"Суперечка навколо навчального посібника з історії: чому критичне мислення є невід'ємною складовою сучасності"

Минулий тиждень закінчився неприємною та дуже гучною подією -- "скандалом" довкола підручника "Історія України. 11 клас" від видавництва "Ранок".

Насправді ж це більше нагадувало сплановану атаку, обернену чи то проти видавництва, чи то проти авторського колективу. Чи навіть і не проти нас -- можливо, комусь підручник просто став зручним "інструментом" для зовсім інших ігор з іншою метою.

Проте залишається незаперечним той факт, що це підтверджується однотипними та узгодженими коментарями багатьох "користувачів" соціальних мереж під постами, в яких детально аналізуються всі три підручники з історії України, зокрема і наш. Також варто звернути увагу на схожі заголовки та майже ідентичні тези в різних медіа, які не відповідають "білому списку" та відзначаються суб'єктивним підходом на користь певних осіб.

Усе це знову підкреслило для мене, наскільки критично важливим у наш час — епоху пропаганди, фейкових новин та маніпуляцій громадською думкою через боти і власні медіа — є вміння критично мислити. Варто навчитися не лише звертати увагу на поверхневі аспекти, а й шукати те, що ховається під поверхнею. Також важливо усвідомлювати, чому ми обговорюємо ці питання, чому вони виникають саме зараз і хто є найбільшим вигодоодержувачем від цього всього.

Я вже писав дещо у відповідь на весь цей "скандал" на своїй сторінці. Однак зараз, коли інформації стало більше, а розвиток дії набирає обертів, спробую ще раз все вичерпно пояснити та розставити крапки над "і" в цій "Історії".

Підручники повинні зосереджуватися на навчанні, а не на політичних питаннях.

Усе почалося, як мені здавалося, з однієї фотографії, яка вже стала знаковою. У момент її першої публікації, на початку повномасштабного вторгнення, коли ніхто не міг бути певним у нашому завтрашньому дні, вона справила величезний вплив на суспільство. Це було схоже на зображення з Вокзальної вулиці звільненої Бучі, фото керамічного півника, що залишився на вцілілій шафі, а також світлини протестів українців проти окупаційних сил у Херсоні та Енергодарі. Усі ці ілюстрації ми включили до нашого підручника "Історія України. 11 клас". Хоча таких вражаючих моментів, зафіксованих у пам'яті та на знімках, було багато, на жаль, ми не можемо показати їх усі в одному виданні.

Проте чимало людей зацікавилося лише кількома світлинами, на яких з'являється Президент України. А точніше, шостий президент. Відповідно до норм, прийнятих при складанні історичних підручників, у нашому виданні є зображення кожного з шести президента, незалежно від їхніх заслуг. І, що важливо, їх не одна.

Є також знімки інших політиків, наших митців, спортсменів, представників інших країн, а також фотографія з підписання скандальної Чорноморської угоди з рф у 1997 році. Всі ці моменти є частиною нашої історії. Незалежно від того, як ми ставимося до окремих осіб чи подій, їх виключення з історичних джерел означало б спробу переписати минуле або заперечити його існування. Це точно не те, чому повинна навчати школа.

Для когось ці кілька світлин із текстівками та один абзац поруч зробили підручник політизованим, заангажованим, позбавленим компетентності. Для когось там не вистачало інформації про одну подію, для інших про наступну її було забагато. А хтось навіть вирішив, що у ньому присутні пропагандистські наративи. Постає питання: як багато сторінок чи інших розділів із підручника читали "критики", щоб зрозуміти весь контекст? Бо навіть на початку видання можна знайти підказку-рекомендацію: щоб зрозуміти наступну частину, спочатку потрібно прочитати попередню.

Перед тим, як критикувати підручник за його зміст, варто врахувати кілька ключових аспектів. По-перше, всі підручники створюються відповідно до затверджених навчальних програм і планів. Це означає, що в них не може бути більшої чи меншої кількості інформації, ніж та, яку учні отримують у школі. По-друге, навчальні матеріали для учнів, як правило, мають обмежений обсяг. Спробувати втиснути десятиліття або навіть століття історичних фактів у триста сторінок, не перевантажуючи школярів сухими даними та надмірною інформацією, практично неможливо.

Але найважливіше, на мій погляд, розуміти: підручники не повинні вчити дітей готової реакції на ту чи ту особу, на якусь подію чи факт. Такими були посібники "радянської школи", я їх добре пам'ятаю і знаю, наскільки далекі вони від істини. Справжній підручник має вчити розрізняти передумови, причини та приводи. Він має вчити аналізувати інформацію та самостійно робити висновки. Він вчить критичного мислення. Це те вміння, без якого не обійтися в сучасному світі і якого, як показує досвід, багатьом не вистачає.

Підручники – це про важливість знань у сучасному світі.

Раніше можна було почути від батьків та вчителів, що деякі підручники є застарілими, неактуальними і не відповідають сучасним вимогам. Вони часто не враховують останні наукові дослідження або важливі події. Коли ж хтось почав детально аналізувати нашу "Історію України. 11 клас", виявилося, що висвітлення теми повномасштабного вторгнення стало однією з основних "проблем" цього видання. Я спеціально використав це слово в лапках, адже насправді проблеми немає — це нова вигадана "зрада", яку деякі люди люблять шукати в усьому.

