Український аналог Бенджаміна Франкліна: 183 роки тому відійшов у вічність Василь Каразін.

Сьогодні, 16 листопада, 183 роки тому помер Василь Назарович Каразін - видатний український вчений-енциклопедист, винахідник, громадський діяч і просвітитель, чиє життя стало символом боротьби за освіту та науку в епоху Російської імперії

Походячи зі Слобожанщини, він став попередником свого часу завдяки новаторським реформам, ініціював створення одного з перших у Європі Міністерств народної освіти та заснував Харківський університет, який нині носить його ім'я і є одним із найстаріших в Східній Європі. Його спадщина продовжує жити в тисячах випускників, наукових досягненнях і перетворенні Харкова на значний освітній осередок України.

Детальніше про життя Василя Каразіна можна дізнатися з матеріалів Еспресо.

Василь Назарович Каразін народився 30 січня (10 лютого) 1773 року в селі Кручик Богодухівського повіту на Харківщині (нині Харківська область) у родині колишнього військово, який став дрібним поміщиком. Батько походив з грецького роду Караджі (хоча сам Каразін вважав, що з Сербії), а мати - з козацької старшини Ковалевських.

Дитячі роки минули на Слобожанщині в епоху, коли українська козацька культура поєднувалася з імперськими впливами Російської імперії за правління Катерини II та Павла I, які завершили існування як Гетьманщини, так і Запорізької Січі.

Каразін отримав свою освіту в приватних навчальних закладах Харкова та Кременчука, а також самостійно вивчав іноземні мови, природничі науки та філософію. Значний вплив на його формування справив Григорій Сковорода, з яким Каразін нібито спілкувався в маєтку свого вітчима, хоча ця інформація залишається предметом дискусій.

У юності служив у гвардії (Семенівський полк), але швидко залишив військову кар'єру через нудьгу та бажання займатися наукою. Паралельно він слухав лекції у Гірському кадетському корпусі в Санкт-Петербурзі, де вивчав математику, фізику, хімію та іноземні мови.

Протягом свого служіння Каразін мав можливість об'їхати імперію, щоб на власні очі оцінити труднощі, з якими стикалися селяни — основа суспільної структури того часу.

У 1795 році він вийшов у відставку та оселився у своєму маєтку в Кручику, де почав реалізовувати свої просвітницькі ідеї. У своєму маєтку Каразін заснував Сільську думу — першу спробу запровадження демократичного управління. Він навіть одружився з кріпачкою на ім'я Домна Іванівна, що призвело до конфлікту з його родичами.

Протягом кількох років він вів усамітнене життя, присвячене науковим дослідженням. Як затятий прихильник західних ідей, він прагнув назавжди покинути рідні землі, проте без санкції імператора це було неможливо. У 1798 році він намагався втекти разом із вагітною дружиною та слугою, але їх затримали. У відповідь на це Каразін написав сміливе послання імператору Павлу І:

"Моя єдина провина полягає у свободі думки та прагненні до знань. Я б із задоволенням втік від вашого жорстокого режиму."

Але замість Сибіру чи в'язниці імператор несподівано призначив його на посаду в державній скарбниці. Каразін осів у Петербурзі й Москві, де в архівах ретельно збирав матеріали з історії Росії - це стало основою його майбутніх реформаторських ідей.

Цей період був часом ліберальних надій, що виникли після Французької революції та наполеонівських війн, коли імперія намагалася знайти шляхи для модернізації. Після вбивства царя та приходу до влади нового лідера Російської імперії, Олександр I намагався зображати себе як ліберала, щоб здобути широку підтримку від суспільства. Василь Каразін, будучи ідеалістом за своєю суттю, повірив у ці зміни і навіть здобув титул радника імператора. Це дало йому можливість створити Міністерство просвіти та зробити важливий крок у розвитку освіти — заснувати університет у Харкові в 1805 році. Таким чином, він випередив не лише Київ, де університет був відкритий лише в 1834 році, але й Санкт-Петербург, де новий університет з'явився в 1819 році.

