"Перед війною ніхто не прагнув вступати до аспірантури": інтерв'ю з Міністерством освіти і науки про українську наукову сферу.

В Україні кількість науковців на тисячу осіб є найнижчою в Європі. Війна ще більше ускладнила ситуацію, призвівши до значних втрат кадрів. Як можна вирішити цю проблему, що чекає наукових працівників у контексті зарплат та майбутнього наукових установ – розмова з Денисом Курбатовим, заступником міністра освіти і науки України.

Головне:

В Україні ще з минулого сторіччя збереглося багато різних науково-дослідних інститутів. Але наука десятиліттями мало працювала з бізнесом і з державою. Приміщення лабораторій у великих містах намагалися викупити забудовники під чергову багатоповерхівку. А науковці й зараз часто отримують зарплату приблизно таку, як продавці магазинів, і часом набагато менше, ніж перукарі чи менеджери.

В даний момент тривають спроби реформувати цю систему. Основна увага приділяється трансформації моделі фінансування наукових установ. Які новації очікують наукову сферу в Україні з появою спільних наукових парків, створених у співпраці з бізнесом, та чому молодь є невід'ємною частиною науки – дізнайтеся більше в нашому матеріалі.

З часів Радянського Союзу в Україні збереглося чимало наукових установ. Які з них функціонують сьогодні, і які регіони мають найбільшу їх концентрацію?

Окрім вищих навчальних закладів, в Україні існує понад 370 наукових та науково-дослідних організацій, включаючи інститути. Вони підпорядковуються різним міністерствам та Академіям наук, яких в країні всього шість: Національна академія і кілька галузевих. Хоча більшість таких установ розташовані в Києві та Харкові, не всі з них зосереджені в цих містах.

Це, наприклад, компактні метеорологічні станції, що фіксують різноманітні погодні параметри та умови навколишнього середовища. Це організації, які займаються дослідженнями в багатьох сферах: від аналізу ґрунтів і сортів рослин до розробки методів лікування та інженерних технологій.

Безумовно, у нас також є потужні науково-дослідні інфраструктури. Найбільш відомою є станція Вернадського, яка функціонує як національний арктичний центр. Окрім цього, ми маємо власну ядерну установку в Харкові, розташовану в знаменитому фізико-технічному інституті, хоча через війну вона наразі не працює. У Києві також функціонує ядерний реактор в Інституті ядерних досліджень. Крім того, у нас є кілька значних астрономічних обсерваторій, розташованих у Києві, Миколаєві та Одесі.

Наскільки ефективна ця складна система? Це питання викликає багато суперечок і не має простої відповіді. Наша мета полягає у зміні фінансової моделі, щоб надати більше можливостей для успішних інститутів. Адже, згідно з міжнародною практикою, саме потужні великі організації створюють сприятливі умови для науковців і залучають більше фінансування для їхніх досліджень.

Які трансформації зазнала наука в Україні внаслідок повномасштабного військового конфлікту?

Конфлікт вплинув на всі аспекти життя, включаючи науку. Найбільш помітні зміни стосуються людських ресурсів. Чимало дослідників, які вирішили добровільно взяти участь у бойових діях, загинули. Ще більше науковців емігрували або змінили своє професійне спрямування.

Які масштаби втрат кадрів, якщо оцінювати їх у числовому вираженні?

- Перш за все, хто такі дослідники? Це люди, які працюють в дослідницьких інституціях, в університетах, і виконують дослідження. У виші вони можуть мати як основну посаду - бути науковим співробітником, так і бути викладачем, науково-педагогічним працівником. Якщо рахувати всіх, то в середньому в країні десь 80 тисяч таких працівників.

На даний момент ми обговорюємо кадрові втрати, які становлять близько 20%. Це стосується вчених, які або емігрували до інших країн, або вирішили змінити свою професійну діяльність. Проте 80% дослідників все ще залишаються в країні і продовжують працювати в цих складних умовах. На жаль, у прифронтових та прикордонних районах близько 30% дослідницької інфраструктури зазнали пошкоджень або були знищені.

