"Нарешті наші голоси були почуті": Розгляньмо резолюцію Європейського парламенту щодо спотворення історії Росією.

Ілюстративний фотомонтаж, взятий з веб-ресурсу Школи політичної аналітики Національного університету "Києво-Могилянська академія".

"Нас, зрештою, почули!"

У резолюції, ухваленій 23 січня нинішнього року, депутати Європарламенту засудили російський режим за систематичну фальсифікацію історичних аргументів з метою виправдати злочинну війну проти України. Цей текст заперечує історичні претензії російського режиму, спрямовані на зміну історії України та її національної ідентичності. Які наслідки ухвалення цього документа? Що він дасть нам та Європі?

Цей документ, передусім, показує еволюцію самої Європи, тому що ще 10 років тому -- а власне цього року виповнюється 10 років декомунізаційним законам -- до тодішнього президента Петра Порошенка і голови Верховної Ради зверталася величезна кількість саме західних науковців із різних країн, які закликали не підписувати ці закони, тому що, зокрема, вони би могли не дати критикувати в тому числі ОУН-УПА. Тоді нам кричали, що от, "ви дієте так само, як росіяни". Знадобилося аж 10 років, щоб Європарламент сказав, що дійсно Росія інструменталізує історію як виправдання своєї геноцидної практики і виправдання агресії.

Крім того, однією з перших речей, що привернули мою увагу в цьому документі, стало те, що автори нарешті не обмежилися лише 2022 роком як початком конфлікту, а навіть не зосередилися на 2014-му. Вони також згадали Чечню та Грузію. Це свідчить про певну еволюцію в усвідомленні самих європейців.

Цей документ, на мою думку, перш за все, призначений для самої Європи. Нещодавно було опубліковано фільм "Остання війна", створений Суспільним. У ньому чітко демонструється, наскільки ретельно, глибоко і тривало Росія впливала на думки західного світу, формуючи імідж цивілізованої держави, водночас замовчуючи голоси підкорених народів.

Не так давно з'явилася резолюція, яка, попри свою форму, за змістом нагадує постанову Верховної Ради, що визначає її як політичний документ. Однак цей текст, в першу чергу, свідчить про те, що Європа нарешті починає усвідомлювати: все те, що відбувалося протягом останніх десятиліть, а також у більш глибокій історії, є частиною єдиної політики. Це політика "русского міра", агресії та спроби переписати історію для виправдання злочинів, вчинених Російською Федерацією.

Також важливим в цьому документі є і заклик до того, що європейці мають більше розуміти людські страждання, спричинені радянським режимом у ХХ столітті. Зокрема, йдеться про жертви радянських злочинів, депортацій, зокрема і депортації кримськотатарського народу. Ми говоримо тут і про "зелених братів" (партизанські рухи в країнах Балтії -- ред.), і про систему ГУЛАГу, про Голодомор, про масові вбивства. Нарешті нас, я би сказав, почули.

Чи будуть якісь активні дії? Швидкої реакції я би не очікував, тому що наука, наприклад, є дуже консервативною.

Це надзвичайно цікаво, адже історію, як правило, формують переможці. Лише тоді, коли народ вижив і знову взявся за боротьбу за свою свободу, як це сталося в Україні, відновлюється можливість звернутися до власної історії. Це дозволяє спробувати відшукати свою правду, незважаючи на переможні наративи, чим зараз активно займаються українські історики. Але в яких формулюваннях це відображено в цій європейській резолюції? Чи справді там немає "підводних каменів", які знову можуть дати привід стверджувати, що ситуація не є такою простою?

Я би сказав, що сам текст доволі якісно виписаний. Звісно, що в цьому документі не обійшлося без "ложки дьогтю", яка говорить про необхідність підтримувати російські "незалежні" медіа в екзилі. В цьому ще досі проявляється наївність.

Стадний інстинкт агресора є домінуючим наративом в Росії.

Тобто пошук "хороших руских" не припиняється...

В принципі, так. Ця ситуація викликає дискомфорт, оскільки доводиться визнавати, що навіть перебуваючи в еміграції, росіяни залишаються вірними своїй ідентичності... Наші колеги з Інституту масової інформації не раз проводили дослідження, зокрема випустили книгу, присвячену аналізу контенту опозиційних медіа Росії. Результати цих досліджень свідчать про те, що, виїхавши з Росії, неможливо повністю вирватися з її впливу. Багато з них або замовчують, або спотворюють факти, або ж підтримують наративи Кремля. Можемо згадати кілька гучних скандалів, коли, наприклад, один з ведучих каналу "Дождь" висловлювався на тему необхідності "збирати кошти на підтримку наших хлопців". На жаль, такі висловлювання досі викликають опір у сприйнятті.

