Фіцо та Радєв на зміну Орбану: чи вдасться Кремлю утримати свої позиції в Європі?

Втрата влади Віктором Орбаном в Угорщині та Александаром Вучичем у Сербії створює нову ситуацію для Кремля. Москва втрачає важливих союзників, які протягом багатьох років підтримували її інтереси в Європі, перешкоджали ухваленню рішень на користь України та ставили під сумнів санкції, запроваджені Західними країнами. Однак говорити про зникнення російського лобі було б поспішно. Кремль продовжує шукати нові форми підтримки, і дедалі більше уваги привертають Словаччина під керівництвом Роберта Фіцо та Болгарія з Руменом Радєвим.

У Братиславі процес зближення з Москвою вже набуває чітких форм. Уряд Фіцо відновлює міжурядові переговори з Росією, прагнучи зберегти постачання російських енергоресурсів і відновити військово-дипломатичні зв’язки. Водночас словацький прем'єр виявляє unwillingness підтримувати нові великі програми допомоги Україні. Для Кремля це стає шансом утримати союзника в межах ЄС і НАТО, не вимагаючи від нього офіційного розриву з Заходом.

У Болгарії ситуація розвивається за іншим сценарієм. Перемога Іліяни Йотової на президентських виборах зміцнює позиції Радєва, який послідовно виступає за діалог із Путіним, критикує військову допомогу Україні та пропонує Софії роль посередника між Москвою і Європою. На тлі російських атак на судна в Чорному морі така політика викликає особливе занепокоєння.

Чи зможуть Фіцо та Радєв заповнити вакуум, що утворився після втрати Орбана та Вучича для Кремля, і до яких меж вони готові розширити співпрацю з Москвою - в аналітичному матеріалі OBOZ.UA.

Відновлення стосунків із Москвою.

З відходом Віктора Орбана, прем'єр Словаччини Роберт Фіцо стає ключовим союзником Володимира Путіна в межах Європейського Союзу. Російська сторона прагне не лише відновлення окремих контактів із Братиславою, а й створення повноцінної системи двосторонньої взаємодії. Цьому свідчить, зокрема, документ, підготовлений міністром науки та вищої освіти Росії Валерієм Фальковим, в якому викладалися угоди з керівником словацького МЗС Юраєм Бланаром. Москва має намір відновити зв'язки, які до початку повномасштабного вторгнення охоплювали сфери економіки, енергетики, науки та гуманітарної діяльності. Для Кремля це також шанс продемонструвати, що попри втрату частини своїх політичних позицій у Європі, він все ще має союзників у межах ЄС та НАТО.

Під час зустрічі з Володимиром Путіним у Кремлі 9 травня 2026 року Роберт Фіцо заявив, що відносини двох країн не повинні обмежуватися постачанням енергоресурсів. Він також повідомив про кроки з відновлення військових аташе при посольствах. Через п'ять місяців ця домовленість почала втілюватися в життя. Так, Словаччина направила до Москви двох військових офіцерів - бригадного генерала Славомира Ставіарського та його заступника, полковника Іво Гахіра. За даними громадської телерадіокомпанії STVR, Ставіарський перебуває в російській столиці з початку серпня. Братислава також готується прийняти російського військового аташе. Це означає, що військово-дипломатичне представництво двох країн відновлюється вперше від початку повномасштабної війни. Для Москви це повернення офіційного каналу взаємодії з оборонним відомством країни НАТО. Для Братислави - виконання домовленості, про яку Фіцо говорив безпосередньо Путіну.

Цей крок викликав критику словацької опозиції. Її представники нагадують, що попередній російський військовий аташе Сергій Соломасов був висланий зі Словаччини через шпигунську діяльність. Зокрема, він передавав гроші Богушу Гарбару, автору проросійського ресурсу Hlavné správy, за поширення дезінформації. Колишній заступник начальника Генштабу Словаччини Павел Мацко також попереджає про загрози російської гібридної діяльності. Опозиційні політики побоюються, що новий представник Москви може використовувати дипломатичний статус для збору інформації та операцій впливу. Вони також ставлять під сумнів взаємність такого обміну: словацький офіцер у Москві навряд чи отримає доступ до інформації, яка виправдовувала б можливості російського аташе в Братиславі. Відновлення таких контактів може позначитися на довірі між союзниками по НАТО, зокрема на обміні розвідувальною інформацією.