Попри це, ми продовжуємо дослідження, адаптуємось. Працюємо над створенням нових дослідницьких центрів, навіть підземних лабораторій, розвиваємо центри колективного користування науковим обладнанням. Наука адаптується, але щодня, на жаль, додаються нові виклики.

На сьогоднішній день, окрім університетів, в Україні є понад 370 наукових організацій та інститутів, - Денис Курбатов (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна).

Чи можливо вже сьогодні обговорювати можливість повернення цих осіб? Декому з них вдалося отримати посаду в авторитетних наукових установах Європи та за її межами.

- По-перше, ми не маємо втратити зв'язки з цими людьми. Про будь-яке повернення можна говорити лише тоді, коли збережений зв'язок, коли він сталий і регулярний. Коли люди не тільки дистанційно спілкуються, а інколи приїжджають, у них тут є минула робота, лабораторія, є сім'я, інші зв'язки. Тоді дійсно ймовірність повернення таких людей суттєво вище.

У 2023 році ми спільно з радою молодих науковців започаткували проект "Українська наукова діаспора", метою якого є об'єднання українських дослідників, що оселилися в різних куточках світу, в єдину мережу. Організовуємо різноманітні заходи для зміцнення цієї спільноти.

Звісно, перший фактор у поверненні - це безпека. Але готуватися треба вже зараз. Ми готуємо кілька проектів під повернення науковців. В тому числі це розбудова великих дослідницьких центрів, щоб людям було куди повертатись з тим досвідом, який вони набувають за кордоном.

До речі, про повернення вчених, як приклад. На горі Піп Іван Чорногірський в Карпатах є обсерваторія "Білий Слон". Карпатський університет у Івано-Франківську розвиває її, зробили за кілька років дуже багато. Відновили будівлю, встановили сучасну метеостанцію. Йде мова про монтаж сучасного телескопу.

Вони виявили науковця, експерта у своїй галузі, створили для нього відповідні умови, і він погодився повернутися до них з ведучої світової астрономічної лабораторії. Тепер, вже в Україні, університет разом з ним розвиває значний міжнародний дослідницький центр, зокрема за підтримки Польщі.

На якому етапі знаходиться реформа наукової сфери і які конкретні зміни відбудуться?

Ми займаємося цим вже третій рік. Слово "реформа" за останні десятиліття втратило свою довіру. Тому ми вживаємо термін "трансформація" щодо наукової сфери, акцентуючи на її якісному перетворенні, а не на звичайній реформі. Це означає, що ми не плануємо все знищити і почати з чистого аркуша. Хоча такі ідеї іноді виникають, їх вірність сумнівна.

Трансформація науки наразі рухається в декількох напрямах. Основний - це зміна моделі фінансування наукових установ. Україна останніми роками виділяла на науку від 0,3 до 0,37% ВВП. Це в декілька разів менше, ніж в країнах ЄС, де середній рівень - 2%. Це в 10 разів менше, ніж в країнах-лідерах, США, Ізраїль, Японія, які мають вищі за 3% ВВП.

У теперішній війні наша країна не має можливості оголосити про суттєве збільшення фінансування науки у наступному році. На жаль, фінансові ресурси не дозволяють цього. Проте ми працюємо над новою моделлю, яка забезпечить більш ефективне фінансування наукових досліджень. Необхідно виявити ті інституції, які демонструють значні досягнення, ведуть передові фундаментальні дослідження та реалізують успішні прикладні проекти, і надати їм додаткову підтримку.

Яким чином здійснюється процес атестації наукових закладів?

- Атестацією держава вимірює спроможності установ здійснювати наукові дослідження. Не за площами, чи масштабом, які має інститут. За 37 критеріями оцінюється, як наука впливає на нашу економіку, на обороноздатність, на розвиток суспільства. Наскільки активно виходять наукові публікації, які це публікації, чи залучаються грантові кошти, чи є співпраця з бізнесом. Яка у них патентна, експертна діяльність тощо.

У листопаді 2024 року ми запустили процес атестації, який охоплює всі університети, науково-дослідні інститути та академії. Загалом мова йде про приблизно 500 навчальних закладів. Підсумки цього процесу призведуть до розробки нової моделі фінансування.

