Перші дослідники. Дослідження стародавньої ДНК підтвердили, що приблизно 30 000 років тому в Європі існували значні зв'язки між давніми людьми.

Міжнародна група вчених під керівництвом Віденського університету проаналізувала давню ДНК віком понад 30 000 років.

Дослідження доводить, що в льодовиковий період люди на європейському континенті підтримували напрочуд тісні й масштабні зв'язки. Отримані результати докорінно змінюють наукове уявлення про те, що Східна та Західна Європа були ізольованими анклавами. Роботу опубліковано у виданні Science Advances.

У центрі уваги науковців опинилися представники граветтської культури, що панувала на теренах континенту приблизно 34 000-25 000 років тому. Хоча археологічні дані давно вказували на міжрегіональні контакти, попередні генетичні моделі свідчили про значну відокремленість східних і західних груп. Новий прорив став можливим завдяки поєднанню найновіших даних ДНК та аналізу генетичного матеріалу, збереженого в печерних відкладах.

Основним свідченням стали залишки жінки, знайдені в печері Істуріц, розташованій на південно-західному заході Франції, які мають вік близько 30 000 років. Це найстаріші зразки ДНК людей сучасного типу, виявлені в цьому регіоні. У її геномі виявилося унікальне поєднання, що включає не лише гени західноєвропейського походження, але й гени населення Центральної та Східної Європи. Генетичне моделювання вказує на те, що злиття цих популяцій відбулося приблизно 32 500 - 31 500 років тому. Подібний генетичний профіль був також виявлений у інших зразках, що робить печеру Істуріц важливим центром давніх мігрантів.

Головний автор дослідження Пере Гелаберт підкреслює, що такий обширний обмін генами поглиблює наше розуміння соціальної поведінки спільноти граветтського періоду. Водночас інші популяції вражають своєю стабільністю. Наприклад, дослідження ДНК з печери Чуфін, розташованої на півночі Іспанії, підтвердило, що місцеві західноєвропейські лінії залишалися незмінними протягом тисячоліть.

Особою гордістю команди стало успішне вилучення ядерної ДНК безпосередньо із шарів осадових порід -- зокрема, з печери Ель-Мірон у Кантабрії (Іспанія), де вік знахідок сягає приблизно 22 000 років, хоча там не виявлено жодних людських кісток чи зубів. Керівник проєкту Рон Пінхасі наголошує, що цей метод дозволяє заповнити прогалини в даних про епохи, від яких не збереглося органічних решток. Знахідки доводять: Піренейський півострів слугував надійним прихистком під час найсуворіших похолодань останнього льодовикового максимуму.

Дослідження останків хлопчика Ostuni1b з південного регіону Італії виявило, що його батьки належали до однієї генетичної групи, але не були близько споріднені. Це вказує на свідоме уникнення інбридингу в доісторичних спільнотах. Отримані результати підтверджують, що локальна стабільність та великомасштабні міграції взаємодіяли, створюючи складну та динамічну картину життя в доісторичній Європі. У майбутньому дослідники планують об'єднати аналіз відкладень із протеомікою, щоб краще зрозуміти взаємодію первісних людей із хижаками.