Газ, нафта і міжурядові відносини

Енергетика залишається головною економічною причиною зближення Братислави з Москвою. Її газова та нафтова інфраструктура історично пов'язана з російськими постачаннями. Уряд Фіцо наполягає, що швидка відмова від них призведе до додаткових витрат і проблем для економіки.

Незважаючи на загальну політику Європейського Союзу, Словаччина має намір розпочати переговори з Європейською комісією для отримання дозволу на продовження імпорту російського газу, попри європейський план, що передбачає зупинку закупівель до кінця 2027 року. Прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо також має намір оскаржити це рішення ЄС у суді. Як повідомляє словацький державний мовник STVR, угода державної компанії SPP з російською стороною діє до 2034 року на умовах "take-or-pay". Міністр закордонних справ Юрай Бланар зауважив, що розірвання цієї угоди може призвести до компенсаційних виплат, що перевищують 10 мільярдів євро, а в деяких випадках - до 16 мільярдів євро.

26 жовтня в Москві відбулося перше засідання міжурядової комісії між Росією та Словаччиною за останні п'ять років. Делегацію Словаччини очолив Юрай Бланар, тоді як Росію представляв міністр науки та вищої освіти Валерій Фальков. Учасники зустрічі обговорювали різноманітні питання, включаючи енергетику, ядерну індустрію, сільське господарство, екологію, туризм, спорт і культурні ініціативи. Однією з важливих тем стала необхідність забезпечення стабільного постачання російської нафти через трубопровід "Дружба" до Словаччини. Наступну зустріч планується провести в 2027 році в Словаччині.

Після зустрічі з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим, Бланар підкреслив, що його країна має намір і далі зміцнювати зв'язки з Росією. Він також зазначив, що Братислава таким чином "захищатиме свої національні інтереси".

Відмова від допомоги та справа МіГ-29

Зближення Словаччини з Росією призводить до віддалення від деяких спільних ініціатив ЄС, спрямованих на підтримку України. Роберт Фіцо оголосив, що Словаччина не братиме участі у можливому європейському кредиті обсягом 70 мільярдів євро для України у 2027 році. Він вважає небезпечним пов'язувати цю фінансову допомогу з переговорами про бюджет ЄС на період 2028-2034 років. Прем'єр-міністр пропонує інший підхід, акцентуючи увагу на підтримці Києва через проєкти в сфері освіти, інфраструктури та енергетики.

Ще один показовий сюжет - відновлення прокуратурою розслідування щодо передачі Україні винищувачів МіГ-29 та систем ППО KUB попереднім урядом у 2023 році. Фіцо неодноразово критикував це рішення, стверджуючи, що передача озброєння послабила обороноздатність Словаччини та зробила її залежною від повітряного патрулювання союзників. Один із високопосадовців його партії навіть назвав це саботажем. Попереднє розслідування було закрите у лютому. Тоді прокурор Братислави Растислав Ремета пояснював, що передані винищувачі радянського виробництва були застарілими, не повністю боєздатними, а також не мали пілотів і ракет. Тепер справу вирішили перевірити повторно. Обидва сюжети показують, що Фіцо робить українське питання частиною його внутрішньої політики.

Між Москвою та Заходом: як знайти спільну мову в умовах конфлікту.

Несмотря на відновлення контактів із Кремлем, Словаччина не розглядає можливість виходу з ЄС або НАТО. Навпаки, Фіцо підкреслює, що країна поважає свої зобов'язання в рамках обох організацій, але водночас має право захищати свої національні інтереси. Братислава пояснює свою співпрацю з Москвою у сферах, не охоплених санкціями, саме цим. Таким чином, виникає суперечлива ситуація: словацький уряд виступає проти військової допомоги Україні, прагне зберегти постачання російської енергії та відновлює військово-дипломатичні зв'язки з Москвою. Водночас Словаччина залишається частиною західних структур, рішення яких часто суперечать політиці Фіцо.

Важливо розрізняти державну політику і комерційну діяльність словацьких компаній. Зупинка державної військової допомоги не означає автоматичне припинення всіх комерційних постачань для України. Словацький оборонний сектор продовжує співпрацювати з українськими партнерами. Проте для Кремля така модель відносин вигідна, оскільки дозволяє підтримувати тісні зв'язки з країною НАТО та ЄС, не вимагаючи від неї офіційного розриву з західними союзниками.

Болгарія потрапляє в "зону небезпеки".

Болгарія стикається з іншою викликом: концентрацією влади в руках політика, який відкрито висловлює свою підтримку зближенню з Росією, а також створенням навколо нього більш широкої політичної бази.

