Третина банків припинила свою діяльність, а кожен четвертий американець залишився без роботи. Все, що потрібно знати про Велику депресію.

Час метаморфоз. Хроніки економічних катастроф в історії людства.

1933 рік, біля одного з банків США. Джерело фото: Національне управління архівів і документів США

Нью-Йорк, Сполучені Штати. 24 жовтня 1929 року. Це був звичайний день для геодезиста, який ходив по даху одного з хмарочосів, ретельно вивчаючи свої вимірювання. У цей момент Нью-Йоркська фондова біржа вже переживала катастрофічне падіння. Натовп на Волл-стріт був у паніці, ходили чутки про одинадцятьох спекулянтів, які не витримали фінансових втрат і, як стверджували, вчинили самогубство. Перехожі, спостерігаючи за геодезистом, швидко дійшли висновку, що цей чоловік — один із тих невдачливих брокерів, який ось-ось вирішить покінчити з життям, стрибнувши з висоти будівлі на Волл-стріт. Проте, варто зазначити, що паніка в той час була цілком виправданою, як зазначає історик Антон Процюк.

Внаслідок колапсу банківської системи сталося закриття близько 7000 банків під час Великої депресії, що становило майже третину всіх установ у США. Це призвело до різкого зростання безробіття, що негативно позначилося на житті мільйонів людей. Закриття банків означало втрату їхніх накопичень, і, ймовірно, чимало людей стикнулися з відчаєм, втративши всі свої заощадження, що зберігалися в цих фінансових установах. Мільйони людей залишилися без роботи, що, у свою чергу, спричинило значне падіння рівня життя в країні з самого початку Великої депресії.

Насправді, під час "Великої депресії" в США було зафіксовано значну кількість суїцидів. Проте не всі з них сталися в той самий день, коли ринок різко обвалився в чорний четвер. Це лише міф. Багато жертв ухвалили рішення про самогубство через наслідки економічної кризи, які вплинули на їхнє життя через кілька років після цих подій. Про це розповідає кандидатка історичних наук з Київського національного університету імені Тараса Шевченка, експертка "Офісу програми академічних обмінів Вільяма Фулбрайта" Марія Кравченко.

"Наприклад, кореспондент у "жовтій" пресі у Лондоні передавав, що весь нижній Бродвей був засіяний трупами самогубців. Але насправді сучасні американські історики спростовують такі жахливі картини. Справді, багато людей втратили усе. Але, в цілому, не можна сказати, що коли впав фондовий ринок, то прямо усі зрозуміли, яка катастрофа одразу на всіх нахлинула. В цілому пік самогубств по штатах припадає вже на 1932-й рік. Це - 18 людей на кожні 100 000 населення. Це велика цифра. Але це не відповідає тим описам, які передавали кореспонденти".

Тоді багато американців миттєво втратили свої інвестиції в акції, сподіваючись швидко нажитися. Заголовки перших шпальт газет рясніли повідомленнями про розгублених банкірів та інвесторів, зокрема такими, що "вистрибували з вікон багатоповерхівок, падаючи так само швидко, як і сам фондовий ринок". Щоб заспокоїти паніку в суспільстві, New York Daily News у день після "Чорного четверга" був змушений спростувати тривожні чутки, заявивши: "якби хоча б половина тих самогубств, які згадувалися в журналі "TRADER", була правдою, то сьогодні вранці Волл-стріт перетворився б на пустельне село". Насправді, до середини листопада 1929 року неправдиві чутки про численні самогубства на Волл-стріт стали настільки поширеними, що Чарльз Норріс, головний судово-медичний експерт Нью-Йорка, був змушений виступити з офіційною заявою: "У цей період на Манхеттені зафіксовано менше самогубств, ніж у ті ж дні 1928 року". Економіст Джон Кеннет Ґелбрейт також спростував поширений міф про масові самогубства саме 24 жовтня у своїй книзі "Великий крах 1929 року".

Тож звідки взялася байка про біржових маклерів, які вистрибують із будівель у "чорний четвер"? Відповідь можна знайти на сторінках книжки "Імперія багатства: епічна історія американської економічної могутності" історика Джона Стіла Ґордона. Виявляється, одного з репортерів, які написали про масові самогубства, звали... Вінстон Черчилль! Майбутній британський прем'єр-міністр саме того дня зупинявся в готелі Savoy Plaza під час візиту до Нью-Йорка. І став свідком жахливої сцени, яку й описав у лондонській "Дейлі Телеграф": "У мене під вікном один джентльмен кинувся з п'ятнадцятого поверху і був розбитий на шматки, спричинивши шалений переполох і прибуття пожежної бригади".

