Чи можливий чотириденний робочий тиждень?

Головним аспектом стає не зменшення тривалості робочого дня, а підвищення ефективності кожної години праці.

Недавно до Кабміну подали петицію про запровадження в Україні чотириденного робочого тижня, посилаючись на євросоюзівський досвід. Наприклад, у Франції діє офіційний 35-годинний робочий тиждень.

Дискусія швидко вийшла за межі трудового законодавства і торкнулася значно ширшого питання: якою має бути праця людини у XXI столітті. Ця дискусія почалася в середині XIX століття. Тоді Карл Маркс писав, що технічний прогрес змінить природу праці. У той час робочий день тривав 12-14 годин.

На думку Маркса, технологічні досягнення повинні були позбавити людей від важкої та одноманітної фізичної праці. Зменшення робочого часу, в свою чергу, повинно було створити умови для нового етапу в розвитку — ери творчості, освіти, наукових досліджень та саморозвитку індивіда. Справжнім багатством суспільства мали стати не лише матеріальні блага, а й вільний час, який отримує кожна людина.

Минуло понад півтора століття. Світ значною мірою реалізував цю частину прогнозу. Восьмигодинний робочий день став нормою для більшості розвинених економік. Робиться наступний крок: перехід до чотириденного робочого тижня. Проте історія відреагувала на Марксову гіпотезу цікавіше, ніж прогнозував автор.

Безсумнівно, людство стало більш освіченим. Університети вже не є винятковим правом для обраних, наука здійснила величезний прорив, а технології кардинально трансформували економічні структури. Однак XX століття також стало колискою однієї з найзначніших галузей світової економіки — індустрії розваг. Кіно, телебачення, професійний спорт, туристичний бізнес, відеоігри, стримінгові платформи та соціальні мережі стали не тільки наслідками технологічного розвитку, але й реакцією на виникнення великого обсягу вільного часу.

Середній користувач смартфона у світі виглядає так: це 36-річний чоловік азійського походження, який працює в робітничій сфері та проводить багато часу за іграми та переглядом соціальних мереж. Розваги стали важливішими за амбіції. Тож важливо не лише враховувати кількість робочих годин, а й те, як людина проводить свій вільний час. Саме тому сучасна дискусія про чотириденний робочий тиждень охоплює не лише кількість робочих днів, але й ширші аспекти використання часу.

XX століття було періодом матеріального виробництва, коли економіка вимірювалася тоннами сталі та чавуну, вугілля та зерна, кількістю автомобілів, тракторів і телевізорів, кіловат-годинами електроенергії. Продуктивність праці піддавалася вимірюванню: скільки деталей виготовив токар, скільки вагонів розвантажив портовий працівник, скільки тонн продукції випустив завод.

Економіка XXI століття створює й інші продукти: програмне забезпечення, алгоритми, патенти, дизайн, консультації, фінансові моделі, медичні технології, управлінські рішення, наукові відкриття. Дедалі більша частина доданої вартості народжується не біля верстата, а у сфері послуг та креативній економіці. Стрімко росте економіка вражень. Саме тут виникає принципово нова проблема.

Яким чином оцінити продуктивність програміста, котрий написав лише декілька рядків коду, але завдяки цьому зекономив мільйони доларів? Як можна визначити ефективність архітекторів, журналістів, науковців, інженерів або економістів, якщо їхні основні результати діяльності - це ідеї?

Індустріальна економіка навчилася вимірювати продуктивність м'язів, а економіка знань ставить складніше завдання: навчитися оцінювати продуктивність мислення. Саме тому поряд з традиційними економічними категоріями в законопроєктах звучать поняття "вигорання", "когнітивне перевантаження", "ментальна втома".

Питання про чотириденний робочий тиждень переходить з традиційної економіки у галузь психології праці, когнітивних наук та медицини. Ми все ще не маємо чітких критеріїв для визначення моменту, коли продуктивність мозку починає знижуватися. Хоча в законодавстві про працю враховано психічне навантаження для деяких професій, таких як лікарі та вчителі, сьогодні стрес і перевантаження стали поширеним явищем в умовах інформаційної та цифрової епохи.

Проте, навіть якщо вважати, що наявність ще одного вихідного дня допомагає знизити втому, постає інше питання: хто може гарантувати, що люди скористаються цим часом для відпочинку? У сучасному світі психічний стан і увага багатьох людей все частіше залишаються прикутих до смартфонів, навіть коли вони не працюють.

Історія свідчить, що вільний час не завжди веде до освіти, креативності чи особистісного зростання. Натомість, він може бути витрачений на безмежне споживання інформації, користування соціальними мережами, перегляд відео, комп'ютерні ігри або інші форми відпочинку. Тобто, скорочення робочих годин не обов'язково означає підвищення продуктивності чи покращення емоційного стану людини.

Український ринок праці живе в умовах гострого дефіциту робочої сили. За даними Державної служби зайнятості та профільних досліджень, у низці секторів економіки кількість вакансій уже перевищує кількість зареєстрованих безробітних; у середньому йдеться про дві вакансії на одного безробітного. Причини - війна, мобілізація, демографічні втрати та масштабна міграція населення.

У таких умовах ключовим питанням стає не скорочення робочого часу, а зростання продуктивності кожної відпрацьованої години. Саме тому чотириденний робочий тиждень слід розглядати не як старт економічного розвитку, а як його можливий результат. Спочатку країна має навчитися створювати більше доданої вартості за кожну годину праці. Так свого часу зробили найпродуктивніші економіки світу, які зараз можуть експериментувати з новими моделями організації роботи.

Основними викликами для України є зростання продуктивності та кадрова недостатність. Лише досягнувши рівня продуктивності, притаманного найбільш розвиненим економікам, ми зможемо перейти до впровадження чотириденного робочого тижня, що стане логічним етапом у розвитку економічних процесів.