діти зобов'язані ходити до школи хоча б до дев'ятого класу. Багато з вас закінчать (або вже закінчили) одинадцятий клас. Але обов'язкова освіта з'явилася не так давно. Ще якихось сто двадцять років тому два класи вже були хорошою освітою, а з чотирма класами людина навіть могла почати вчителювати сама. Та й школи були далеко не всюди ‒ часто дітям доводилося проходити по десятку кілометрів до сусіднього села.

Проте, навіть якщо школа знаходилася неподалік і вчитися потрібно було лише два роки, більшість дітей так і не сіла за парту і не отримала освіти. Одна з буковинських приказок відмінно ілюструє цю ситуацію: "Дай, Боже, дитину, най хоть відпочину". З різних казок і розповідей ви, напевно, знаєте, що в бідних родинах часто народжувалося багато дітей. Це може здаватися нелогічним, але насправді причина криється у двох основних факторах: недостатньому знанні анатомії та необхідності мати додаткові руки для роботи в господарстві.

Якщо ви колись брали участь у роботах на городі, то можете зрозуміти, про що йдеться. Чим більше людей залучено до роботи, тим швидше і ефективніше виконується завдання. Наприклад, для пари, яка має обробити поле, буде потрібно так само орати, сіяти, сапати, полоти, збирати врожай і готувати його до зими. Натомість у великій родині з п'ятнадцяти осіб, де діти могли почати допомагати з шести-семи років, усі ці етапи проходили набагато швидше, незважаючи на те, що потрібно було годувати більшу кількість людей. Або, приміром, щоб приготувати борщ чи спекти хліб для двох, потрібно розпалювати піч так само, як і для десяти.

Внаслідок цього батьки часто відправляли до школи лише деяких дітей, зазвичай молодшого віку. Старші діти, звичайно, швидше ставали дорослими і могли бути більш корисними. Сім'ї не мали можливості дозволити собі навчати їх хоча б на два роки, адже це ставило під загрозу їхнє матеріальне становище. Навіть якщо найстарша дитина була розумною, талановитою та мала бажання вчитися, школа виявлялася для неї недоступною.

Однак це не свідчить про те, що люди були зовсім неосвіченими. Як ми вже згадували, діти з раннього віку освоювали різноманітні ремесла та вчилися життєвим навичкам. До досягнення вісімнадцятирічного віку звичайні селяни вже вміли обробляти землю, доглядати за тваринами, створювати та ремонтувати прості інструменти й меблі, будувати базові житла, а також розпізнавати різноманітні рослини, ягоди й гриби. Якщо село розташовувалося поблизу річки, то додатково займалися риболовлею. І це було лише доповненням до основної професії, якою люди заробляли на життя, наприклад, ковальством або кушнірством.

Була ще одна річ, яку вміли майже всі, ‒ рахувати. Звісно, настільки складних обчислень, як на уроках алгебри, у селі не вивчали, але рахувати гроші все ж було потрібно. А крім грошей ‒ тямити в різних мірах. Знати, скільки збіжжя потрібно, щоби прогодувати родину, а скільки зберегти на посів. Знати, скільки сіна заготувати худобі на зиму. Вміти виміряти поле чи землю для зведення хати. Цього не навчали в школах, але без цього знання годі було прожити.

Сьогодні ми освоюємо десяткову систему числення, що базується на десяти основних цифрах. Лічба стає значно простішою, коли числа поділяються на десять. Наприклад, в одному метрі міститься сто сантиметрів, в одному кілограмі – сто грамів, а гектар – це площа квадрата зі стороною сто метрів. Іншими словами, десятки оточують нас скрізь. Колись люди не знали про такий спосіб рахунку і використовували природні міри, які були завжди під рукою. Ці міри варіювалися в різних країнах, але залишалися доступними. Ось кілька прикладів таких одиниць:

Сажень походить від слова "сягати" і визначає умовну відстань між розведеними руками. З часом цей вимір був стандартизований і спочатку становив 180 см, а згодом був змінений на 216 см.

Верста становить п'ятсот сажнів. Ця одиниця вимірювала довжину поля, що відповідала відстані між двома поворотами плуга. Саме тому термін "верста" походить від слова "повертати".

Морґи використовували для визначення площі землі. Один морґ дорівнює такій території, яку одна особа здатна обробити за день за допомогою волів або коней. В сучасних одиницях виміру це приблизно від 0,5 до 1,5 гектара.

Таке існування, позбавлене навичок читання та письма, а також можливості навчатися, стало реальністю для багатьох дітей. Проте не всім судилося залишитися в такій ситуації. Декому вдавалося потрапити до школи, а інші знаходили абсолютно несподіваних наставників. І повірте, троє з наших персонажів насправді отримали цю випадкову освіту.