Насправді ж, Черчилль ймовірно бачив наслідки падіння доктора Отто Меттіса, німецького хіміка. Навіть якщо падіння не було випадковим, як повідомляли газети, смерть сталася вранці 24 жовтня, за кілька годин до падіння ринку. Тому це не могло бути пов'язано з фінансовим крахом. А те, що таку феноменальну статтю, яка одразу стала сенсацією, цілком міг написати Вінстон Черчилль - підтверджує історик-американіст Антон Процюк.

"Черчилль отримав Нобелівську премію з літератури. Тому, не дивно, що йому дуже гарно вдавалося складати слова в речення, речення в абзаци, абзаци в книжки. Черчилль, власне, крім того, що був одним із найвидатніших політиків 20-го століття, він був ще й видатним письменником 20-го століття".

У 30-х роках журналісти здобували значний дохід завдяки сенсаційним новинам, і тому цей колючий коментар Черчилля та його колег лише підсилив напругу в умовах наростаючої кризи. Хоча масові самогубства не мали місця, все ж кілька десятків людей, які покінчили життя самогубством після обвалу ринку, виявилися реальністю.

Хульда Боровскі, яка віддала 28 років своєї кар'єри брокерській фірмі, опинилася у глибокій моральній зневірі через події на біржі. 7 листопада вона вирішила звести рахунки з життям, стрибнувши з даху 40-поверхової будівлі Equitable. Лише дев'ять днів потому, 65-річний Джордж Катлер, голова компанії, що займається оптовою торгівлею продуктами і член Нью-Йоркської товарної біржі, також не витримав тиску ринку. Він стрибнув з карнизу сьомого поверху біля офісу свого адвоката, приземлившись на автомобіль на Волл-стріт. Коли ринок знову зазнав падіння під час Чорного вівторка, Джон Швіцгебель покінчив життя самогубством у клубі Канзас-Сіті. В наступні тижні інженер-будівельник Карл Мотіска з Пенсильванії облив себе бензином і підпалив, а брокер з Сент-Луїса Джон Беттс, який мав акції на Нью-Йоркській фондовій біржі, випив отруту. Веллінгтон Лайтл залишив прощальну записку у своєму готельному номері в Мілвокі: "Моє тіло віддайте на науку, душу - міністрові фінансів, а співчуття - моїм кредиторам". Віталій Шапран, кандидат економічних наук та фінансовий аналітик, пояснює, що тиск на психіку людей був вкрай великим.

У вересні 1929 року індекси основних фондових ринків США зазнали зниження на 20%. Це було поступове падіння, яке становило близько одного відсотка на день. Проте в жовтні ситуація загострилася, коли за один тільки день акції впали на 11%, а потім ще на 5% і продовжували падати. Чому ринок не витримав такого тиску? В той час у Сполучених Штатах не існувало належного контролю за маржинальною торгівлею. На сьогоднішній день це поширена практика, коли трейдери можуть вносити депозит у брокера і купувати акції, наприклад, на суму в десять разів більшу, ніж їхній депозит. Якщо ж акції починають падати, і трейдер зазнає збитків у розмірі 99 доларів 99 центів, брокер може закрити його рахунок і анулювати інвестицію. Однак у 1929 році такі операції не регулювалися, що призвело до ланцюгової реакції. Різке падіння акцій, скажімо, на понад 10% за день, не тільки завдало шкоди спекулянтам, але й сильно вразило брокерські фірми та інвестиційні банки, які їх обслуговували. Багато з них збанкрутували, що спричинило серйозні наслідки для ринку. Один із американських професорів 40-х років, аналізуючи цю кризу, порівняв її з "гнилим яблуком у кошику, яке почало гнити, поширюючи свою гниль на інші яблука". Ця проблема, яка виникла на фондовому ринку, незабаром охопила й сегмент банківського кредитування, зокрема іпотечні позики. В результаті цього Америка, а з нею й увесь світ, зіткнулися з потужною економічною депресією.

