Ветеран приготував паски за рецептом, який використовували на заблокованій "Азовсталі", для українських військових.

Великдень у самому пеклі під тонами бетону та нескінченними авіаударами. Наш наступний герой Максим Дубовик пройшов крізь вогонь блокадного Маріуполя, важкі поранення та тривалий ворожий полон. Сьогодні ветеран продовжує службу в Житомирському ТЦК, де підтримує родини полеглих побратимів. А до свята він вирішив знову відтворити той самий рецепт паски незламності, яка надихала захисників на "Азовсталі".

Історія про незламний дух і витривалість наших героїв - продовження у матеріалі Ігоря Левенка.

Серед сотень облич на цих світлинах він шукає тих, із ким ділив останній сухар і тримав останній рубіж у блокадному Маріуполі.

Максим Дубовик походить з Приазовського регіону. Десять років тому він вирішив стати на захист України. У лютому 2022 року його застала велика війна в Маріуполі. Зараз у його минулому — вуличні бої, поранення обох ніг, блокада "Азовсталі" та два з половиною роки, проведені в російському полоні.

Максим Дубовик – ветеран та військовослужбовець, який служить у відділі ЦВС Житомирського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Коли я потрапив на "Азовсталь", то я був десь 80-85 кілограмів, а коли вийшов з полону, то був 61 чи 62 кілограми, висох повністю.

Вісімдесят два дні повної ізоляції. "Азовсталь" перетворилася на останній оплот, де український гарнізон, незважаючи на безперервні авіаудари, мужньо захищав позиції. Ресурси вичерпувалися з кожною хвилиною. Питну воду добували з технічних систем, а їжу розподіляли по кілька грамів. Але навіть в умовах такого виживання, бійці, як і годиться справжнім українцям, відзначили Великдень.

Ми всі у щось вірили. У якесь свято. Дійсно вірили, що воно рано чи пізно для нас настане. Так вийшло, що для когось воно було останнє, а для когось воно було дійсно пам'ятне...

Колись, іще до служби, Максим підпрацьовував пекарем. І тепер він знову береться за тісто, аби відтворити рецепт паски, який став для нього символом незламності.

Додаємо трохи цукру, щоб активувати дріжджі. Оскільки у нас не було молока, а доїти було нікого, використовуємо трохи води. Це можна назвати опарою в спрощеному варіанті...

Для Максима це шанс знову згадати близьких. Повернутися в квітень 2022 року, коли Великдень на "Азовсталі" відзначали під звуки вибухів авіабомб.

Отже, можна стверджувати, що цукру не вистачало, проте сіль, борошно та деякі крупи ще залишилися, з яких можна було щось приготувати. Іноді виходило спекти трохи хліба раз на тиждень...

Максим впевнено місить тісто. Каже: руки пам'ятають іще бабусину науку. Саме вона колись вчила його відчувати кожну грудку. У підземеллях комбінату замість кухонних форм, брали обпалені консервні бляшанки.

І все виходить настільки милим! Хвостик формуєш знизу, а потім цим же хвостиком акуратно опускаєш у форму. Так "шапка" виглядає красиво і рівно. Хоп, і готово... Трохи змащеною олією формочку, і далі воно буде підходити. Весь вечір пекли, всю ніч у буржуйці, і вийшло так, що придумали, як вивести трубу, аби вночі її не було видно в тепловізорі, і вивели її на вулицю...

Нарешті паски готові. Хоча вони прості та скромні, для кожного солдата цей шматочок домашнього хліба став символом чогось більшого, ніж просто їжа. Він нагадував про те, що життя продовжується навіть у найтемніші часи, коли надія здається втраченою.

- Максиме, я відкрию вам невеличкий секретик. Ми хочемо ці пасочки відправити хлопцям на фронт. - Дякую. Я хочу тільки побажати нашим побратимам, щоб мій безпосередньо азовстальський рецепт тільки надихнув їх ще більше косити нещадно ворога і дали триматися. Так що Слава Україні! - Героям слава!

Паски за рецептом з "Азовсталі" дісталися адресатів. Бійці 156-ї бригади нині тримають оборону під Костянтинівкою. Для них це не просто гостинець, а звістка від побратима, на яку вони відповіли.