Однак прямота Каразіна і бажання швидких змін швидко налаштувала проти нього придворних та самого царя - його звинуватили у всіх можливих гріхах, відсторонили від справ і навіть заслали під нагляд. Однак це не зламало вченого, який і досі творив та писав листи владі. У 1820-1821 за критику існуючого суспільного ладу був ув'язнений у Шліссельбурзькій фортеці. Після звільнення жив під наглядом поліції у своєму маєтку.

У жовтні 1842 року 69-річний Каразін приїхав до Миколаєва до сина, який служив на Чорноморському флоті під командуванням адмірала Лазарєва. Адмірал, вражений долею вченого, запропонував синові написати біографію батька. Вирушивши далі до Криму для досліджень, Каразін тяжко захворів і повернувся до Миколаєва. 16 (або 4 за юліанським календарем) листопада 1842 року він помер у Миколаєві. Поховали вченого на міському цвинтарі в каплиці. На обеліску склепу викарбувано ключові віхи його життя.

Харківський університет у 19 ст., фото: Вікіпедія

Василь Каразін мав різноманітні наукові захоплення, що включали редагування наукових досліджень, хімію, фізику, метеорологію, агрономію та економіку.

Він вивчав аспекти органічної і неорганічної хімії, висував пропозиції щодо впровадження електричних технологій та розробки штучного алмаза.

Однією з перших важливих ініціатив, які він запропонував, стало створення міністерства народної освіти, оскільки він підтримував значні зміни в освітній сфері. Крім того, він ініціював заснування метеорологічної станції та лабораторії на своїй території, прагнучи поширити цей досвід на всю імперію, вважаючи це ключовим елементом для прогресу сільського господарства.

Крім того, Каразін був засновником Філотехнічного товариства у Харкові - організації для поширення науково-технічних ідей і розвитку промисловості.

Він також активно залучався до суспільного життя, висловлюючи свої думки щодо ліберальних реформ у державному управлінні та пропонуючи зміни в аграрному секторі.

Найзначнішим досягненням Каразіна стало створення Харківського університету. Завдяки його ініціативі, серед жителів регіону вдалося зібрати фінансові ресурси для заснування навчального закладу у листопаді 1804 року, а його офіційне відкриття відбулося 29 січня 1805 року. Цей університет є другим за віком в Україні після Львівського національного університету імені Івана Франка.

Завдяки цьому навчальному закладу Харків перетворився на ключовий центр освіти та науки, ставши академічною столицею України свого часу. Це мало значний вплив ще за життя Каразіна: заснування університету відкрило шлях до формування освіченої еліти та сприяло розвитку національної інтелектуальної спільноти. Протягом століть цей університет підготував безліч видатних вчених, просвітників і діячів громадянського суспільства.

Каразін також піклувався про бібліотеку університету: він сприяв поповненню фондів книгами - це дозволило розвивати академічну інфраструктуру.

Василь Каразін залишив по собі важливу спадщину в галузі суспільства та науки. Його наукові концепції, реформаторські ініціативи в громадському житті та освітні проекти справді були революційними для його епохи. З цієї причини його часто ставлять в один ряд із Михайлом Ломоносовим у Росії та Бенджаміном Франкліном у США, відзначаючи їхній універсальний підхід та просвітницьку діяльність.

Його економічні переконання, зокрема захист вільної праці в противагу кріпосній, свідчили про його прогресивний та гуманістичний підхід. Ідея створення мережі метеорологічних станцій була надзвичайно актуальною, оскільки Каразін став одним із перших, хто запропонував систематичний моніторинг погодних умов.

З 1999 року ім'я В. Н. Каразіна носить Харківський національний університет, вважаючи його засновником, видатним науковцем і джерелом натхнення.

Його існування та внесок у суспільство слугують яскравим прикладом знань, новаторства та активної громадянської позиції.

"Василь Назарович вирізнявся своєю унікальністю, і безсумнівно, його життєвий шлях заслуговує на те, щоб про нього були написані захоплюючі романи або навіть зняті телевізійні серіали. Його життя було сповнене значних та цікавих подій, і їхня кількість, а також величезний внесок, який він зробив, могли б стати основою для декількох повноцінних життєвих історій," - зазначила в інтерв'ю Українському радіо Ольга Вовк, заступниця директора центру українських студій та краєзнавства імені академіка Тронька ХНУ імені Каразіна.