Від Криму до Галича: сліди караїмської культури на заході України.

Караїмська спільнота Мелітополя "Джамаат"

Караїми є корінним народом України, проте їхня історія, культура та традиції залишаються маловідомими. Навіть серед самих караїмів існують суперечки щодо їхнього походження — деякі вважають, що вони походять від євреїв, інші — від хозарів. Хоча вони говорять тюркською мовою, їхня релігійна практика включає читання Тори. Історично караїми переселилися з Криму на захід України, зокрема в такі міста, як Галич, Кукезів у Львівській області та Луцьк. Розібратися в їхній складній історії допоміг кандидат історичних наук та завідувач відділу юдаїки Львівського музею історії релігії Максим Мартин, який провів лекцію в палаці імені Гната Хоткевича.

Як пояснює дослідник тематики, караїми виокремились окремою гілкою юдаїзму ще між XVIII і X століттям у Вавилонії. Караїмізм формувався як рух, опозиційний до талмудичного юдаїзму. Їхня синагога називалася кенаса. Донині така архітектура збереглася в Києві, Харкові, Мелітополі та Криму.

У ХІХ столітті на території Східної Європи існувало кілька караїмських громад, одна з найбільших - у Литві. Вважається, що всі караїми Східної Європи прийшли з Криму і розселилися переважно між XIII і XV століттям, завдяки діяльності українських князів, польських королів і князів Великого князівства литовського.

Караїми вперше з'явилися на території України, оселившись у Криму. Вони не змогли точно визначити, коли саме відбулося їхнє поселення, відповідаючи лише, що це сталося "давно" або "за часів генуезців". Основним осередком караїмської громади в Криму стало печерне місто Чуфут-Кале, розташоване поблизу Бахчисарая. Тут знаходився цвинтар, а також Йосафатова долина — пам'ять про найбільший єврейський цвинтар в Єрусалимі, що вважалося священним місцем для караїмів. Крім того, Чуфут-Кале став важливим центром друкарської справи для караїмів, де була заснована перша в Криму друкарня, що випускала богослужбові книги єврейським квадратним шрифтом.

Долина Йосафата в Чуфут-Кале (зображення з Вікіпедії)

У період Кримського ханства караїми оселялися в кількох районах кримських гір. Проте, в 20-30-х роках ХІХ століття вони почали поступово покидати гірські міста. Значна частина караїмів проживала в Мангупі, тоді як менша громада знаходилася в Кафі (сучасна Феодосія).

На території материкової України караїмські громади, які існували до російської анексії Криму, мешкали в таких містах, як Галич і Залука в Івано-Франківській області, Кукезів у Львівській області, а також у Луцьку.

Кенаса в Луцьку у 1930-х роках (зображення Тадуеша Ковальського, "Любарта: Хроніки")

За історичними джерелами, караїми прибули на Галичину в XIII столітті. Цю інформацію Галицькому митрополиту передав караїмський рабин на ім'я Леонович.

"Леонович зробив для нього переклад виписки зі старого молитовника. У 1246 році відбулася зустріч Батия з князем Данилом Романовичем, в результаті якої караїмські сімейства за договором переїжджають з Криму в Галич і там поселяються. Після татарського завоювання Данило активно запрошував нових переселенців", - каже дослідник.

Кенаса в Галичі, 1926 року (зображення з архіву Музею караїмської історії та культури в Галичі).

Галицькі караїми, подібно до кукезівських, займалися сільським господарством або працювали в якості возників.

У Східній Європі громади караїмів зазвичай використовували тюркську мову, однак в різних регіонах застосовувалися її різні діалекти. Наприклад, в Криму мова караїмів була ближча до кримськотатарської, тоді як на Волині, в Галичі та Литві вони спілкувалися діалектами, які мали більше спільного з давніми тюркськими говорами. Незважаючи на це, вони підтримували тісні зв’язки і укладали шлюби між собою.

