Величезна шахова гра Дональда Трампа: як Україна вплине на конфлікт між США та Китаєм - Новини Весь Харків

За перший тиждень після інавгурації президент США Дональд Трамп зробив низку заяв, які лише підтверджують, що його основною метою є не стільки встановлення миру в Україні, як велика економічна війна з Китаєм і значне скорочення впливу Піднебесної. Але й Україна у цій стратегії Трампа не лише відіграватиме важливу роль, а, як не дивно, й впливатиме на успішність її реалізації.

Заяви Трампа ще до інавгурації багатьох неабияк схвилювали. Йдеться про реакцію Данії на слова щодо Гренландії та намір 47-го президента США встановити контроль над Панамським каналом. Усе це якось не в'яжеться з прийнятою в цивілізованому світі системою непорушності кордонів та невтручання у внутрішні справи інших країн, що бере початок від Вестфальської системи світоустрою (вона встановилася після 30-річної війни у Європі 1618-1648 рр.). Ось тільки у цю систему міжнародних відносин не вписувалося таке поняття, як гегемонія та її інтереси.

Теми, які порушував до інавгурації Трамп, чітко вказували на те, чого варто очікувати від майбутнього президента, - це конфронтація з Китаєм, із його інтересами та цілями щодо світової експансії. І якщо у Копенгагені та Панамі заяви Дональда Трампа створили хвилю невдоволення та настороженості, то у Пекіні був ефект стриманого конвульсивного тику рівня інсульту. І ось чому.

Величезні китайські прагнення

Ніхто не сумнівається, що Китай має амбіції стати світовим лідером, і цю мету він активно переслідує з 1990-х років. Його поступальний розвиток, насамперед в економіці, а також у культурній сфері, сприяє досягненню цієї мети. Що стосується застосування сили, то такі методи проявляються в гібридних формах, наприклад, у створенні прокитайських політичних рухів у регіонах, які Пекін вважає своїми історичними володіннями.

Окрім того, у своїй зовнішній політиці Пекін ніколи не впадав у відвертий і простий експансіонізм. Натомість, він завжди дотримувався конфуціанських принципів, що передбачають помірковане та послідовне просування своїх інтересів відповідно до заздалегідь розробленої стратегії.

Будучи країною із досить великими запасами природних ресурсів, Китай їх дуже дбайливо витрачає, намагаючись максимально вигідно для себе використовувати потенціал постачальників.

Наприклад, у 2016 році в Китаї було видобуто 7,9 мільярда кубометрів сланцевого газу, що на 76% перевищувало показники 2015 року. Варто зазначити, що саме в цей рік у КНР розпочали промислову експлуатацію сланцевих родовищ.

За даними геологічних досліджень, обсяги запасів сланцевого газу в Китаї оцінюються в 21,8 трильйона кубометрів, тоді як прогнозовані запаси можуть перевищувати 30 трильйонів кубометрів. Це робить Китай провідною країною у цьому сегменті на майбутнє! Водночас щорічні потреби Китаю в газі складають близько 250 мільярдів кубометрів з середнім приростом у 10%. З цих обсягів понад 150-170 мільярдів кубометрів видобуває сама країна, а решту вона імпортує.

Проте Китай заощаджує свої надра й максимально використовує сторонні, ресурсні придатки. Насамперед, звичайно ж, росію, але дуже важливою метою для Пекіна завжди була можливість виходу в Арктику, багату на природні, але важкодоступні поклади.

Китай не є арктичною країною і не входить до Арктичної ради як повноправний член. Він лише спостерігач. Але його мета - отримати гібридний вихід у цей регіон - і таким ключем для нього стала Гренландія.

В останні роки Китай форсував інвестиції в Гренландію, зайнявши важливе місце в економіці цієї самоврядної території, що номінально контролюється Данією. Прикладом економічного поглинання Гренландії може стати хоча б те, що 15 березня 2013 року офіційний представник МЗС КНР Хуа Чуньїн змушений був зробити офіційну заяву для ЗМІ про те, що обговорення масштабних та небезпечних інвестицій Китаю у Гренландії "вийшло далеко за межі реальності". Повторюся - це був 2013 рік.

Останньою краплею для Дональда Трампа, ймовірно, стало те, що Китай намагався придбати у уряду Гренландії військову базу Туле, яка протягом багатьох років відігравала ключову роль для збройних сил США в цьому регіоні. Таким чином, позиція Трампа щодо запобігання китайському впливу в Гренландії може виходити за межі традиційної Вестфальської міжнародної системи, проте має всі підстави для реалізації в рамках цієї системи, яка передбачає захист безпеки та інтересів кожної суверенної держави, не враховуючи при цьому права та інтереси гегемонів.

