Катастрофа, яка ніколи не відбулася: що насправді трапилося в Середземному морі 5 мільйонів років тому.

Уявіть собі сцену: ви опинилися на краю Гібралтару п’ять мільйонів років тому. Перед вами не безкрайній океан, а величезна солона чаша, глибиною два кілометри, що розкинулася в безмежжі. І тут, раптом, відбувається прорив перемички з Атлантичним океаном — вода стрімко зливається вниз водоспадом, потужність якого у тисячу разів перевищує знаменитий Ніагарський.

Ця епічна сцена, гідна голлівудського блокбастера, десятиліттями вважалася науковим фактом. Але нові дослідження натякають на несподіваний поворот: можливо, цієї катастрофи ніколи не було. Про це пише Live Science.

Як ми "осушили" океан

Усе почалося в 1970 році, коли бурове судно "Гломар Челленджер" привезло в порт Лісабона сенсацію. Пробуривши дно Середземного моря, вчені наткнулися на дещо дивне: гравій, морські скам'янілості та кристали гіпсу глибоко під водою.

Геологи були шоковані. Гіпс та сіль зазвичай утворюються там, де вода випаровується на мілководді -- як у Мертвому морі. Висновок напрошувався сам собою: колись Середземне море перетворилося на пустелю, а потім Атлантика прорвала греблю і влаштувала найбільший потоп в історії. Ця теорія стала настільки популярною, що про неї знімали фільми, а Гібралтар навіть випустив марку із зображенням "3000-метрового водоспаду".

Детектив з відсутніми доказами

Однак останнім часом науковці почали ставити складні питання. Якщо Атлантичний океан з шаленою силою увірвався в порожній резервуар, то де ж сліди цього явища?

У грудні 2023 року спадкоємець того самого бурового судна повернувся на місце подій, у море Альборан (це одразу за Гібралтаром). Якби там проходив мегапотоп, дно мало б бути переоране велетенськими потоками води.

Натомість дослідники виявили... тишу. Витягнуті керни з дна озера продемонстрували ідеально рівні, тонкі шари відкладень різних відтінків. "Це надзвичайно тонке шарування свідчить про надзвичайно спокійні умови", -- зазначає Рейчел Флекер з Бристольського університету. Це абсолютно протилежно хаосу, який міг би залишити за собою великий потоп. Жодних ознак катастрофи.

Якщо це не водоспад, то що ж тоді?

Дослідники тепер вважають, що події розгорталися не так емоційно, проте залишалися вельми захоплюючими.

По-перше, значні запаси солі могли сформуватися і під водною поверхнею, не вимагаючи повного випаровування моря.

По-друге, існує ймовірність, що море заповнювалося поступово. Є теорія, згідно з якою вода надходила не тільки з Атлантичного океану, а також зі східного напрямку — з давнього озера Паратетіс, яке стало предком сучасних Чорного та Каспійського морів. Це підтверджується знахідками скам'янілостей дрібних ракоподібних, які переселилися до Середземномор'я саме з тих регіонів.

Чому це має значення

Можливо, Гібралтарської протоки у звичному нам місці тоді взагалі не існувало, а вода текла через інші канали, які зараз сховані під Іспанією чи Марокко.

Ця історія вчить нас дечому важливому і трохи лякаючому. Ми звикли думати, що для глобальних змін потрібні катастрофи на кшталт падіння астероїда. Але геолог Вінічіо Манці попереджає: "Ви можете отримати екстремальні умови без екстремальних подій". Незначне підняття дна або зміна клімату можуть перетворити квітуче море на соляну пустелю -- тихо і повільно, без жодного голлівудського вибуху.

Нагадуємо, що в районі західного узбережжя Австралії океан швидко втрачає свою солоність. Фахівці застерігають про серйозні загрози для морських екосистем.