У мантії планети виявили величезне резервуар, що містить більше води, ніж усі океани разом узяті.

Величезний резервуар захований на глибині приблизно 640 кілометрів.

Науковці виявили величезний резервуар води, що знаходиться глибоко в мантії Землі, і його об'єм може бути в декілька разів більшим за сумарний об'єм усіх океанів нашої планети. Це відкриття, деталі якого були опубліковані в журналі Science, змінює наше уявлення про внутрішню структуру Землі та її водний цикл, про що повідомляє Daily Galaxy.

Дослідники виявили, що на глибині приблизно 640 км під Земною поверхнею знаходиться величезне сховище води, але не у звичному рідкому вигляді. Вода там знаходиться у зв'язаній формі, інтегрована в структурі мінералу рингвудиту, який утворюється лише за умов високого тиску. Це резервуар розташований у перехідній зоні мантії, де спостерігаються екстремальні температури та тиск.

Рингвудиту, за словами геофізика Стівена Джейкобсена, подібний до губки, яка вбирає воду. Це високотемпературний і високотискостійкий різновид олівіну - одного з найпоширеніших мінералів мантії. Він формується на глибинах 520-660 км і має особливу кристалічну решітку, здатну фактично зберігати воду у твердому стані.

У 2014 році науковці виявили мікроскопічну частинку рингвудиту в алмазі, винесеному із глибоких шарів мантії. Вона містила справжні молекули води - перший прямий доказ води в перехідній зоні. Експерименти Джейкобсена підтвердили, що рингвудит здатний утримувати до 1,5% своєї маси у вигляді води. Це небагато, але з урахуванням обсягів мантії це океани води, приховані всередині Землі.

Це відкриття ставить під сумнів традиційну теорію про те, що вода на Землю потрапила з комет. Натомість воно свідчить, що внутрішній водний резервуар існував ще з моменту формування планети.

У статті зазначено, що нові відкриття спонукають до переосмислення концепції водного циклу Землі, який раніше розглядався лише в рамках океанів, атмосфери та поверхневих вод. Тепер дослідники вводять термін "глибинний водний цикл", що описує процеси циркуляції води між внутрішніми шарами планети та її поверхнею протягом тривалих геологічних періодів.

Дослідники пояснюють, що зони субдукції являють собою області, де океанічні плити занурюються у мантію Землі. Ці процеси сприяють перенесенню води в глибину, де вона "фіксується" в мінералах. Згодом, частина цієї води може знову виходити на поверхню внаслідок вулканічної активності або через мантійні плюми.

"Я думаю, ми нарешті маємо свідчення існування цілісного, планетарного водного циклу", - сказав Джейкобсен.

Науковці використовували сучасні методи сейсмічної томографії. Вивчаючи, як поширюються хвилі землетрусів крізь мантію, вони виявили "аномалії" - уповільнення сигналів у зонах, де ймовірно зосереджена вода.

Ці дані підтвердили лабораторні експерименти з синтетичним рингвудитом, які проводилися під тиском понад 20 гігапаскалів і температурою вище 1200 °C. У результаті доведено, що мінерал справді здатний зберігати величезні об'єми води.

Рингвудит – це всього лише один з багатьох "сховищ" води. Відомо, що глибоко в земних надрах вода також присутня в інших мінералах, таких як серпентиніти, хлорити та слюди. Окрім цього, існують давні підземні водоносні горизонти, а також мікроскопічні включення води в різних геологічних формаціях.

Важливу роль у кругообігу води відіграє тектоніка плит: субдукція заносить воду в мантію, а вулканізм і мантійні плюми повертають її назад в атмосферу й гідросферу.

Раніше УНІАН повідомляв, що ізраїльські археологи вважають, що їм вдалося знайти місце, де Ісус вчинив чудо, перетворивши воду на вино. Археологиня Ярдена Александер виявила залишки великих кам'яних глечиків, які схожі на ті, що, згідно з Євангелієм, були використані Ісусом під час єврейського весілля в галілейському селі Кана.

Ярдена має підозри, що кам'яні глечики, які вона знайшла, можуть відповідати тим, що, згідно з біблійними текстами, використовував Ісус. Вона також вважає, що територія, де були виявлені ці артефакти, може виявитися біблійною локацією Кани Галілейської.