Загалом, згідно зі статистикою, наведеною Гелбрейтом у "Великому краху 1929 року", рівень самогубств у Сполучених Штатах зріс на 17% у 1929 році і до 21% у 1932-му. Серед жертв було багато і простих людей, які вклали в акції останні гроші або навіть брали задля цього кредити. Усе через те, що спостерігався економічний бум після відновлення економіки в повоєнні роки - пояснює історик-американіст Антон Процюк.

У 1918 році відбулося завершення першої світової війни, яке стало каталізатором для економічного підйому. Цей підйом, насамперед, спостерігався в Сполучених Штатах Америки, хоча й у Європі в 20-х роках ХХ століття він також мав значний вплив. США опинилися в сприятливій економічній ситуації після війни, не через статус переможців, а завдяки тому, що бойові дії не проходили на їхній території. Цей економічний бум поклав основу для подальших подій, які в 1929 році призвели до Великої депресії.

Економічна криза в США була на межі спалаху, що можна було помітити на прикладі підприємств, які швидко розвивалися, наче гриби після дощу. Вони займалися виробництвом нових товарів, таких як автомобілі, радіоприймачі та холодильники, та активно залучали кредити для безперервного розширення виробничих потужностей. Ці компанії продовжували брати позики та витрачати кошти, навіть коли запаси товарів стрімко зросли — на 300% між 1928 і 1929 роками. Водночас зарплати американців залишалися на незмінному рівні. Банківський сектор, ігноруючи тривожні ознаки, продовжував фінансувати ці підприємства, а також активно підтримував спекуляції, надаючи кошти інвесторам для купівлі акцій з маржею. Доходи фермерів різко знизилися ще до початку кризи, а інші працівники стикалися з застійними зарплатами. Тому економічне процвітання фактично тривало лише завдяки зростанню фондового ринку, куди люди інвестували свої заощадження та позичені кошти. Водночас інвестиційна діяльність не підлягала жодному регулюванню, ані на федеральному, ані на державному рівнях, як зазначає кандидатка історичних наук Марія Кравченко.

Будь-який американець, незалежно від свого матеріального становища, міг долучитися до біржових торгів. Навіть для таких впливових осіб, як Ендрю Мелан, міністра фінансів і відомого багатія, ситуація виглядала досить незвично. Є відома історія, в якій він згадав, що, коли чистив взуття на вулиці, один з чистильників запитав його, куди краще вкласти свої долари. Цей епізод він занотував у своїх мемуарах, підкреслюючи, що це свідчить про певний хаос на фондовому ринку. В результаті, ми стали свідками подій, які увійшли в історію як "чорний вівторок" і "чорний четвер".

Чому стався обвал фондового ринку? Згідно з теорією Кейнсіанства, була криза перевиробництва. Тобто попит уже задовольняв всі потреби споживачів, які просто не могли купити все, що вироблялося. Також вона була частково спричинена масовою міграцією населення з Європи до Сполучених Штатів Америки після Першої світової війни. Окрім того, спостерігалися масові спекуляції та погане регулювання фінансового сектору. Це все і призвело до кризи фондового ринку. Треба розуміти, що американський ринок цінних паперів, як і світовий, на початку 20 століття кардинально відрізнявся від сьогоднішніх реалій роботи трейдерів - пояснює фінансовий аналітик Віталій Шапран.

"У ті часи не існувало комп'ютерних технологій, миттєвих транзакцій або термінових ринків. Регулювання також було відсутнім, і не було жодних органів, які б контролювали дотримання правил. Це призвело до створення ринку, що вільно розвивався, практично без жодного нагляду. Інвестори купували акції та облігації компаній, які обіцяли їм певні вигоди, надаючи звітність без жодного аудиту або погодження з акціонерами. Корпоративне управління в той час було вкрай вільним, подібно до того, як це спостерігається сьогодні в Україні, Казахстані та інших країнах колишнього Радянського Союзу. Ситуація на ринку була такою, що люди інвестували в акції, які не мали жодних гарантій. Це стало очевидним під час серйозної економічної кризи, яка виявила всі ці недоліки. Фінансова криза стала каталізатором для багатьох депресій."