Політичний курс Болгарії стосовно України зазнав значних змін після проведення дострокових парламентських виборів. Успіх коаліції "Прогресивна Болгарія", очолюваної колишнім президентом Руменом Радєвим, свідчить про повернення до більш обережної зовнішньої політики в контексті російсько-українського конфлікту. Якщо раніше Софія активно розвивала військово-технічне співробітництво з Києвом та підтримувала більшість ініціатив ЄС і НАТО, то новий уряд Болгарії все частіше дистанціюється від нових військових заходів, проявляє обережність щодо санкцій і акцентує увагу на важливості ведення переговорів з Росією.

Погляди Румена Радєва на війну залишаються одними з найбільш суперечливих серед європейських керівників вже протягом кількох років. Він визнає, що Росія здійснює агресію, підтверджує порушення міжнародного права та виступає за збереження територіальної цілісності України. Проте майже кожен його коментар супроводжується критикою на адресу військової підтримки, яку надає Київ, європейських санкцій та закликами до якнайшвидшого переходу до мирних переговорів із Росією.

Сучасний прем'єр-міністр Болгарії неухильно відстоює думку, що військове вирішення конфліктів є недоцільним, адже "продовження бойових дій лише призводить до зростання людських жертв та економічних труднощів для Європи". Після свого повернення до уряду він знову підкреслив, що міжнародні партнери мають зосередитися на досягненні миру через дипломатичні переговори, а не на нарощуванні військової підтримки для України. Від моменту свого призначення на посаду прем'єра в травні він призупинив військову допомогу Києву.

Перемога Йотової закріплює проросійський курс Радєва

Перемога Іліяни Йотової на президентських виборах підсилює позиції Румена Радєва. За підсумками голосування, вона здобула більше 57% підтримки, в той час як її прозахідний опонент Андрій Гюров отримав близько 40%. Важливим фактором могла стати підтримка виборців Костадина Костадинова, представника відверто проросійських сил, який зайняв третє місце в першому турі. Це дозволило Йотовій залучити не лише прихильників чинної влади, але й значну частину проросійського електорату. Водночас результати Гюрова свідчать про наявність у Болгарії помітної групи виборців, які підтримують прозахідний курс і прагнуть солідарності з міжнародними партнерами.

Перемога Йотової має важливе політичне значення і для України. Як колишня віцепрезидентка, вона є близькою соратницею Радєва і підтримує його погляди щодо війни Росії проти України. Тепер у Радєва буде президентка, яка, ймовірно, не буде ставити перешкод урядовій політиці. Це суттєва зміна в порівнянні з попереднім періодом, коли сам Радєв, займаючи президентську посаду, використовував її для блокування урядів, які прагнули до більш проєвропейського вектору.

Йотова також висловлює заперечення щодо надання військової допомоги Україні. Вона повторює думку про те, що постачання зброї нібито лише затягує конфлікт, а не сприяє його вирішенню. Під час виборчої кампанії вона закликала до відновлення діалогу з Москвою, стверджуючи, що "кожен повинен зателефонувати президентові Путіну", а також пропонувала Болгарії стати містком у переговорах між Росією та Європейським Союзом.

Болгарія може створити складнощі для Європейського Союзу.

Зближення Болгарії з Росією створює нові виклики для європейської єдності. Президент Радєв висловлює незгоду з деякими рішеннями ЄС і НАТО, а його заступниця Йотова поділяє його позицію. Якщо Софія та Братислава вдадуться до спільних дій під керівництвом Роберта Фіцо, вони можуть взаємно підживлювати свої позиції в конфліктах з Брюсселем, зокрема стосовно санкцій, допомоги Україні та відносин з Москвою. Проте порівнювати Радєва з Віктором Орбаном було б некоректно, оскільки Болгарія значно більше залежить від фінансових ресурсів і економічної підтримки Європейського Союзу. Це обмежує маневри уряду й змушує його враховувати думку Брюсселя. Наразі Радєв готовий критикувати європейські рішення, але не завжди переходить до відкритого блокування, як це робить Орбан. Проте виникнення ще одного уряду, здатного підтримувати Фіцо в його конфліктах з європейськими партнерами, вже викликає занепокоєння.

Доки є чинники, що можуть перешкоджати Словаччині та Болгарії, не дозволяючи їм піти тим же шляхом, що й Орбан.