Ми успішно завершили перший етап роботи, в рамках якого проводилася оцінка аграрного та соціального секторів. Наразі вже підготовлено проект постанови щодо формули для додаткового фінансування. Ми активно працюємо над тим, щоб ці кошти дійшли до кожного відділу, лабораторії та науковця. Фінансування буде спрямоване не лише на придбання нового обладнання, але й на розвиток установи в цілому. Проблем вистачає: від питань комунального господарства до зруйнованих вікон через вибухи.

У цьому році ми спільно з Міністерством фінансів заклали в бюджет додаткові 155 мільйонів гривень для реалізації першого етапу – впровадження формульного фінансування провідних науково-дослідних інститутів у галузях агрономії та суспільних наук. Окрім цього, в даний момент проходять атестацію такі напрямки: природничі науки, техніка, біомедицина, гуманітарні науки та безпека.

В загальному, вже на цьому етапі видно, що потужніші організації демонструють вищі результати. У закладах, які складаються з 10-15 осіб, може існувати щось особливе, проте часто їм бракує великих ресурсів.

Наша мета - трансформувати фінансову модель, щоб дослідники отримали більше ресурсів і можливостей, - зазначив заступник міністра освіти (фото: Віталій Носач/РБК-Україна).

Наприклад, у 2024 році НДІ Українознавства, який був у структурі МОН, об'єднався з університетом Шевченка. Було багато різних невдоволень, але після цього вперше за всю свою історію виграв у конкурентному конкурсі відразу 2 з 4 проектів.

Раніше організація не мала жодних ресурсів, і її фінансування здійснювалося виключно вручну. Тепер же завдяки можливостям грантового відділу великого університету вони зміцнили свої позиції, залучивши молодих фахівців, і подали набагато більш переконливі заявки. При цьому ми зберегли за ними все їхнє майно, персонал та фінансову підтримку. Університет надав їм статус незалежного структурного підрозділу.

- Чи закрилися якісь інститути під час цієї реорганізації?

Ні, у нас ніколи не виникало таких завдань. Держава також не ставить таких цілей ані собі, ані іншим міністерствам чи науковим установам. Згідно з даними Світового банку, станом на 2025 рік, кількість дослідників в Україні на тисячу населення є найнижчою в Європі. Тому важливо не звільняти науковців, а, навпаки, збільшувати їхню чисельність. Нічого не потрібно знищувати, натомість слід реорганізувати структуру, щоб зробити її більш ефективною, успішною і зручною для дослідників.

Отже, науковців не планують звільняти чи скорочувати?

- Абсолютно ні. Жодна людина не має бути звільнена. Навпаки, люди, які перейшли в потужнішу установу, мають більше можливостей розвитку як вчені. Атестація не ставить за мету знищення інститутів. Головна задача - зміна моделі фінансування науки. Так, ми не збільшуємо відразу фінансування в десяток разів. Але даємо можливості отримувати і вищі зарплати, і кошти на обладнання і розвиток.

Атестаційний процес був створений з урахуванням практик Великобританії, Польщі та Німеччини. Він отримав схвалення від усіх академічних установ та міністерств без будь-яких заперечень.

До речі, британська система REF вже 40 років оцінює їхні університети в науці кожні 7 років і де щороку розподіляється за результатами цієї оцінки 2 мільярди фунтів. Це майже 114 мільярдів гривень. А вся наука в Україні фінансується з бюджету в цьому році на 10 мільярдів. Це просто для розуміння масштабу.

Головний вимір престижності роботи науковця - це рівень заробітних плат, обсяг ресурсів в сфері. Зараз ми це збільшимо на 155 мільйонів гривень. Це дуже мало, але ми це робимо. За результатами атестації 23 установи категорії А із аграрного і суспільного напрямів вже з серпня мають отримати збільшене фінансування. По заробітній платі воно буде складати десь +20, а десь і +80% на місяць плюс до того що вони вже отримують, в залежності від вкладу лабораторії чи відділу у результат атестації.

Ключові додаткові фінансові ресурси для інших секторів – природничих, технічних, біомедичних, гуманітарних та безпекових. У цих сферах ми плануємо наполегливо відстоювати зміни в бюджеті на наступний рік, починаючи з січня 2026 року.

Яка теперішня середня заробітна плата наукових працівників в Україні?

