Отаман духу: дитячі роки, творчий шлях і трагічна доля українського автора Миколи Вороного - Радіо Максимум.

Микола Вороний - ім'я, яке навічно залишилося в історії української літератури. Він поет, перекладач, театральний діяч. Його життя - це історія про любов до слова, боротьбу за національну ідентичність та трагічну долю.

У новому матеріалі Радіо Максимум розповідає коротку біографію Миколи Вороного, секрети його життя та стосунків з видатними українцями. Досліджуймо символізм його творчості в українській літературі!

Історія життя Панаса Мирного: захоплююча біографія видатного українського письменника і драматурга.

Микола Вороний - неординарна постать в українській культурі. Своєю творчістю він обстоював думку про необхідність модернізації української літератури, орієнтації її на Європу.

Народився Микола Кіндратович Вороний 6 грудня 1871 року на Катеринославщині. Його батько був службовцем, а мати - родом із козацького роду. Уже змалечку хлопець виявляв неабиякий потяг до навчання.

Майбутній поет навчався в Харківському і Ростовському реальних училищах, згодом - у гімназії в Ростові-на-Дону, звідки був виключений за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки він перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів і проживати в Петербурзі та інших університетських містах Російської імперії.

У 1895 році Вороний вирушив за межі країни, де спочатку навчався у Віденському університеті, а згодом — у Львівському на філософському факультеті. У Львові він зблизився з Іваном Франком, який суттєво вплинув на формування його світогляду та літературно-естетичних поглядів молодого поета. Крім того, Вороний активно долучився до українського національного руху і став членом таємного учнівського товариства.

У 1893 році Микола Вороний повернувся в Україну, де активно співпрацював з численними українськими періодичними виданнями, зокрема з газетою "Зоря". Він підтримував близкі стосунки з багатьма видатними українськими інтелектуалами свого часу, такими як Іван Франко, Леся Українка та Олена Пчілка. Вороний вважав себе носієм нового українського літературного напрямку – модернізму, який акцентував увагу на символізмі, естетичних пошуках та вираженні внутрішнього світу особистості.

У 1899 році він почав навчання в Київському університеті на філософському факультеті, де остаточно визначився зі своїм літературним покликанням. Саме в цей час він активно долучився до культурного життя столиці, ставши одним із засновників українського театру. У своїй творчій діяльності співпрацював із такими видатними особистостями, як Михайло Коцюбинський, Леся Українка та Іван Карпенко-Карий.

У 1901 році побачила світ перша збірка його віршів під назвою "Ліричні поезії". Творчість Вороного вирізнялася ніжним ліризмом та глибоким усвідомленням громадянських проблем. Під час Першої світової війни він працював редактором у Києві для різних літературних журналів, а також активно брав участь у театральній діяльності.

Микола Вороний висловив свою підтримку Лютневої революції 1917 року. У своїй автобіографії він зазначав: "Я активно долучався до революційних подій 1917 року, особливо на початкових етапах (завдяки моїй участі було створено перше ядро Центральної Ради), організовував мітинги...". Однак Жовтневу революцію поет не сприйняв, виступаючи проти насильства та братовбивства.

Після утвердження радянської влади в Україні в 1919 році Вороний зіткнувся із переслідуваннями з боку нових режимних органів, оскільки його погляди не співпадали з офіційною ідеологією. У 1926 році, після арешту, він був змушений переїхати до Москви, де зайнявся культурною діяльністю.

Повернувшись до України у 1928 році, продовжив працювати як редактор і літературний критик, але вже у 1934 році його повторно арештували за звинуваченням у антирадянській діяльності.

Через свою творчість він відстоював ідею про важливість оновлення української літератури та звернення до європейських культурних традицій. Поет вірив, що любов до рідної землі та народу не обов'язково полягає у беззастережному вихвалянні, тому в його творчості можна знайти твори, що висміюють національну вузькість та фальшивий патріотизм.

Творчість Миколи Вороного протягом тривалого часу залишалася "білою плямою" в українській літературній історії. Однак він знову звернувся до читачів, ставши невід'ємною частиною того фундаменту, на якому базується українська поезія.