Причини глибокої економічної кризи на початку 20 століття в США можна пояснити через призму теорії монетаризму. Після паніки на фондовій біржі, акції зазнали ще більшого падіння, що призвело до масового їх продажу. В результаті цінні папери миттєво втрачали свою вартість, запускаючи ефект снігової кулі, який масштабувався і перетворився на справжню економічну катастрофу, що вразила всі сектори американської економіки. Федеральна резервна система, яка виконує функції центрального банку, намагалася вплинути на ситуацію, але діяла занадто повільно і запізно. Банкам, яким сама ФРС надала кредити, були надіслані листи з попередженнями про необхідність зупинити спекуляції, проте реакції не було. У 1929 році ФРС підвищила процентні ставки, але вже було пізно, і уникнути краху банківської системи не вдалося. Історикиня Марія Кравченко зазначає, що перші сигнали проблем, на які уряд США не зреагував своєчасно або просто ігнорував, стали причинами подальших негативних наслідків.

"Почалося ще у березні 1929 року. Але перший дзвіночок був проігнорований тим же урядом. Природно, відновився далі ринок. І до осені він ще якось тримався. А потім сталося 24 жовтня - так званий "чорний четвер", коли фондовий ринок впав на 12%, і завершився він "чорним вівторком", коли впав ще на 11%. У підсумку просто мільярди доларів було втрачено. І багато акцій не можна було продати взагалі за готівку. І так у американській традиції, чи то у фольклорі зберігаються у колективні пам'яті історії про масові самогубства".

Цікаво, що одним із методів, які банки використовують для підтримки економіки та запобігання кризам, є управління своїми готівковими резервами. Зазвичай банки зберігають лише незначну частину коштів вкладників, а більшу частину надають у кредит з метою отримання прибутку. Це є їхнім основним способом заробітку. У випадку, якщо виникає необхідність покриття зобов'язань під час критичних ситуацій і нестачі власних резервів, банки можуть звертатися за позиками до інших фінансових установ або до Федеральної резервної системи. Протягом "Великої депресії" тиск на резерви постачальників капіталу виявився надто великим. Біржовий ринок зазнав краху, і стривожені американці кинулися до банків, аби забрати свої гроші. У той момент керівництво банків усвідомило всю серйозність ситуації, про яку їх попереджали у ФРС. Вони не мали достатньої кількості резервів для подолання зростаючих ризиків, пов'язаних із безнадійними кредитами та спекуляціями. Бажаючих зняти кошти було надто багато, оскільки й представники середнього класу активно інвестували. Цікаво також, що в США існує традиція інвестування в фондовий ринок. Навіть сьогодні, за різними даними, близько 80% населення купує акції, облігації, цінні папери чи паї інвестиційних фондів, що пояснює кандидат економічних наук, фінансовий аналітик і колишній член ради Національного банку України Віталій Шапран.

"Їх система пенсійного забезпечення під це налаштована. І ви не можете, наприклад, мати недержавну пенсію і не бути інвестором - тут ви автоматично стаєте. Плюс - від медичного страхування ви залежите від фондового ринку. Тому що страхові компанії, які отримують внески, вони не тільки відшкодовують витрати на лікування, вони ще й тримають резерви у цінних паперах. Тому залежність залишається дуже високою і сьогодні".

Отже, після "чорного четверга" криза на фондовому ринку поширилася на банківський сектор. Паніка посилилася через банкрутство Bank of United States, одного з найбільших банків країни, заснованого в 1913 році. Він зазнав краху у 1931 році, що стало останнім ударом по банківській системі під час Великої депресії. Є підстави вважати, що до цієї американської трагедії могла бути причетна Москва. Продовжує Віталій Шапран.

"Була дуже темна історія, що у цьому банку на той час втратили півтора мільйони доларів навіть мерія Нью-Йорка. А вже потім розслідування показало, що він був не такий поганий, а що проти цього банку деякі особи поширювали чутки. І, якщо ви піднімете архіви тодішньої преси - хто проводив банкрутство цього банку, з якого, по суті, почалась така сама потужна криза (тому що вона почалася на кредитному ринку) так от в архіві показують, що той же банківський суд-інтендант Нью-Йорку Джозеф Бродерік публічно заявляв, що він вбачає там руку Москви, що частково операції тих брокерів по роботі з іпотечними паперами були пов'язані з тими інституціями, які якимсь чином обслуговували на той час радянську росію. Це такий дуже цікавий перебіг подій. Але ці заяви робив офіційний чиновник, який саме регулював діяльність банків Нью-Йорку! Але з іншого боку, у 20-30-х роках, у всьому, що погано відбувалося, були винні комуністи. Тому, на разі, по дослідженням Бі-Бі-Сі, вони не виявили, щоб ця історія отримала якесь продовження".