- Середня зарплата - близько 12-15 тисяч гривень. Але є різні ситуації, різні лабораторії, інститути, де багато міжнародних грантів, проєктів з бізнесом. Там рівень зарплат може бути суттєво вищий.

Раніше я працював у Сумському державному університеті, де очолював підрозділ наукових досліджень. Наша команда займалася пошуком фінансування для наукових розробок. Бували місяці, коли заробіток окремих науковців сягав навіть мільйона гривень. Звичайно, це не відбувалося регулярно і стосувалося не всіх, але такі ситуації мали місце. Це відбувалося в рамках реалізації великих проектів за замовленням бізнесу.

Які ж це були ініціативи?

Це стосувалося інженерної діяльності, створення насосів, компресорів та подібних пристроїв. Це також включало інформаційні технології, програмне забезпечення, зокрема для оборонної промисловості та експорту. Було реалізовано безліч міжнародних проектів в рамках програми "Горизонт Європа". Там також пропонуються конкурентоспроможні зарплати та фінансування.

Але середня зарплата - низька. І треба її точно збільшувати, чим ми й намагаємося займатися.

Не йдеться про закриття наукових установ чи зменшення кількості науковців. Навпаки, їх чисельність необхідно збільшувати, зазначає заступник міністра (фото: Віталій Носач/РБК-Україна).

Чимало людей вважають, що наукові дослідження іноді не відповідають реальним потребам держави. Які кроки можна вжити, щоб це виправити?

Окрім зміни фінансової моделі, важливим аспектом є також адаптація наукових досліджень до потреб держави, бізнесу та суспільства. У прикладних дослідженнях слід зосередитися на тих питаннях, які мають справжнє значення, а не лише на тих, у чому є досвід. Це дозволить забезпечити зв'язок між прикладною наукою та реальними вимогами часу.

Існує, наприклад, конкурс на державне замовлення в галузі науково-технічної продукції. Це ситуація, коли держава нібито замовляє у науковців певні проекти. Проте, зазвичай, такі ініціативи виникають на місцевому рівні. Тобто, ти займаєшся певною темою, подаєш свою розробку, і далі вона проходить етап відбору. Але питання, чи дійсно вона є актуальною, чи, можливо, потрібні інші рішення — залишаються без належного вивчення.

Ми кардинально змінили наш підхід. У експерименті взяли участь 10 міністерств: Міноборони, Мінцифра, Мінстратег, МВС, Міненерго, МОЗ, Міндовкілля та Мінагро. Минулого року вони вперше визначили теми, які дійсно відповідають їхнім потребам. Якщо потрібно водневе паливо, це можливо. Потрібен власний радіофармпрепарат для лікування онкологічних захворювань? Це також реалістично. Вони визначили технічні вимоги, оголосили конкурс, і вже отримали кілька варіантів рішень.

Фактично по всіх заявлених темах знайшли пропозиції від вчених. Обрали кращі, і вже зараз ці проекти реалізуються. Ми доречі тут збільшили фінансування, і один такий проект - це вже 10 мільйонів гривень на два роки. Для української науки це хороший результат. Міністерства супроводжують ці проекти, в кожного є куратор. І головне щоб результат був максимально впроваджений. Зараз триває другий такий конкурс, де ми додали трохи часу на підготовку.

Чому у нас наукова сфера недостатньо взаємодіє з бізнесом?

Ситуація склалась так, що наукова сфера функціонувала незалежно від бізнесу, а підприємництво - без прив'язки до науки. Ця проблема існує вже багато років. Протягом практично всього часу нашої незалежності наука та бізнес залишалися на відстані один від одного, існуючи, як я кажу, у паралельних світів. Наша теперішня мета - наблизити ці дві сфери одна до одної.

Цього року планується впровадження окремого механізму державного-приватного партнерства в сфері науки, що буде представлено уряду. Ми чітко усвідомлюємо, що бізнес, зокрема у технологічному секторі, потребує науковців. За допомогою цього конкурсу ми прагнемо виявити існуючі проблеми та спробувати знайти рішення шляхом спільного фінансування. Наприклад, у Німеччині, де наука займає майже три відсотки ВВП, 60% цієї частки становить внесок бізнесу. Існують великі технологічні компанії, які активно залучають науковців для вирішення різних завдань.