Парадокс? Так, справжній столітній парадокс. І це лише мала частина, адже ще попереду обговорення Панамського каналу.

Панамський канал є ключовим логістичним хабом для Сполучених Штатів, який істотно скорочує відстань між східним і західним узбережжями країни, а також надає можливості для міжнародних перевезень. Ті, хто уважно слідкує за світовою історією, напевно знають, хто фінансував його будівництво, активно брав участь у його проектуванні та залишався співвласником до 1999 року.

Сьогодні Панамський канал, важливий коридор для Сполучених Штатів між Атлантичним і Тихим океанами, зазнає впливу китайських інвестицій. Пекін активно інвестує в панамські порти, і вже два з п'яти найбільших портів опинилися під контролем китайських компаній. Чи можуть США дозволити, щоб Китай встановив контроль над таким стратегічно важливим переходом? Відповідь очевидна: ні. Це питання стосується збереження їхньої гегемонії.

Якщо ми вже розглянули всі наведені питання і маємо підстави для розуміння заяв Дональда Трампа, а особливо ті, хто здатен заглянути в майбутнє, може навіть проаналізувати його можливі кроки, виникає важливе питання: яка ж роль України в цих обставинах?

Роль України

Хоч це може виглядати дивно, але політичні рішення Дональда Трампа щодо України безпосередньо вплинуть на його здатність формувати ефективну антикитайську стратегію. Це стає особливо актуальним, враховуючи, що Росія нині має значну економічну залежність від Китаю.

Суть справи полягає в тому, що Росія слугує яскравим прикладом того, як потужна та ресурсно забезпечена країна може за короткий час перетворитися на світового парія. Її армія, за своїм потенціалом, мало чим відрізняється від угрупувань, таких як ХАМАС, "Талібан" або "Хезболла". Цей випадок ретельно аналізує Китай, який протягом багатьох років не мав досвіду проведення великих військових операцій, зосередившись переважно на накопиченні військового потенціалу.

Приклад Росії демонструє, що навіть чисельна перевага не гарантує беззаперечної перемоги, якщо противник має кращу підготовленість до відбиття загроз та достатній досвід у цих питаннях. Чим довше триває протистояння без значних результатів, тим більшими стають фінансові та ресурсні витрати, що врешті-решт призводить країну до вразливого становища.

На третій рік конфлікту Росія виявилася на межі своїх військових та економічних ресурсів. Китай, на перший погляд, виглядає потужною економікою, але насправді це лише велика мильна бульбашка, яка ледь не луснула у 2019 році, коли Дональд Трамп досяг піку економічної напруги з Пекіном. Але ситуацію вдалося стабілізувати завдяки перевиборам.

Україна може виступити для Китаю як рятувальний круг, так і як тяжкий цементний таз, здатний потягнути його на дно озера Мічиган...

Порятункове коло?

Дональд Трамп, без сумніву, запустить нову економічну війну 2.0 проти Китаю, і тільки від реакції Пекіна залежатиме, наскільки серйозними будуть наслідки для нього. 47-й президент США вже дає зрозуміти Китаю, що одним із можливих шляхів пом'якшення цієї ситуації може бути його вплив на Росію щодо українських питань. Враховуючи значний вплив Китаю на Російську Федерацію та повну залежність Москви від Пекіна, не варто недооцінювати масштаб цього впливу.

Пекін має усвідомити одну важливу річ: вся ця політика Далекого Сходу, що базується на натяках, символіці та традиційних підходах, є чужою для Дональда Трампа. Він сприймає лише чіткі, безпосередні висловлювання і віддає перевагу швидким, а бажано й терміновим, рішенням. Прямота в словах, ясність у вираженні думок і рішучість у діях - ось що для нього важливо.

Отже, нещодавні висловлювання цієї особи щодо Китаю, стосовно потенційного впливу Пекіна на позицію Москви, можуть бути розцінені як натяк на можливі компроміси в контексті майбутньої великої економічної конфронтації між світовими гравцями. Наприклад, США можуть вирішити не брати під повний контроль всю Гренландію, а натомість відновити базу Туле в обмін на обмежений доступ китайських інвесторів до цієї території.