Роберт Фіцо давно демонструє прихильність до Москви. Його поїздка на парад у Москву, заяви про необхідність враховувати інтереси Росії та критика європейської політики щодо Кремля створюють враження, що Братислава поступово перетворюється на ще одного союзника Путіна всередині Євросоюзу. Схожі побоювання виникають і щодо Болгарії після приходу до влади політичних сил, які демонструють готовність до діалогу з Москвою.

Проте між Словаччиною і Болгарією, з одного боку, та Угорщиною під керівництвом Віктора Орбана і Сербією, з іншого, існує значна відмінність. Угорщина та Сербія отримали додаткову економічну підтримку завдяки великим китайським інвестиціям, що дозволило їм знизити рівень залежності від фінансування з Європи. Натомість Словаччина та Болгарія не мають такої можливості. Вони значною мірою покладаються на субсидії та фінансову допомогу з боку Європейського Союзу. Тому європейські кошти залишаються для них важливим стримуючим фактором, про що в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA зазначив Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента".

У той же час словацький прем'єр прагне скористатися поточною міжнародною ситуацією для зміцнення свого впливу. Активні контакти щодо можливих мирних переговорів, зустрічі європейських лідерів з Володимиром Зеленським та членами адміністрації Дональда Трампа, а також подальші переговори з Путіним надають Фіцо шанс продемонструвати, що його попередня позиція щодо Росії була обґрунтованою, а він сам може стати учасником майбутніх угод.

На думку Леонова, між висловлюваннями Фіцо та його діями існує суттєва різниця. Незважаючи на його критичні коментарі щодо України, Словаччина не перешкоджає її інтеграції до Європейського Союзу. Братислава також виявила готовність долучитися до певних європейських ініціатив, зокрема у сфері ремонту української військової техніки за рахунок фінансування з боку ЄС. Фіцо на значну частину своїх заяв спирається на досвід адміністрації Трампа, а його коментарі щодо НАТО та зобов'язань за п'ятою статтею Альянсу мають також внутрішньополітичний підтекст, розрахований на підтримку популістських та проросійських груп.

Перетворення Словаччини або Болгарії на "другу Угорщину" стримує також і внутрішньополітична ситуація в цих країнах. На відміну від Орбана, який зумів утримати конституційну більшість і практично усунув серйозних політичних опонентів, Фіцо змушений враховувати інтереси своїх коаліційних партнерів і опозиції. Частина проросійських заяв у Словаччині зумовлена присутністю відповідних політичних сил у уряді. У Болгарії ситуація виглядає інакше: нинішня влада має більше шансів реалізовувати свою політику. Проте навіть там проросійські висловлювання не свідчать про готовність до системного опору Брюсселю. Софія не блокує європейську фінансову допомогу Україні та не перешкоджає її євроінтеграційним прагненням. Так, Болгарія виступала проти певних санкцій, зокрема щодо патріарха Кирила та російських бізнесменів, але це поки що лише окремі випадки, а не узгоджена політика протидії рішень ЄС.

Словаччина проявляє особливу зацікавленість у російському газі. Братислава прагне відновити його транспортування, зокрема через територію України.

"Москва намагається сформувати лобі, яке протидіяло б відмові Європи від російських енергоресурсів. І Фіцо може стати одним із тих політиків, через яких Кремль просуватиме ідею збереження газового транзиту. Проте поки що складно уявити, як це можна реалізувати, адже українська газотранспортна система вже не працює на прокачування російського газу", - пояснює Олександр Леонов.

Водночас для України серйозною небезпекою є зростання впливу ультраправих рухів у провідних європейських країнах. Особливо це стосується Франції та Німеччини, які є ключовими постачальниками фінансової та військової допомоги Україні і відіграють важливу роль у формуванні спільної політики Європейського Союзу. Якщо Марін Ле Пен здобуде перемогу на виборах у Франції, це може призвести до перегляду фінансування різних європейських ініціатив і зменшення внесків до загального бюджету. Подібні зміни негативно вплинуть не лише на Україну, але й на такі держави, як Болгарія та Словаччина, які залежать від європейських дотацій.

"Росія зацікавлена в тому, щоб послабити єдність Євросоюзу, загострити суперечності між його учасниками та створити умови для руйнування спільної політики щодо України. Якщо криза охопить Францію та Німеччину, можливості для маневру проросійських сил у Словаччині й Болгарії суттєво зростуть. Але поки в Європі зберігається ядро держав, готових підтримувати Україну, Фіцо та болгарське керівництво змушені будуть рахуватися з цією реальністю", - зазначив Леонов.