Безробіття досягло критичних 25 відсотків, а ціни на товари та послуги знизилися через брак покупців. Люди опинилися в скрутному фінансовому становищі. У 1933 році коштувала всього 13 центів дюжина яєць, у той час як у 1929 році ціна становила 50 центів. Споживачі, багато з яких втратили майже всі свої заощадження через падіння фондового ринку, різко зменшили витрати. Зменшення попиту призвело до зниження виробництва, що в свою чергу викликало скорочення зарплат та робочих місць. Багато недобудованих об'єктів, які почали зводити після Першої світової війни, залишилися незавершеними. На початку 1933 року кожен четвертий американець залишився без роботи. Майже три мільйони людей втратили свої домівки. У містах почали виникати тимчасові поселення, які були набагато гіршими за бараки, і люди змушені були ночувати в картонних коробках. Ці поселення отримали назву Гувервіли на честь президента США Герберта Гувера. Парадоксально, але під час своєї передвиборчої кампанії він обіцяв, що кожна родина матиме по дві машини в гаражі та курку в каструлі, але в реальності люди залишилися в безвихідному становищі. Про цю ситуацію розповідає історикиня Марія Кравченко.

"Криза вразила взагалі всі галузі американської економіки. Сільськогосппродукція теж нікому не була потрібна. Тобто, у людей не було грошей за що її купувати. Закривалися цілі ферми, вони ставали банкрутами. І ці люди мали зніматися з місця і кудись рушати, шукати кращої долі. Країна бідувала. Депресія для пересічних американців в отакій колективній пам'яті зберігається по-іншому. Тобто, у них були в родинах втрати і пам'ять про їхніх синів, чоловіків, які брали участь у війні на іншому континенті. Але те, що пережили там і жінки, і діти, і старі, це - депресія. Вони добре це пам'ятають. Цього дуже бояться".

Згідно зі свідченнями очевидців, які зібрали журналісти National Public Radio, у той період особливо тяжко було в Чикаго. У деяких районах безробіття досягало 40 відсотків. Ванда Бріджфорт чітко пам'ятає ці важкі часи. Вона розповідає, що під час Великої депресії отримати роботу було практично неможливо, особливо для чоловіків з темним кольором шкіри. Наприклад, її батько, який мав диплом хіміка, не зміг знайти жодної роботи. А її мама ледве змогла влаштуватись прибиральницею. Сім'я жила в одному будинку разом з ще 19 людьми в шести невеликих кімнатах.

77-річний Душко Кондік, який також походить з цього ж регіону, ділився в одному з інтерв'ю на американському радіо спогадами про свого батька, який покинув цей світ "досить молодим", у віці 40 років. У результаті його восьмеро дітей залишилися без даху над головою. Душко і досі зберігає в пам'яті ті відчуття, коли їх вигнали на вулицю з усіма речами.

Ці оповіді американці продовжують розповідати на День подяки. Діти та онуки свідків подій запитують про Велику депресію, сподіваючись, що такі часи ніколи не повернуться. Багато з цих труднощів американці асоціюють, зокрема, з неефективною політикою тодішнього президента Гувера. Чи дійсно він запізно відреагував на економічний крах, чи просто йому випало керувати великою державою у важкі часи? Про це розмірковує історик-американіст Антон Процюк.

Гувер, без сумніву, став одним з найпомітніших невдач в історії американського президентства, адже його доля була сповнена нещасть. До свого обрання на пост президента він користувався відмінною репутацією. Наприклад, він активно сприяв організації допомоги у боротьбі з голодом на теренах колишньої Російської імперії, зокрема в Україні, після Першої світової війни. Він вмів вирішувати великі проблеми. Однак в історії США Гувер залишився в пам'яті насамперед як президент, який очолював країну під час Великої депресії — найгіршої економічної кризи в американській історії. Він вірив, що цю кризу можна подолати за допомогою відносно незначних заходів. Відсутність належної уваги та ресурсів, які Гувер приділив боротьбі з економічними труднощами, стала, мабуть, його найбільшою помилкою та прорахунком в управлінні.

Доходи компаній впали на 60%, 135 тисяч підприємств припинили існування. Завантаженість металургійних заводів у 1932 році становила всього 12%. Виробництво авто скоротилося на 75%. Фермерська нерухомість упала в ціні вдесятеро - господарство, яке у 1929 році коштувало 100 тисяч доларів, у 1932-му продали за борги за 5 тисяч.