Важливим сигналом для Китаю стала заява Дональда Трампа про намір запровадити суворі санкції проти Росії та знизити ціни на нафту. Це вигідно Китаю, адже такі дії ще більше посилять залежність РФ від Пекіна, незалежно від того, що радитимуть у Китаї, або на чому наполягатимуть. Повна залежність Росії від КНР в умовах серйозних обмежень - чи не те це, про що мріє Пекін, і що він може досягти завдяки США?

Журавель, що у руках, символізує Росію, принаймні на західному узбережжі Байкалу, а чи може синиця, що нагадує Гренландію? Це вибір, що відображає короткострокову історичну перспективу.

У цьому контексті Китаю слід терміново ухвалити рішення, адже Шанхайська біржа не є непорушною фортецею, а радше велетнем на крихких підставах, який може незабаром почати втрачати рівновагу. І в такому випадку, це стане подібним до важкого цементного блоку, що неминуче занурюється на дно озера Мічиган.

Але цей таз із цементом, своєю чергою, може спровокувати й велику війну, від ступеня каталізації якої також залежатиме те, як вирішиться українська проблематика.

Люте змія

Але не варто виключати й варіанти, коли Китай прийме виклик США. Пекін відкине всі пропозиції Вашингтона й займе оборонну позицію - принаймні спочатку.

З посиленням негативних тенденцій в економіці, довгострокові плани Китаю щодо глобальної експансії можуть опинитися під серйозною загрозою. Інакше кажучи, США мають можливість за короткий проміжок часу, протягом року чи двох, зруйнувати амбіції Пекіна, які спираються на конфуціанські принципи. При зменшенні шансів Китаю досягти своїх цілей через економічні та культурні засоби, зросте ймовірність посилення мілітаристських настроїв в країні.

Насамперед КНР може відмовитися від планів політичного поглинання Тайваню та перейти від гібридної форми, підтримки Блакитної коаліції, до прямої інтервенції. Мало хто знає, що на Тайвані серйозне китайське лобі й підтримка Пекіна досить небезпечно висока. Тому будь-яка десантна операція НВАК може бути підтримана місцевим населенням та окремо взятими військовими, які відчувають слабкість до материкового родича.

Не менш ворожі дії можуть бути спрямовані і проти Філіппін, а також інших держав у цьому регіоні, які китайська пропаганда наполегливо вважає своїми історичними володіннями.

Розлючений економічним занепадом та відстрочкою відновлення економічного домінування китайський дракон може перейти в наступ. І навіть сумний досвід росії, яка виснажила свої ресурси за три роки війни, не стане йому наукою. Особливо якщо Вашингтон припуститься головної помилки у своїх майбутніх діях - намагатиметься встановити мир в Україні на умовах росії, тобто з урахуванням захоплених РОВ територій.

Такі дії лише зміцнять переконання Пекіна, що будь-яке захоплення територій можна легітимізувати через мирні угоди, головне — витримати достатній час, аби виснажити ресурси сторони, що чинить опір, або щоб країни, які підтримують цей опір, втратили терпіння чекати на перемогу. Китай має набагато більше ресурсів для ведення затяжної війни, ніж Росія, тому загроза такого сценарію для багатьох сусідніх держав КНР є значно вищою.

Тому Вашингтон повинен уникати будь-яких обмежень для України в рамках переговорів з Росією. Інакше це може призвести не тільки до загрози для Європи в майбутньому, коли Росія стане сильнішою, але й створити серйозні виклики для Сполучених Штатів у їхніх зонах інтересів, а також у питаннях відповідальності.

Адже одна справа - зробити все, щоб за тебе хтось переміг у війні, не допустивши куди більш кровопролитну, інша - не зробити нічого й у результаті самому опинитися у кривавому басейні, що вирує.

Висновки

Для Дональда Трампа ключовою темою його останнього терміну стане економічне протистояння з Китаєм. Всі зусилля 47-го президента США будуть зосереджені на стримуванні впливу Піднебесної на світовій арені: принаймні на наступні десять років, а можливо й на кілька десятиліть уперед. Це дійсно відповідає основному гаслу Трампа - повернути Америці її велич.

В цьому контексті Україна не займає центральну позицію, проте є важливою складовою. Лише врахувавши інтереси України, чинний президент США зможе реалізувати свої цілі.

В іншому випадку він не створить маленьку Америку, а перетворить світ на "криваву м'ясорубку" глобальних масштабів, куди США опиняться втягнутими не опосередковано, а прямо.

Ресурс: obozrevatel.com

Автор: Олександр Коваленко