Незважаючи на значний внесок у розвиток культури, доля Вороного завершилася трагічно. У 1934 році його було репресовано, і він не мав можливості проживати в Києві. 7 червня 1938 року письменник був розстріляний. Проте в різних джерелах можна натрапити на інші дати і обставини його смерті: деякі стверджують, що він помер у 1942 році в окупованій німецькими військами Воронезькій області, а інші вказують на 1940 рік, при цьому місце і причини його смерті залишаються нез’ясованими.

Вивчення архівів КДБ дозволило документально точно визначити, що Вороний проходив по груповій справі з традиційним для того часу формулюванням "за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації" і 29 квітня 1938 року особлива трійка при НКВС Одеської області розглянула "справу тринадцятьох" і всім винесла вирок - "розстріляти".

Смертні, Смертні... Усіляко, з усіх боків,

Куди б ти не подивився, всюди лише блукаючі мерці!

Немає ліку тим холодним мертвякам:

Вони метушаться, збираються в групи...

Ти слухаєш, як лунає сміх їхніх охриплих голосів,

Образливу суперечку, стогін та прокляття?

Це все пережитки старих-старих часів --

Тисячолітні традиції — це лише забобони!

Вони не загинули, не зникли у пітьмі,

Не скасували їхніх епох, тисячоліть --

Як і в далекому минулому, вони залишаються такими ж.

І нині з початком двадцятого століття...

Для них усе безкоштовно, і ніхто не може їх зупинити;

Наукові дослідження, освітні події та всі заходи з підвищення обізнаності.

Не винищили їх, дали їм право жить,

Прибравши в форми лиш сучасні і новітні.

І всі вигукують про справедливість та рівноправність серед людей,

Про поступ світовий, що дасть їм кращу долю,

А відчувати тягар тюрми разом із цим.

Усе, що наділене душею і здатне до самостійного вибору!

Для чого весь цей шум? Що саме їм потрібно?

Який їх ідеал? Лад космополітичний?

Дарма! У відповідь лиш дзвонять кайдани

І зітхаючи, звучить цей безладний концерт!

1. Засновник модернізму в Україні: Микола Вороний вважається одним із засновників українського модернізму, що поєднував символізм, індивідуалізм та національні мотиви.

2. Товариство з видатними літераторами: Підтримував близькі дружні зв’язки з такими особистостями, як Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський та іншими значними українськими письменниками й діячами.

3. Переклади світової класики: Вороний переклав українською мовою твори Вільяма Шекспіра, Йоганна Вольфганга фон Гете, Едгара Аллана По та інших.

4. Театральна діяльність: Він виступав одним із засновників українського театру, активно організуючи постановки, а також обіймав ролі режисера та актора.

5. Літературні новаторства: Вороний впроваджував інноваційні поетичні структури, проводячи експерименти з ритмічними та метричними аспектами.

6. Захист української мови: Відстоював права української мови в навчальних закладах та в літературному середовищі.

7. Підтримка нових талантів: Вороний невтомно підтримував молодих авторів, активно долучаючись до літературних спільнот та гуртків.

8. Інтерес до журналістики: Вороний співпрацював з кількома українськими газетами та журналами, присвячуючи свою увагу темам культури та літератури.

9. Жертва сталінських репресій: Миколу Вороного було розстріляно в рамках сталінських репресій, але в 1957 році його було реабілітовано посмертно.

10. Увічнення пам'яті: Ім'я Миколи Вороного носить ряд навчальних закладів, вулиць та площ в Україні.

"Небо, усіяне зірками"

Осяює ніжно місячний світло,

Лиже холодний сніг;

Чорна пляма на димарі.

На білий килим ліг.

Печально в безмовному просторі.

Нудьга кружляє, наче птах.

Печально смотрят слезливые звезды,

Виконуючи псалом.

Вії важко закриваються від втоми,

Сльози, мов перлини, котяться.

Сни про Чумацький шлях.

Волосожар та Віз...

Услухуючи в безмовність величі,

Слухаю: десь чути звук кулемета.

Створює музичний простір у сферичній формі.

Розгойданих планет.

Микола Вороний - це не просто письменник. Це символ боротьби за українське слово, за культуру, за нашу ідентичність. Його твори актуальні й сьогодні, адже нагадують нам про силу мистецтва та важливість свободи.

Стосовно біографії письменниці Ольги Кобилянської – вона є розкішною трояндою в українській літературній галереї.