Але як правильно організувати цей процес? Адже науково-дослідні інститути є бюджетними організаціями. Вони мають свої фінансові структури, стикаються з бюрократичними перешкодами та сплачують податки, які досягають 70%. З кожної гривні 70 копійок йдуть на податкові зобов'язання. Припустимо, бізнес звертається до науковців для проведення досліджень. У такому випадку вони повинні сплатити 20% ПДВ, 22% єдиного соціального внеску, 18% податку на доходи фізичних осіб та 5% військового збору. Крім того, існують ще й додаткові витрати на комунальні послуги та інші витрати. Внаслідок цього вченому залишається зовсім небагато.

Є й інший сценарій: бізнес запрошує науковця на роботу, в результаті чого наукова установа залишається без жодних вигод. Існує ймовірність, що цей вчений повністю перейде до компанії, що призведе до занепаду та навіть зникнення установи. Наступного разу не буде кому звернутися по допомогу, адже наукова школа може бути втрачена. Цю модель потрібно переосмислити.

Тому МОН та Мінцифри розробили систему законопроєктів Science.City. Це окремий правовий режим здійснення наукової інноваційної діяльності. Треба знизити податки, спростити ввезення обладнання, щоб це було без мит, збільшити швидкість закупівель, покращити обіг коштів, бо казначейство не завжди швидко це робить. Це комплексна реформа пов'язана з активізацією роботи наукових парків, які створені за участі університетів, або дослідницьких інститутів.

Учасники наукових парків зможуть працювати за суттєво спрощеними процедурами, зниженими податками, отримувати доступ до інфраструктури університетів. Пілотні проекти вже працюють у Житомирі, Львові, Києві. Резиденти - українські й міжнародні компанії - зможуть запускати свої R&D-напрями з університетами, без тендерів і зайвої паперової тяганини.

Науковий парк являє собою фактично дочірнє підприємство, яке виникає на базі університету або науково-дослідного інституту, що здатне успішно реалізовувати їх інноваційні ідеї. Це форма співпраці між наукою і бізнесом. Завдяки такій організаційній структурі можна швидко та ефективно проводити розробки і дослідження, які є необхідними для реального сектора економіки, зокрема у військовій сфері.

Коли можна очікувати ці зміни?

- Сподіваємось, у вересні-жовтні внести законопроект у парламент. Є підтримка. Зокрема, що дуже важливо, і перший віце-прем'єр Михайло Федоров підтримує цю ідею. Знаю, що також зараз створюється режим Defense City для оборонних підприємств, а наука край потребує свого Science.City.

Я ось нещодавно був на відкритті наукового парку в КПІ. Він розв'язує дуже важливу проблему - розробляє нові технології протезування, відновлення, виготовлення сучасних українських протезів. Важливий напрям. І важливо, щоб всі показники наукового парку йшли в показники університету. Тобто не може бути такого, щоб якийсь ректор був не зацікавлений в успішній роботі свого парку. Про це теж є у Science.City.

У липні на конференції в Римі була заснована Міжнародна коаліція для підтримки та розвитку української науки, досліджень і інновацій. Цю ініціативу схвалила Європейська комісія та ряд країн, серед яких Італія, Австрія, Болгарія, Хорватія, Данія, Німеччина, Польща, Португалія, Словаччина, Іспанія, Швеція і Велика Британія, а також організації, такі як ПРООН і ЮНЕСКО. Наша мета полягає в узгодженні потреб України з можливостями наших міжнародних партнерів.

Вже зараз до нас планує залучитись і Канада, Японія, інші країни. Восени має запрацювати виконавчий орган, і почнеться робота з підтримки української науки. Десь треба полагодити, що зруйнували через війну, десь - створити сучасні дослідницькі центри з нуля. На конференції ми бачили, що цей рівень підтримки вже вимірюється десятками мільйонів євро. Кажуть: "Ми готові вкладати кошти, скажіть, куди саме і як". Про це і є коаліція.