По-перше, тема повномасштабної війни є у всіх підручниках з історії України, що брали участь у конкурсному виборі. Я не знайомий із текстами інших видань, принаймні настільки, щоб оцінювати їхнє наповнення. Але саме наш підручник повністю відповідає навчальній програмі, а ця тема є однією з обов'язкових, яку учні вивчають на уроках у школі. Вона ж зустрічається і в завданнях Національного мультипредметного тесту, тому питання, чи потрібно це вчити дітям, відпадає само собою.

По-перше, стверджувати, що не варто обговорювати події лише тому, що ми стали їх свідками, — це абсурд. Історія — це наука, яка формується щодня на наших очах. Ми щодня стаємо свідками подій, які вже завтра стануть частиною нашого минулого. Чи дійсно ми повинні чекати рік, п'ять або більше на те, щоб знову повернутися до цих подій і переосмислити їх? Чи будемо ми чекати, поки інші зроблять це за нас? Звісно, ні. Тож чому навчання історії сучасності, особливо в одинадцятому класі, коли ми наближаємось до дорослого життя, для когось видається неправильним?

Я усвідомлюю, що повномасштабна війна є складною темою для кожного українця. Більшість команди видавництва "Ранок" продовжує жити та працювати в Харкові, під постійними обстрілами і тривогами. Ми знаємо, як важко згадувати про жахливі події і знову їх переживати. Тому ми з особливою обережністю підійшли до відбору як текстового, так і візуального матеріалу. В нашому підручнику немає жорстоких зображень, які можуть викликати травматичні спогади. Як правильно зауважили, відсутні також карти бойових дій після 2022 року чи детальні описи обставин, що призвели до вторгнення. Війна за нашу незалежність триває, і ми багато чого ще не знаємо. Чимало інформації стане доступною лише через багато років. Проте важливо говорити про те, що є очевидним, вже сьогодні, щоб підготуватися до формування нашого майбутнього.

Згадується вислів одного з класиків: "Хто контролює минуле, той контролює майбутнє". Я б доповнив його, включивши й теперішнє, адже історія є також наукою про сьогодення і те, як воно формує наше завтрашнє. Відсутність знань про власне минуле та неспроможність критично оцінювати сучасність призводить до непідготовленості до майбутнього.

Історія — це сфера діяльності істориків. Чи все ж інакше?

Я вважав, що епоха, коли людей оцінювали лише за кількома рядками в дипломі, вже відійшла у минуле. Справжнім показником особистості стали її дії, досягнення і цілі, які вона ставить перед собою. Коли йдеться про необхідність модернізації української освіти, важливо робити це інноваційно та креативно, щоб залучати учнів і пробуджувати їхню цікавість.

Багато "критиків" нашого підручника з історії України для 11 класу чомусь висловлюють незадоволення щодо авторського колективу. Нагадую, хто працював над цим виданням: Олександр Гісем, кандидат історичних наук, учитель-методист і розробник модельної навчальної програми з історії України, а також Олександр Мартинюк, досвідчений викладач історії. Найбільше уваги привернув Акім Галімов, умовний співавтор книги, який насправді не брав участі в написанні, структуризації чи підготовці підручника.

Акіма Галімова усі знають як журналіста, продюсера та автора кількох історико-документальних проєктів, засновника каналу "Реальна історія". Він точно розуміє, як руйнувати історичні міфи, що тягнуться ще від часів Радянського союзу чи Російської імперії, та як популяризувати українське минуле. І робить це не самостійно -- з командою профільних істориків, з якими опрацьовує десятки джерел, засекречених файлів і справ, щоб подати якомога точне зображення якоїсь постаті чи епохи.

Коли редакція нашого видавництва почала думати над варіантами осучаснення підручників з історії, ми вирішили звернутися до Акіма Галімова та запросили в нього дозвіл на використання його відеоматеріалів як інтерактивного додатка до підручника. Відібрали виключно ті уривки, що доповнюють та допомагають розкривати певну тему. Конкретно для цього підручника Акім дав понад 20 відео зі своїх проєктів, які можна переглянути за QR-кодами на сторінках.

Я знаю, що його відео дивляться багато вчителів та учнів, а старшокласники навіть готуються за ними до НМТ. Але хтось вважає, що такі додатки до підручника шкодять його змісту чи викривлюють факти. Очевидно, це кажуть ті, хто не знайомий із проєктами Акіма Галімова або упереджено ставиться до такого підходу в освіті. Можливо, комусь і справді хотілося б повернутися до масивних підручників без ілюстрацій та нормального викладу матеріалу.

Замість висновків

Уся ситуація довкола "Історії України. 11 клас" знову переконала мене в тому, як легко маніпулювати громадською думкою та на що готові піти окремі люди для перемоги у своїх особистих іграх. На жаль, перевірка фактів та пошук правди сьогодні для багатьох є надскладним завданням. Простіше погодитися з думкою більшості та прийняти це як очевидне.

Усе це й стало причиною "скандалу" та сотні обурливих коментарів, звинувачень і питань, що летіли з кожного боку. Розповідати та пояснювати є ще багато чого. Наприклад, щодо вартості підручника. Ні для кого не секрет, що навчальні видання, надруковані для шкіл за державне замовлення, не можуть продаватися. Ті підручники, які продаються в інтернет-магазинах із зовсім іншою ціною, надруковані окремим накладом за наш кошт -- щоб їх окремо могли придбати старшокласники чи вчителі, які не змогли обрати посібник під час конкурсу.