Я пригадую Латвію приблизно в 2015 році, коли активно обговорювали ідею створення незалежного телеканалу, спрямованого на російську аудиторію, щоб надати їй альтернативну думку. Цю ж позицію можна побачити і в цьому документі. Однак, на жаль, це не спрацьовує. Ті, хто прагнув змін, вже покинули країну, а для тих, хто підтримує Путіна або не бажає змінювати свої погляди, навіть сотня нових каналів не змінить ситуації. Це зовсім не те, як було в часи СРСР, коли існувала опозиція і люди прагнули почути інші думки. Сьогодні ж у Росії багато хто не хоче чути інакше; вони пишаються своєю країною і впевнені у своїй перемозі. Це стадна агресія, що виявляється в наративі: «Ми праві, з нами бог». Це дійсно домінуюча ідея в сучасній Росії.

Культура є потужним інструментом.

Давайте обговоримо подальші дії, які передбачаються після ухвалення резолюції Європарламенту. Європейський парламент закликав держави-члени збільшити фінансування досліджень, пов'язаних із спільною історією Європи. Існує також чіткіший крок — заборона на території всіх країн Європейського Союзу використання як нацистських, так і радянських комуністичних символів, а також символів агресії Росії щодо України, яка триває. Проте в межах ЄС, зокрема, все ще можна знайти магазинчики, що пропонують товари з радянською символікою. Чи свідчить це про те, що ці рішення не будуть реалізовані?

Насправді в Центральній і Східній Європі використання радянських символів доволі часто дійсно заборонено. Це і країни Балтії, і Польща. Більше того, деякі країни активно взялися це робити уже після наших декомунізаційних законів. Цей процес йде.

Ігор Розкладай. Зображення: Facebook.

Я добре пам'ятаю, як у історичному центрі Софії мене особливо вразили футболки з зображенням Путіна. Це явище досить поширене в Європі, адже в багатьох країнах, особливо в Західній частині континенту, комуністичні партії відчувають себе цілком вільно. Додатково, існує значна мережа російських, а фактично пострадянських культурних центрів. Ці масштабні заклади можна знайти як на березі Сени у Парижі, так і в Софії. Ясно, що багато з цих структур є спадком радянської епохи. Це свідчить про те, як глибоко і давно Росія використовує культуру для своїх пропагандистських цілей. Наші латвійські друзі у 2017 році оприлюднили методички КДБ, одна з яких має назву "Использование возможностей советского комитета по культурным связям с соотечественниками за рубежом в разведывательной работе". Рекомендую всім ознайомитися з цим документом, він доступний для читання.

Культура - це зброя і тому поява будь-яких документів, які починають говорити, що Росія є, власне, тією країною, яка інструменталізує культуру для своєї агресії, це дуже добре.

Існує чимало як придбаних, так і просто наївних людей, які не прагнуть аналізувати ситуацію з Росією критично.

Давайте обговоримо це в рамках резолюції, що стосується посилення політичних проросійських сил, які ми наразі спостерігаємо. Чи можуть вони використати цю ситуацію як ще один аргумент у своїй грі?

Слід завжди пам'ятати, що для Росії будь-який засіб впливу є важливим інструментом. Це може бути як "русскій балєт", так і центри вивчення "русского язика", або ж наукові ініціативи. Вони все це використовують у своїх цілях, інвестуючи в ці сфери вже давно. Абсолютно зрозуміло, що в Європі є багато людей, які і зараз, і в майбутньому сподіватимуться на існування "іншої Росії" і намагатимуться підтримувати росіян, борючись із "поганим Путіним". Однак визнати, що проблеми виходять не лише від Путіна, а від самої Росії, буде для багатьох вкрай складно. Це пов'язано з тим, що вони тривалий час перебували під впливом міфів, створених елітами, які емігрували після більшовицького перевороту, а також корумпованими елітами, які не бажали бачити реальність чи просто потрапили в пастку "маскараду", що його влаштовували для іноземців. Ясно, що є і чимало куплених, і законспірованих, і просто наївних людей, які не прагнуть критично оцінювати Росію.