Молекулярно-генетична лабораторія Ужгородського національного університету (зображення: Getty Images)

Різноманітні наукові установи, зокрема в Києві, часто опиняються в центрі скандалів через передачу своїх територій під будівництво. Як вирішити цю проблему і яка ситуація в інших містах України, окрім Києва?

- Почнемо з того, що ця проблема існує майже виключно у великих містах, де коштовна земля. Якщо ми поїдемо наприклад в Суми, там такого взагалі не побачимо. У менших містах обласного значення теж такої проблеми майже немає. У Києві - дійсно є. Свого часу в СРСР наукові інститути будували в дуже гарних, красивих локаціях. Зараз це власність, наприклад, Національної академії наук.

Що робити? Якщо інститут буде отримувати більше підтримки від держави, гранти, чи замовлення бізнесу, це зменшить шанси, що хтось буде шукати як орендувати чи розпродавати майно чи землю. Я не з правоохоронних органів, але вважаю, що можливо країні треба адекватна система, за якої інститут міг би на аукціоні прозоро продати зайві приміщення, але гроші залишити виключно на рахунку установи на її розвиток, модернізацію, на нове обладнання.

Я в курсі, що в парламенті вже обговорювали це питання. Проте є суттєві ризики. На жаль, юристи девелоперських компаній часто виявляються більш підготовленими, ніж правники з державних установ. І як правильно закріпити цю можливість у законодавстві? Це залишається невирішеним питанням.

В інститутах треба постійно покращувати менеджмент, якість управління, щоб не траплялися такі історії, що деяким керівникам пропонують гроші готівкою за ресурс. Головне, якщо є порушення закону, треба. щоб свою роботу сумлінно виконували правоохоронні органи.

Часто, коли йдеться про науку, на думку спадає Міністерство освіти і науки. Однак, за чинним законодавством, Національна академія наук є найбільшою самостійною науковою організацією, яка не підпорядковується державним органам. Аналогічна ситуація спостерігається й у галузевих академіях наук. Ми не маємо доступу до всіх документів, які вони підписують, наприклад, інвестиційних угод, і, можливо, це й не є нашою справою.

У 2024 році середній вік науковців Академії наук досягнув приблизно 55 років, тоді як для докторів наук цей показник перевищував 65,1 року.

Проблема старіння в науковій сфері є актуальною. На жаль, навіть до початку війни кількість молодих дослідників в Академії наук зменшилася на 40% у період з 2017 по 2021 рік. Це значною мірою пов'язано з питанням престижності, яка, як я вже зазначав, в першу чергу визначається розмірами заробітної плати. Змінивши цю модель, ми можемо також трансформувати підходи до залучення молодих спеціалістів. Один з трьох важливих критеріїв у новій фінансовій моделі – це число молодих учених, які працюють в інституті. Адже заклад, що не має молодих кадрів, часто ризикує залишитися без майбутнього.

Перед війною не було великого бажання вступати до аспірантури. Стипендія становила лише 7-8 тисяч гривень на місяць, що не покривало витрат на відрядження чи необхідні реактиви. Молоді спеціалісти не бачили сенсу у продовженні навчання. Наприклад, для представників таких наук, як фізика, математика чи хімія, важливими навичками є програмування. Якщо ти фізик, володієш програмуванням, то айті-компанії вже на старті пропонують тобі зарплату в діапазоні 30-40 тисяч гривень.

У новій концепції проектної аспірантури, над якою ми наразі працюємо, аспіранти разом зі своїми науковими керівниками матимуть можливість подати індивідуальний дослідницький проект. Це відкриває шлях до заповнення заявки на отримання фінансування, яке може включати підвищену стипендію (від 20 до 30 тисяч гривень на місяць), оплату праці наукового керівника, витрати на відрядження, а також закупівлю реактивів і матеріалів — всього, що необхідно для проведення якісного дослідження. Через чотири роки аспіранти звітуватимуть про результати проекту, що одночасно слугуватиме захистом дисертації.

Цей проект буде експериментальним і зосередиться спочатку на природничих науках у рамках STEM (наука, технології, інженерія та математика). Саме в цій сфері спостерігається значне зниження кількості молоді. В аспірантурі за спеціальностями природничих наук залишається дуже мало студентів. Проте в Україні існує певна перевага: з часів СРСР у нас збереглися потужні наукові інституції природничого профілю. Це означає, що є відповідна інфраструктура, в якій аспіранти можуть отримувати досвід і працювати. Необхідно створити сприятливі умови для цього.

