Газ на передовій: чи використовує Росія хімічну зброю в Україні?

У 1972 році світ домовився: біологічна зброя має зникнути назавжди. Держави підписали документ, який мав закрити тему бойових вірусів, бактерій і токсинів. Та більш ніж за пів століття стало очевидно: сама заборона не працює, якщо її нікому перевіряти. І цим користується Росія. Фокус розібрався, наскільки реальною є загроза біологічної зброї та які заборонені речовини ворог уже застосовує у війні проти України.

Світ боїться ядерної кнопки. Але є зброя, яка не потребує ракет і може вбити значно більше. Біологічна. Після пандемії COVID-19 і на тлі взаємних звинувачень між державами тема біозброї знову повертається в центр глобальної безпеки.

10 квітня 1972 року світ намагався завершити цю главу, прийнявши Конвенцію про заборону біологічної зброї. Але більше ніж через півстоліття основне питання залишається незмінним: чи дійсно цей документ забороняє щось, чи лише створює видимість контролю?

Конвенція, що забороняє використання біологічної зброї (КБТЗ), була представлена для підпису 10 квітня 1972 року, у розпал холодної війни.

На той час провідні країни вже реалізовували свої програми з розробки біологічної зброї. Це стосувалося не лише теоретичних концепцій, а й конкретних патогенів, здатних викликати епідемії.

Навіть раніше, у 1925 році, міжнародна спільнота намагалася обмежити подібні методи ведення війни через Женевський протокол. Проте цей документ лише забороняв їх використання, а не виготовлення.

1972 рік став переломним: вперше держави погодилися не просто не застосовувати, а повністю відмовитися від цілої категорії зброї масового ураження.

Повна назва документа -- "Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення".

Її основний принцип є надзвичайно суворим:

Цей документ став першим в історії, який заборонив використання цілого класу зброї масового знищення.

На сьогоднішній день до нього приєдналися практично всі країни планети — більше 180 держав.

Проте існує один важливий нюанс.

На відміну від ядерних або хімічних угод, Конвенція не має повноцінного механізму контролю.

Фактично немає системи інспекцій, незалежного органу перевірки й немає чітких санкцій.

Експерти відкрито зазначають: документ продовжує залишатися без дієвого механізму перевірки навіть через багато років після його підписання. Це свідчить про те, що країна може офіційно виконувати умови угоди, водночас реалізуючи таємні проекти.

Яскравим прикладом є Радянський Союз.

Незважаючи на підписання Конвенції, у 1970-х роках Радянський Союз запустив одну з найбільших у світі програм з розробки біологічної зброї під назвою "Біопрепарат". Ця ініціатива залучила десятки тисяч працівників, включала сотні лабораторій та передбачала виробництво збудників сибірської виразки, віспи та чуми.

Більше того, ця програма продовжувалася роками після підписання угоди. Лише у 1990-х роках російське керівництво частково визнало її існування.

Цей випадок став вирішальним свідченням: без належного нагляду навіть міжнародні угоди можуть виявитися беззмістовними.

Історія радянського "Біопрепарату" не закінчилася з розпадом СРСР. Вона трансформувалася, набувши нових рис, ставши при цьому значно менш відкритою.

Після 1991 року Росія офіційно заявила про припинення військових біологічних програм і приєднання до міжнародних норм. Однак міжнародні експерти та уряди західних країн неодноразово висловлювали сумніви щодо повної ліквідації цієї інфраструктури.

Зокрема, експерти Atlantic Council вказують на те, що Росія отримала у спадок значну кількість радянських ресурсів та наукових спеціалістів, які займалися розробкою біологічної зброї. Хоча частина цих організацій офіційно була перепрофільована в цивільні наукові заклади, справжня мета їхньої діяльності викликає численні запитання.