Це була криза падіння активів, - зазначає фінансовий експерт, колишній член ради Національного банку України Віталій Шапран.

"Падали доходи, падала земля фермерів, будівлі, майно і так далі. Тобто, в деяких регіонах воно попадало у 10 разів. І, коли таке відбувається, коли знижуються ціни на нерухомість і все, дуже потужний сигнал для початку кредитної кризи. Тому що, якщо ваша застава коштувала 100 000 доларів, а тепер вона коштує 10 000 доларів, то ви можете сказати банку, що хай забирає заставу, кредит мені не потрібний. Справа у тому, що в усьому світі і вже багато років всі банки дають за однією формулою. Вони не можуть бути банком застав, тому що їм потрібно повертати гроші вкладникам. І перший в історії банківської справи у США Державний поштовий банк був вимушений встановити ліміт на максимальний розмір депозиту - взагалі і у нас зараз встановлюють мінімальний розмір - а вони встановили максимальний розмір, здається до 5 000 доларів, залежно від категорії населення, у тому що громадянин не міг розмістити там більше, ніж цей ліміт. На той час криза дефляції виявилася, що вона дуже потужна і вона більш небезпечна для економіки, ніж інфляційна криза".

Тим часом в іншій частині Америки фермерський урожай гнив на полях, бо його просто нікому було купувати. Пізніше цей парадокс назвуть "бідністю серед достатку". І хоча насправді, за даними офіційної статистики, саме від недоїдання померло кілька сотень людей - не мільйони, як це було, наприклад, в Україні під час штучно створеного радянською владою Голодомору, такий наратив активно розкручувався в світі. Тобто масової смертності від голоду в США не було, однак російська пропаганда досі намагається активно розкрутити цей фейк - буцімто від голоду під час Великої депресії померло до 10 мільйонів людей. Однак ні свідчень очевидців, ні повідомлень у пресі, ні відповідних документальних фотографій немає. Тому висновок очевидний - продовжує історик-американіст Антон Процюк.

"У США не було навіть близько до голоду, який радянська влада створила на території України у 1932-33-му роках. Очевидно, що радянська пропаганда збільшувала масштаби тих проблем, які були в США, оскільки це класичний крок радянської пропаганди: подивіться, там у них афроамериканців лінчують. Але, звичайно, що справді було дуже складне становище в американському суспільстві, і справді мільйонам американських сімей було складно прогодувати себе".

Криза також торкнулася Європи, зокрема Німеччини, Великої Британії та інших країн. Хоча рівень безробіття і бідності там не досягав таких масштабів, як у США, Європа все ж відчула серйозні наслідки Великої депресії. Це стало одним із чинників, які сприяли початку Другої світової війни, а також викликало низку інших соціально-політичних наслідків, - зазначає кандидатка історичних наук Марія Кравченко.

"Те, як Німеччина реагувала на виклики, що постали перед кризою, і як невдало уряди, які змінювали один одного, намагалися реагувати, привели до влади Адольфа Гітлера у 1933-му. У Іспанії почалася громадянська війна, яка теж визріла на фоні економічних проблем. Крім Європи страждали і інші країни - і Канада також постраждала, і Латинська Америка. А з поза європейських країн найбільше економічних збитків зазнала Австралія. Це була така всеосяжна криза, яка сягала берегів далеко від Сполучених штатів Америки".

Замість республіканців, які намагалися врятувати Америку та світову економіку, на сцену вийшли демократи, зокрема Франклін Рузвельт. Він був людиною з іншими поглядами та підходами до вирішення проблем. Коли в 1929 році Велика депресія спіткала його країну, Рузвельт уже обіймав посаду губернатора штату Нью-Йорк. Разом із командою він почав експериментувати з нетрадиційними рішеннями, які не користувалися популярністю в суспільстві. Наприклад, він запровадив розгалужені системи соціальної допомоги з залученням кваліфікованих фахівців, а також організував громадські роботи, на яких люди могли заробити хоч якісь кошти на прожиття. Таким чином, Рузвельт пробував реалізувати ідеї, до яких президент Гувер не наважувався звернутися на федеральному рівні. Саме тоді з'явився термін "New Deal", більш відомий як "новий курс" у наших історичних підручниках. Ця концепція полягала в тому, що в умовах кризи влада може брати на себе більшу відповідальність, ніж у часи економічної стабільності. Рузвельт відкрито заявляв про це, і американці повірили в його слова. Таку думку висловлює кандидатка історичних наук Марія Кравченко.