Астрономічна обсерваторія в Одесі (фото: wikimedia.org)

Окрема тема стосується наукових журналів. Мій знайомий вчений, який подав заявку на грант, зазначив, що міжнародна спільнота не визнає наші наукові видання, оскільки вважають, що тут все «підкупляється і продається». Тому він вирішив опублікувати свою статтю лише в закордонних журналах.

Що стосується наукових публікацій, то при атестації та участі в різноманітних конкурсах Міністерства освіти і науки, ми не обмежуємося лише українськими виданнями. Найголовніше для нас – це публікації, які зареєстровані в базах Scopus або Web of Science та мають певний рівень впливовості. Це є важливим критерієм для оцінки якості. Сучасний світ визнає ці бази даних як важливий орієнтир, і ми також дотримуємося цього підходу, хоч і розуміємо, що він не є досконалим.

В Україні справді існує чимало журналів, що належать до так званої категорії "Б". Ці видання зазвичай потрібні для захисту дисертацій, отримання ліцензій на спеціальності та подібних процесів. Наразі ми займаємося їх реформуванням. Це надзвичайно чутлива тема, яка викликає чимало критики з різних боків.

У деяких з цих видань, та і у окремих індексованих журналах, через різні "фірми", відома практика купівлі статей, інколи навіть "заднім числом". Купують послуги з написання, авторство, цитування, підвищення індексів Гірша тощо. Тобто людина навіть не пише ці статті сама, їй продають цей продукт "під ключ".

Існують організації, які ефективно пропонують подібні "послуги". За деякими оцінками, фінансові потоки в цій "сірій" галузі вже давно перевищують 100 мільйонів гривень щорічно. Це дає уявлення про масштаби та виклики, з якими ми стикаємося у цій боротьбі.

Слід зазначити, що ця проблема не є виключно характерною для української науки; вона має глобальний характер. Для боротьби з такими явищами ми, зокрема, уклали ліцензійну угоду з провідною світовою базою даних Cabells (США), яка спеціалізується на виявленні хижацьких видань. Ми також розробили та вдосконалюємо процедури реєстрації журналів категорії Б, формування редакційних колегій і моніторингу їх діяльності. Відмовилися від усіх штучних наукометричних критеріїв у заявках на фінансування та звітності. Значно зменшили ліцензійні вимоги щодо кількості публікацій.

Ми також вперше створюємо окрему комісію з питань публікаційної етики, яка буде всебічно аналізувати ці проблеми. Ця комісія та її реформи наразі стикаються з значним супротивом, зокрема з боку згаданих "фірм". Однак важливо навести порядок у цій сфері і не відступати назад. Адже порівнювати науковий ступінь, здобутий ученим чесною працею протягом чотирьох років, з реальними експериментами та розрахунками, незалежно від їх результатів, і просту купівлю готової роботи за гроші – це неправильно. Це підриває основи справжньої науки, і з цим потрібно боротися.

У процесі діяльності атестаційної колегії, що відповідає за присвоєння наукових ступенів і звань, всього за півроку цього року ми ухвалили рішення про позбавлення наукових ступенів осіб, чиї роботи містили підтверджений плагіат. Кількість таких рішень склала приблизно десять.

Було виключено 26 видань з категорії фахових через серйозні порушення як у дотриманні періодичності, так і в питаннях академічної доброчесності. Це все відбувається відповідно до чинного законодавства. Наука повинна залишатися справжньою наукою, а не лише формальним дипломом.

Як ви уявляєте українську науку в майбутньому, після закінчення війни, якщо розглядати оптимістичний сценарій?

Я постійно підкреслюю необхідність перетворення української науки з простої статті витрат у бюджеті на важливу складову інноваційної економіки. Наукова діяльність у світі повинна генерувати нові знання, технології та додану вартість. Я переконаний, що вчені зможуть отримувати справедливу винагороду за свою працю, а наша країна знайде своє місце в європейському дослідницькому просторі та в глобальному науковому середовищі.