"Підставами для спілкування різних географічно віддалених громад караїмів Східної Європи було шлюбне законодавство. Воно в караїмів набагато строгіше, ніж в талмудистів, і засуджувало шлюби між родичами. Тому їм доводилось мандрувати в інші громади", - пояснив Максим Мартин.

Караїмський жіночий одяг (фото з Музею караїмської історії та культури в Галичі)

Щодо їхнього походження існували різні думки. Деякі вчені вважали, що їхні корені слід шукати серед євреїв, тоді як інші віддавали перевагу версії про тюркське або хозарське походження. Один із найзавзятіших критиків рабиністичного єврейства, дослідник історії караїмів Авраам Фіркович, активно займався науковою діяльністю та видавництвом. Він збирав стародавні артефакти караїмів і писав про історію свого народу. Проте з часом його запідозрили у фальсифікації дат у манускриптах та на стародавніх надгробках.

Згодом розвивалися ідеї про військове походження караїмів як воїнів, їх називали нащадками тюрків. Такої версії дотримувався Серая Шапшал, духовний наставник караїмів (гахам), який був тюркологом-орієнталістом. Він вважав, що караїми перейняли тюркську мову десь в ранньому середньовіччі, караїмські слова, вирази і лексичні конструкції характерні для половецької або кипчацької мови. Шапшал говорив про спільне походження всіх діалектів караїмської мови Східної Європи із Криму.

Ет аяклак — це караїмський м'ясний пиріжок, який входить до переліку нематеріальної культурної спадщини України (зображення Національної історичної бібліотеки України).

Шапшала згодом сильно критикував єврейський історик Маєр Балабан. Він сам досліджував, як розселялися караїмські громади. Наприклад, він вважав, що кукезівська громада - це караїми Львова, яких через релігійні конфлікти витіснили євреї-равиністи.

Однак, коли Балабан, відомий своїм скептицизмом стосовно будь-яких тюркських теорій у контексті караїмського походження, був запрошений нацистами в якості експерта для визначення сутності нації, він стверджував, що караїми — це тюрки. Тюркська теорія виявилася рятівною для багатьох караїмів під час окупації. Проте, не всім вдалося уникнути лиха, оскільки німецьке керівництво часто приймало рішення безпосередньо на місцях, що призводило до трагічних наслідків, - ділиться Максим Мартин.

У кінці ХІХ століття, відколи караїмів вивели з-під обмежень, які накладали на євреїв, серед караїмської молоді дуже популярними заняттями були бізнес, військова служба і трохи наука. Однак російська революція і війна знищили всю освічену верхівку країни, зокрема й офіцерів. Це вплинуло й на чисельність караїмів. Зі всіх великих міст Російської імперії вони практично зникли, частина емігрувала. Тоді залишилася громада у Галичі і Луцьку. Виходець з останньої караїмської громади Кукезова Олександр Мардкович започатковував у Луцьку, де проживала невелика громада, перший журнал тюркською мовою.

Караїми Галича в 1933 році (фото з фондів Музею караїмської історії та культури в Галичі)

Як і всі корінні народи Криму, караїми зазнали депортації, яка суттєво вплинула на їхню культуру. Їм було заборонено носити традиційний національний одяг. У XX столітті чисельність караїмів у Східній Європі становила близько 2000 осіб. "Це не просто мікронація, а така, що вимирає, і залишається такою й донині," - підкреслив дослідник. В Україні, разом із Кримом, нині мешкає від 1 до 2 тисяч караїмів, з урахуванням мішаних сімей.

Караїмський цвинтар у Залукві (фото Назарія Шевченка/Вікіпедія)

У Галичі збереглися пам'ятки, серед яких караїмський квартал та новий цвинтар, що датується XIX-XX століттями. У 1980-х роках кенасу зруйнували, а вівтарну частину перенесли до Феодосії. Культові артефакти нині експонуються в Музеї караїмської історії та культури, який функціонує у Галичі.