Він взяв владу в свої руки, і його перша пропозиція була винесена на конгрес, де за рекордні 9 годин отримала схвалення та підпис президента. Уявіть собі, всього за 9 годин було вирішено закрити банки, оголосити банківські канікули, а через три дні запустити лише ті фінансові установи, які успішно пройдуть перевірку. Ці заходи були вжиті, щоб уникнути повного колапсу банківської системи Сполучених Штатів.

Успіх Франкліна Рузвельта полягав не лише у його перемозі на президентських виборах, а й у здобутті значної більшості в Конгресі, зокрема в Палаті представників і Сенаті. Це дало йому можливість мати парламентську підтримку, завдяки якій він зміг реалізувати великі реформи, які, можливо, не вдалося б здійснити без такої переваги. Як зазначає кандидат економічних наук, фінансовий аналітик та колишній член ради Національного банку України Віталій Шапран, до приходу Рузвельта на пост президента та його професійної команди не існувало державних механізмів і технологій, здатних подолати кризу такого масштабу, як Велика депресія.

Спершу було ухвалено законодавство щодо цінних паперів, а також створено комісію, що займалася цими питаннями, в умовах кризи на фондовому ринку. Коли банки почали об'єднуватися, вони заснували структуру, схожу на наш Фонд гарантування вкладів. Хоча, можливо, це не зовсім коректно, адже Федеральна корпорація страхування депозитів була заснована ще в 1934 році, коли ми були частиною Радянського Союзу. Їхній досвід продемонстрував важливість створення страхових фондів для вкладів, як банківських, так і для інвестицій, що дозволяло захистити тих, хто відкриває брокерські рахунки. Завдяки цим нововведенням була впроваджена технологія, яка додала впевненості інвесторам і вкладникам у майбутнє, зменшуючи рівень тривоги у випадку банкрутства, а також запобігаючи утворенню черг за коштами. Створення системи страхування вкладів і інвестицій стало відповіддю на Велику депресію в 1933-34 роках. Далі відбулося суттєве посилення регуляторних норм, зокрема в сфері антимонопольного законодавства та контролю за фондовим ринком. Наприклад, сьогодні на деяких біржах, якщо композитні індекси падають на 5-10%, торги можуть бути припинені, щоб запобігти великим втратам для маржинальних трейдерів у випадку різкого падіння ринку на 20% за один день. Також у 1933 році був прийнятий закон Гласса-Стігалла, який розділив банки на інвестиційні та комерційні, перешкоджаючи останнім вкладати кошти в цінні папери. Цей закон став стабілізуючим фактором, який успішно діяв протягом майже століття, захищаючи фінансову систему від нових криз.

Було реалізовано безліч соціальних ініціатив. Рузвельт залучив до цього свого помічника Гаррі Гопкінса, який став організатором першої федеральної адміністрації з надзвичайної допомоги. Уряд почав надавати людям невеликі грошові суми для задоволення найнеобхідніших потреб. Протягом 30-х років таких ініціатив виникло безліч. Держава підтримувала безробітних, намагаючись вивести їх з вулиць, де надавалися безкоштовні обіди, та з місць, де вони вимушені були жити. Однак республіканці, які виступали проти демократів, постійно критикували ці заходи, звинувачуючи їх у марнотратстві. Незважаючи на це, уряд Рузвельта продовжував залучати безробітних до роботи, яка полягала в очищенні вулиць, збиранні листя, забезпечуючи таким чином підтримку для багатьох. Завдяки цим громадським проектам вдалося суттєво відновити інфраструктуру США, а також створити нові парки. Наприклад, відома гора Рашмор, на якій висічені величезні голови чотирьох президентів США: Джорджа Вашингтона, Томаса Джефферсона, Теодора Рузвельта та Авраама Лінкольна, також була профінансована в рамках програми громадських робіт Рузвельта. Крім того, уряд Рузвельта серйозно підтримував бізнес, для цього була створена спеціальна організація NIRA, про що розповідає кандидатка історичних наук Марія Кравченко.

