Інвестиції в освітню сферу: початки українського капіталізму та "золотий вік" благодійництва -- Delo.ua

Більш як 200 років тому на території сучасної України з'явилися перші підприємці, що дали поштовх цілим галузям економіки. Зіткнувшись з потребою кадрів капіталісти ХІХ ст. стали фінансувати діючі освітні заклади або ж відкривати нові. В рамках спецпроєкту "Інвестиції в освіту" Delo.ua зібрало найяскравіших представників бізнесу тих часів, які підтримували освіту.

Перед промисловою революцією основними покровителями освіти і науки на території сучасної України виступали представники духовенства та дворянства. Ці соціальні верстви на той час мали найбільший матеріальний достаток і вплив у суспільстві, а їх земельні володіння були основою економіки. Зростання ролі міст та ускладнення соціальних взаємин вимагали появи нових спеціалістів, таких як юристи, медики та управлінці. Однак, підготовка таких кадрів була ускладнена, оскільки більшість навчальних закладів були зорієнтовані на виховання духовенства.

Перший вищий навчальний заклад в Україні -- Острозька академія -- був заснований у 1576 році князем Василем-Костянтином Острозьким в місті Острог (Рівненська область). Зараз цей заклад залишається третім найстарішим університетом Східної Європи після Празького та Краківського університетів. Крім так званих семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), в академії викладали філософію, богослов'я та медицину. Крім того, студенти опановували п'ять мов: церковнослов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку та латину.

Другий університет, що виник на території сучасної України, був заснований митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі Петром Могилою. У 1632 році, завдяки його ініціативі, була створена Києво-братська колегія, освітня структура якої була організована за аналогією з єзуїтськими колегіумами. Через два десятиліття після смерті Могили колегія отримала нову назву — Києво-Могилянська, на честь свого засновника. У 1658 році, відповідно до угоди між Гетьманщиною та Річчю Посполитою, навчальний заклад здобув статус академії та рівні права з Краківським університетом. Серед випускників Києво-Могилянської академії було 14 гетьманів України.

Наприкінці ХІХ століття, коли промислова революція охопила Східну Європу, ініціатива в галузі меценатства та підтримки освіти перейшла до нового соціального класу — капіталістів. Цей клас, завдяки економічним змінам, почав швидко накопичувати багатство та вплив. Якщо не враховувати аспекти репутаційного капіталу, мотиви фінансування освітніх установ у українських капіталістів залишалися схожими на ті, що мали їхні попередники: зростаюча складність економічних процесів та нові промислові галузі вимагали значної кількості кваліфікованих спеціалістів. Таким чином, саме завдяки цій генерації меценатів в Україні почали з’являтися навчальні заклади, що готували інженерів і "синіх комірців" для розвиваючої промисловості. Вершина інвестицій капіталістів в освіту та науку припала на кінець ХІХ століття, що згодом увійшло в історію як "золота епоха" українського меценатства.

Засновником династії магнатів та власників цукрової імперії став Артемій Терещенко, який здобув свій перший капітал, постачаючи ліс і хліб російській армії під час Кримської війни 1853-1856 років. Згодом він переключився на цукроваріння, і в 1870 році, спільно із синами, заснував "Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків". На початку XX століття ця компанія вже контролювала 10% виробництва цукру в усій Російській Імперії і мала у власності 200 тисяч гектарів землі.

Терещенки славилися як видатні покровителі освіти, завдяки фінансам яких було зведено:

Ця українська родина меценатів має тісний зв'язок з попередньою: голова "Товариства цукрових буряків братів Терещенків" Богдан Ханенко узяв у шлюб доньку Миколи Терещенка, Варвару. Проте цій парі вдалося вирватися з-під впливу Терещенків і створити власну унікальну історію.

Пара запам'яталася підтримкою освіти та науки:

Династія цукрозаводчиків, започаткована Іваном Харитоненком, розпочала свою історію в 1860 році, коли він разом із сином Павлом заснував торговий дім, відомий як "І. Г. Харитоненко з сином". Наприкінці свого життя Харитоненко мав у володінні 40 тисяч гектарів землі, а представництва його торгового дому діяли не лише в межах Російської Імперії, але й на територіях Персії та Османської Імперії.

Харитоненки активно підтримували освітні проєкти на Лівобережній Україні:

Династія була започаткована Федором Симиренком, який у 1815 році разом із родиною своєї дружини заснував торговельний дім "Брати Яхненки та Симиренко". Найбільший розквіт компанії стався у 1840-1850-х роках, коли вона відкрила в Черкащині перший цукровий завод на території Російської імперії. Згодом було засноване машинобудівне підприємство, яке виготовляло річкові пароплави для транспортування цукру по Дніпру.

Симиренки з великим ентузіазмом займалися розвитком освіти та науки:

Олексій Алчевський – видатний банкір і промисловець, який у 1870-х роках здобув контроль над Харківським торговим банком і Харківським земельним банком. У подальшому він зосередився на гірничо-металургійній галузі та став одним із засновників Донецько-Юр'ївського металургійного товариства, яке управляло Донецько-Юр'ївським заводом (сучасний Алчевський металургійний комбінат, що з 2014 року перебуває під окупацією). Також він відігравав важливу роль у розвитку металургійних потужностей у Маріуполі. Олексій Алчевський фактично став ініціатором заснування міста Алчевськ.

Дружина Олексія Алчевського, Христина, стала однією з найзначніших меценаток свого часу та одним із символів емансипації українських жінок.

Одним із знакових підприємців та меценатів Галичини є архітектор Іван Левинський, який створив проект Львівської Опери. Окрім архітектурної діяльності, Левинський також був активним у сфері торгівлі будівельними матеріалами, а також займався виробництвом керамічних виробів і кахлевих печей.

Крім того, Левинський був зацікавлений у розвитку освіти:

Отже, перші покоління українських підприємців за століття створили не тільки бізнесові традиції, але й традиції меценатства та вкладення в розвиток людського капіталу.