Немовлята та незнайомі дорослі поруч у спільній могилі: дослідники відкрили загадку середньовічних кладовищ Швеції.

Група науковців зі Стокгольмського університету здійснила великий аналіз генетичного матеріалу 142 скелетів, знайдених на трьох цвинтарях, що датуються епохою Середньовіччя (X-XIV століття). В результаті дослідження виявилася цікава тенденція: дітей та немовлят, що були поховані в колективних могилах, часто ховали разом із дорослими, які не мали з ними жодних родинних зв'язків.

Цю інформацію повідомляє Live Science.

Неочікувані висновки з ДНК-тестування.

Більшість колективних поховань складалися з дорослих та дітей однієї статі: жінок ховали з дівчатками, а чоловіків -- із хлопчиками. Раніше історики та археологи були впевнені, що в таких спільних могилах обов'язково спочивають батьки та їхні нащадки. Однак генетичні тести повністю спростували цю багаторічну гіпотезу.

"Ми часто припускаємо, що дорослі та діти, які ділять одну могилу, були батьками та дітьми або іншими близькими родичами. Здебільшого це виявилося не так", -- розповіла провідна авторка дослідження Мая Кшевінська.

Вчені припускають, що такі незвичні поховання пов'язані з поширенням християнства у Скандинавії наприкінці X століття. Тоді правила стали жорсткішими: нехрещених немовлят заборонялося ховати на освяченій землі цвинтаря. Тому згорьовані родичі могли таємно підкладати померлих малюків до могил інших дорослих, щоб обійти суворі релігійні норми.

Важливість соціальних зв'язків та родини у "Леді 56"

Ще одним із можливих факторів, що вплинули на практику спільних поховань, могли бути суворі кліматичні умови або соціальна структура того часу. Наприклад, якщо людина помирала взимку, то навесні їх могли ховати разом, оскільки замерзла земля унеможливлювала копання окремих могил. Окрім того, середньовічні домогосподарства часто складалися не лише з близьких родичів, а також включали слуг, працівників і навіть осіб, які були в рабстві.

Незважаючи на відсутність родинних зв'язків у спільних могилах, дослідники виявили, що деякі впливові сім'ї тримали своїх предків на одному кладовищі протягом кількох поколінь. Зокрема, археологи вивчили останки християнської паломниці, відомої під ім'ям "Леді 56", яка померла у віці приблизно 30 років. Її поховання містило рідкісну раковину морського гребінця, яку жінка отримала в результаті подорожі до іспанського міста Сантьяго-де-Компостела.

"Аналіз стародавньої ДНК нарешті дав нам інструмент, на який ми чекали, щоб безпосередньо перевірити ці інтерпретації", -- наголосила співавторка дослідження Анна К'єллстрьом.

Генетичні дослідження показали, що родичі "Леді 56", включаючи батьків, брата та дочок, були також поховані на цвинтарі Вестерхус, але в інших секціях. Це свідчить про те, що для людей середньовіччя належність до місцевої християнської спільноти могла мати таку ж велику значущість, як і родинні зв’язки.

Нагадуємо, що дивовижна археологічна знахідка змусила дослідників суттєво переглянути свої уявлення про жорстокість епохи Льодовика і відкрила глибоко прихований емоційний аспект існування наших прадавніх предків. У печері в Італії науковці виявили свідчення того, що люди відчували смуток за своїми померлими вже 27 тисяч років тому.