Для майбутніх поколінь не забувайте зафіксувати благородні вчинки ваших предків!

Сьогодні я хочу порушити досить незвичну для багатьох тему, яка безпосередньо торкається кожного з нас. Моє звернення адресоване тим, хто цінує пам'ять своїх предків, хто не тільки вивчає їхній досвід, але й передає його наступним поколінням. Було б чудово, якби всі ми, поки ще маємо на це сили, поки ще жива пам’ять і не зникли сліди минулого в безжальному потоці часу, змогли закарбувати цю цінну пам'ять.

На папері, на диктофоні, відео, на флешках, у домашньому чи у громадському музеях. Це так важливо, це так потрібно. Особливо тепер, коли ворог так ненавидить нас, заперечує нашу минувшину, відмовляє нам в існуванні, так люто знищує все українське...

Не потрібно великих зусиль для тієї шляхетної справи, яку ми можемо здійснити, щоб вшанувати пам'ять дорогих нам людей. Візьміть до рук блокнот, диктофон, смартфон, фотоапарат або відеокамеру — і не зволікайте! Відвідайте своїх сивочолих родичів, близьких, односельців, сусідів у багатоповерхівці. Знайдіть цікаві особистості, тих, хто був свідком великої та місцевої, героїчної і драматичної історії України. Дайте їм можливість поділитися своїми спогадами про те, як усе було колись...

Запитуйте про все на світі. Якими були імена їхніх батьків, дідусів і бабусь, а також предків. Попросіть згадати, де вони жили, в яких умовах, з яких матеріалів будували свої домівки, які страви вживали, де спали, що мали на своєму господарстві і чого їм не вистачало. Досліджуйте, чим займалися, де брали інструменти для праці, як сіяли, збирали та зберігали врожай. Які були їхні святкові та повсякденні вбрання. Дізнайтеся, чим прали та мились. У що вірили і яких страхів їхні серця торкалися. Як вони лікувалися, яка була погода в їхній час, і якими методами її передбачали. Яким чином знайомилися з хлопцями та дівчатами. Досліджуйте традиції весіль, що подавали на святковий стіл, які дарунки отримували молодята. Як відбувалося хрещення дітей, чому обирали саме такі імена. Як прощалися з померлими, провідуючи їх в останню путь. І, зрештою, як зводили свої храми...

Було б цікаво дізнатися, які мелодії звучали в минулі епохи, які супроводжували різноманітні звичаї та обряди. Також цікаво, які забобони існували у наших предків і які методи вони використовували для захисту від усякого зла.

Дуже важливо розпитати про історичні події - як вони відбувалися, їх сприймали, чи брали ваші співрозмовники у них участь.

Перегляньте старі фотографії та дізнайтеся більше про людей, зображених на них. Пролистайте пожовклі книги, зошити, календарі та документи, які вже починають розкладатися. Зазирніть у старі сумки та шафи. Відвідайте горища та завітайте до старих стодолів — там ви зможете знайти приховані під павутинням жорна, старі скрині, зняти з цвяшка ціп або решето, а також зберегти напівзогнилу ступу, підточений шашелем ткацький верстат, цеберку, або підняти з землі кований цвях, а також дзвіночок для вола, корови чи вівці.

Витягніть з шафи старовинну вишиванку, а також сувої давнього домотканого полотна, що несуть в собі аромат муки. Проведіть пальцями по потьмянілим з роками коралям. Це все не повинно зникнути! Подаруйте цим речам нове життя. Почніть з простого дотику, щоб відчути подих історії та енергію тих, хто залишив нам цю спадщину.

Я не пам'ятаю своїх діда-бабу, бо з'явився на світ, коли вони вже відійшли у засвіти. Багато почув про них від мами, двоюрідних сестри, брата. А ще чимало "оповіла" мені про них припорошена пилюкою скриня, яка зберігалася у близького родича. Якось відкрив її віко -- а на внутрішньому боці нашкрябано точні дати народження і смерті діда Івана та баби Євдокії. Була там навіть така "дрібниця", як день/місяць, коли корову-годувальницю водили до бика і коли, за хазяйськими підрахунками, вона мала привести до хліва телятко...

Одного разу працівниця сільської ради показала мені фотографію з польських архівів, на якій були зображені краєвиди мого діда з села Гайок на початку XX століття. Зокрема, на знімку можна побачити красивий будинок старого фільварку, яким, за словами моєї матері, керувала пані Сядловська. Трохи вище на фотографії видніються снопи на жнивному полі, а трохи нижче - кам'яна дорога, по якій їдуть на підводах бородаті чоловіки. По обидва боки цього шляху росли стрункі липи, тонкі, мов прутики.

Фільварок давно зник, а на його місці тепер стоїть церква. На полі, де колись проходили жнива, запланували об'їзну дорогу для Бережан, але проект так і не реалізували. Проте старі липи збереглися! Сьогодні це величні дерева, які прикрашають село. Це місце досі називають Липами.

Одного разу мені потрапила в руки стара, злегка пошкоджена міллю родинна фотографія. На ній зображена моя мама, ще маленька, трирічна дівчинка, на руках у своєї неньки Євдокії. Яка ж це була цікава знахідка! На знімку видно хату під солом'яною стріхою, вимощений цегляною плиткою шлях, яскраві наряди та прикраси того часу. Я вдивлявся в обличчя моєї "фамілії" (так на нашій рідній Бережанщині називають родичів) і відчував, наче спілкуюсь з ними...

Не гаймо часу, щоб кожен із нас зміг взяти участь у цій значущій, інтимній бесіді про наше минуле!