Чому СРСР вирішив запустити гармату в космос: результати експерименту.

Перші ознаки можливих міжнародних космічних місій світ спостерігав 15 липня 1975 року. Цього історичного дня екіпажі американського космічного корабля "Аполлон" та радянського апарату "Союз" зустрілися в космосі, здійснивши стикування, яке стало відомим як "рукостискання у космосі".

Це ще не стало кінцем холодної війни, але стало яскравим прикладом того, до чого можна дійти через міжнародну співпрацю. Ці події відбулися в той же рік, коли радянська влада протестувала космічну гармату. Більше про це повідомило видання IFL Science.

Під час Холодної війни і США, і Радянський Союз не на жарт боялися, що інша сторона може застосувати ядерну зброю. Також обидві наддержави дещо хвилювалися через те, що супротивник може заважати їхній діяльності в космосі. Оскільки обидві сторони вивчали можливість ведення космічних воєн, існували цілком обґрунтовані причини вважати, що ворог теж думає про зрив супутникових операцій.

Враховуючи ці обставини, у січні 1975 року радянське керівництво ухвалило рішення провести експеримент, який полягав у встановленні зброї на борт космічного апарату та здійсненні пострілу. Ці випробування були ретельно засекречені на багато років. Проте вже тоді існували чутки про озброєння на космічних станціях "Салют". Коли правда нарешті стала відомою, з'ясувалося, що мова йшла про 23-міліметрову гармату, спочатку розроблену для надзвукового бомбардувальника Ту-22 (відомого за класифікацією НАТО як Blinder), яку вперше встановили на "Салют-3".

24 січня 1975 року, після повернення екіпажу з космічного корабля "Салют-3" на Землю, радянські військові провели тестовий постріл з гармати. Існує велика ймовірність, що в умовах реальної бойової операції дане озброєння виявилося б абсолютно безглуздим. Однак, вважається, що радянські керівники мали на меті не знищити супутники, а забезпечити захист від можливих спроб штурму або захоплення космічного апарата.

Радянські документи свідчать, що ця гармата була розташована на зовнішній частині станції як захисний елемент. Незважаючи на її значну, але не надто точну дальність прицілювання, яка коливалася від 500 до 3000 метрів, ця гармата, ймовірно, не була придатною для боротьби з супутниками. Проте вона могла б слугувати для відбиття прямої фізичної спроби висадки або захоплення станції. Такі результати експерименту викладені в одному з наукових досліджень на цю тему.

В будь-якому випадку, особливої необхідності в цій операції, мабуть, не було, адже підступити та захопити космічний апарат у стилі піратів – це завдання, що потребує неабияких зусиль. У цьому обидві сторони переконалися під час спільної спроби стикування. NASA довелося розробити спеціальний модуль для стикування, аби з'єднати два космічні апарати, навіть не маючи чіткої інформації про конструкцію радянського корабля.

Радянські інженери зіткнулися з чималою кількістю труднощів, коли адаптували зброю для встановлення та стрільби в космосі. Перша проблема полягала в тому, що гармату зафіксували нерухомо. Це означало, що для наведення на ціль довелось би повертати всю космічну станцію, через що зброя була дуже повільною і зовсім не динамічною.

Другою проблемою стала віддача. Енергія від пострілу гармати в космосі могла серйозно змінити траєкторію космічного апарата або взагалі запустити його в неконтрольований політ. Щоби протидіяти цьому, наземні контролери запускали двигуни станції, але навіть за таких умов гармата примудрялася дестабілізувати цей 20-тонний космічний корабель.

Проте, стрільба з цієї зброї все ж мала місце, і, судячи з усього, вона мала успішний результат. Відтоді, наскільки відомо, інші види зброї у космічному просторі не використовувалися. Можливо, в майбутньому людство знову звернеться до цього страшного підходу, але якщо це станеться, саму ідею, безумовно, потрібно буде серйозно переглянути.

Гармата "Салюту" представляла собою систему озброєння, яка не могла бути націлена в реальному часі і не могла виконувати оборонні функції, коли екіпаж знаходився на борту станції. Вона не надавала жодної практичної або тактичної підтримки в космічному просторі, а її секретність перешкоджала використанню як засобу стримування, зазначено в вже згаданому науковому дослідженні. Автори також підкреслюють, що такі об'єкти, як супутники, перебували за межами її досяжності.

Проте, чутки про наявність космічної гармати циркулювали протягом багатьох років, перш ніж Міністерство оборони вирішило їх розсекретити. Ці вигадки підживлювали внутрішню міфологію про військову космічну станцію, здатну захищати від вторгнень та атак штурмовиків. В цілому, виявилося, що гармата не виправдала сподівань. Залишається сподіватися, що це були перші та останні постріли, здійснені в космічному просторі.

Раніше OBOZ.UA розповідав, як СРСР приховував під маскою мирної праці людей свою мілітаристську політику.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.