Особливу занепокоєність викликає закритість російської системи. На відміну від галузей, де функціонують міжнародні інспекції, в контексті біологічної зброї подібні механізми фактично відсутні. Це створює ситуацію, коли будь-які підозри важко або навіть неможливо підтвердити.

На тлі повномасштабної війни проти України тема біологічної зброї знову опинилася в центрі політичних заяв. Росія регулярно звинувачує Україну та її партнерів у нібито створенні біологічних лабораторій, однак ці твердження не підтверджені міжнародними структурами й розглядаються як елемент інформаційної кампанії.

У той же час уряди західних країн, зокрема Державний департамент США, висловлювали стурбованість щодо потенційних порушень Росією своїх зобов'язань за Конвенцією про заборону біологічної зброї. Мова йде не про підтверджені випадки використання, а про ризики, які виникають через відсутність прозорості та контролю.

Важливо провести чітке розмежування між припущеннями та підтвердженими фактами. На сьогоднішній день жодна з міжнародних організацій не підтвердила факти використання Росією біологічної зброї у конфлікті з Україною. Це зумовлено не лише браком доказів, але й складністю верифікації подібних атак без доступу до лабораторій та повноцінних міжнародних перевірок.

У той час як у суміжній області, що стосується хімічних озброєнь, картина є набагато яснішою. Організація, відповідальна за заборону хімічної зброї, підтвердила виявлення токсичних речовин у зразках, отриманих із зони конфлікту в Україні, зокрема сльозогінного газу CS.

CS-газ (сльозогінний) офіційно застосовується правоохоронцями для розгону демонстрацій. Проте, його використання в умовах війни є забороненим.

Його вплив:

У замкнутому просторі -- окопі чи бліндажі -- ефект значно посилюється. Людина змушена залишити укриття, щоб просто дихати.

Крім того, у 2024 році Держдепартамент США офіційно заявив про використання Росією хлорпікрину -- задушливого агента, відомого ще з часів Першої світової війни. За даними європейських розвідок, його застосування на фронті могло стати системним -- зокрема для витіснення українських військових з укриттів.

Хлорпікрин -- значно небезпечніша речовина.

Його вплив:

На відміну від CS-газу, це вже не просто подразник. Це речовина, яка може призвести до серйозних ушкоджень або навіть смерті, особливо без захисту.

Україна також заявляла про тисячі випадків використання різних токсичних речовин на полі бою у 2023-2025 роках. Попри те, що не всі ці епізоди отримали повноцінне міжнародне юридичне підтвердження, сама тенденція викликає серйозне занепокоєння.

Цей контекст радикально трансформує уявлення про ризики. Коли уряд регулярно використовує заборонені хімічні речовини, навіть у "обмеженій" мірі, це ставить під сумнів його здатність дотримуватися інших міжнародних заборон, зокрема й тих, що стосуються біологічних агентів.

Окреме питання -- розвиток сучасних біотехнологій. Росія, як і інші держави, активно інвестує у генну інженерію, вірусологію та біомедичні дослідження. І саме ця межа між цивільною наукою і потенційними військовими розробками є найбільш небезпечною.

Сьогодні, насправді, важко провести ясну межу між науковими дослідженнями, котрі мають на меті захист від епідемій, і тими, що можуть призвести до розробки нових збудників хвороб.

У результаті виникає парадоксальна ситуація: біологічна зброя формально заборонена, але технічно -- більш доступна, ніж будь-коли раніше.

І найголовніше — у нашому світі все ще відсутні засоби, які б дозволяли достовірно визначити, хто і які проекти реалізує за закритими дверима наукових установ.

Досвід цієї війни демонструє, що навіть найбільш жорсткі міжнародні санкції можуть втратити свою стримуючу силу.

Раніше в інформаційних джерелах з'являлися новини про те, що в російських дронах, що завдають ударів по українських містах, були виявлені капсули з отруйною речовиною CS. Цей засіб, який був розроблений майже століття тому, з тих пір активно використовувався в аерозольних гранатах.