Її концепція полягала в розробці кодексу чесної конкуренції для кожної галузі промисловості. Це стосувалося того, хто, скільки і які товари виготовляє, а також мінімального рівня заробітної плати. У документі також йшлося про профспілки. Загалом, це була ініціатива з регулювання бізнес-середовища. Для аграрного сектору була створена трилітерна організація ААА - Аграрна Надзвичайна адміністрація, яка повинна була викуповувати надлишкову продукцію у фермерів за субсидії, щоб підтримати їх фінансово і запобігти банкрутствам, водночас контролюючи рівень виробництва сільськогосподарських товарів. Масові банкрутства та паніка на вулицях поступово зникли до 1935 року, і ситуація почала стабілізуватися. Дійсно, це повернуло людям надію і віру в краще майбутнє.

У 1937 році сталася рецесія і тому "Новий курс" Рузвельта остаточно не вивів США з кризи - принаймні така думка існує в американській історіографії. Допомогла подолати Велику депресію Америці Друга світова війна, а саме воєнні замовлення, які забрали надлишок робочої сили. Однак критичний момент падіння економіки американці пережили саме завдяки сміливим реформам уряду Рузвельта.

Реформи Рузвельта стали основою тієї політики, яку США проводили протягом другої половини 20 століття. Основний урок, який мав засвоїти світ і Україна, зокрема, з цієї кризи - це швидке залучення урядів до боротьби з кризою та її запобігання. Міркує історик-американіст Антон Процюк.

З 1929 по 1933 роки валовий внутрішній продукт (ВВП) зменшився приблизно на 30%, що є безпрецедентним явищем. Ці дані можна порівняти зі спадом ВВП України на початку повномасштабного вторгнення Росії. У 1922 році ВВП України також знизився на близько 30%. Однак слід зазначити, що Сполучені Штати в 1929 році не зазнавали бомбардувань і окупації значних територій. Спад ВВП в Україні обумовлений початком війни з Росією, в той час як у США це стало наслідком економічної кризи. У 2022 році Україні вдалося уникнути ще більшої економічної катастрофи та запобігти фінансовому колапсу на початку російського вторгнення, що, на думку експертів, стало можливим завдяки ефективній фінансовій політиці та активному втручанню держави в економічні процеси. Цей досвід може слугувати важливим уроком як для України, так і для інших держав.

Кандидат економічних наук, фінансовий аналітик та колишній член ради Національного банку України Віталій Шапран висловлює думку про доцільність врахування досвіду кейнсіанського підходу. На його думку, збільшення державних витрат на соціальні проєкти може стимулювати економічний ріст та підвищити споживання, що, в свою чергу, поліпшує споживчі очікування.

"Цей важіль потрібно завжди тримати як туза у рукаві. Насправді в Україні унікальна ситуація. Тому що у 30-ті роки у США не було такого партнера, у якого можна було отримати фінансування, допомогу, на якого можна було спиратися і на дорадчі функції, і на фінансову допомогу. В Україні все це є. Тому можливості для застосування кейнсіанських моделей кращі, ніж у них були тоді. З певними обмеженнями, але вони є. Приклад Сполучених штатів показує, що ринок потрібно дозволити, а потім його регулювати".

Економічні цикли мають свою специфіку, а умови, що призводять до економічних криз, часто виявляються схожими між собою. Так, під час Великої депресії 1929 року знайшлися особи, які змогли не лише пережити труднощі, а й значно примножити свої статки, скориставшись лихом, що спіткало більшість американців.

Наприклад, Джозеф Кеннеді-старший, передбачивши крах фондового ринку, напередодні продав більшість своїх акцій і заробив ще більше грошей, роблячи ставку на падіння цін на акції. Нафтовий магнат Жан Поль Ґетті дотримувався простої бізнес-формули: "Купуй, коли всі інші продають, і тримайся, поки всі не купуватимуть". Придбав недооцінені акції нафти та нерухомість. Через п'ять років акції Tide Water із 2-х доларів 12-ти центрів зросли до понад 20-ти доларів.

Джон Рокфеллер, один із найзаможніших людей в історії та перший у світі доларовий мільярдер, завжди сприймав кризи як можливості для збагачення. Тому, незабаром після "чорного вівторка" у жовтні 1929 року, він спокійно висловив свою думку про ситуацію: "Протягом 93 років життя я не раз спостерігав, як депресії виникають і минають, а процвітання завжди повертається". І цього разу сталося те ж саме. Проте фондовий ринок, який зазнав краху та став передвісником Великої депресії, зміг повністю відновитися лише через кілька десятків років.