Плагіатори у лабораторії: Як в Україні створюють академічні кар'єри, використовуючи чужі матеріали.

Переглядаючи новини Міністерства освіти України за 2026 рік, можна натрапити на наказ, що стосується позбавлення наукових ступенів докторки технічних наук Юлії Коваленко та кандидатки медичних наук Наталії Волошинович. Це один з останніх подібних документів, опублікованих на офіційному сайті. Міністерство освіти і науки ухвалило це рішення після аналізу скарг на їхні наукові роботи та виявлення випадків академічного плагіату. Скаргу подав кандидат біологічних наук Олег Смірнов, який підрахував, що запозичення становили відповідно 73% та 74% основного тексту.

У своєму рішенні Міністерство освіти і науки посилалося на постанову Кабінету Міністрів, яка зазначає, що дисертація повинна включати результати, отримані безпосередньо автором, та відображати його особистий внесок у наукове середовище. Іншими словами, хоча це не прописано явно, дисертація не повинна містити плагіату.

Утім, вже найближчим часом МОН зможе керуватися в своїх рішеннях й іншою нормою. 31 липня набуде чинності закон "Про академічну доброчесність", який був ухвалений парламентом і підписаний президентом торік. У ньому академічному плагіату та самоплагіату присвячені окремі статті.

"Шлях у п'ять років. Саме стільки колеги-депутати та секретаріат Комітету працювали над цим законопроєктом. Тепер Закон прямо визначатиме перелік порушень: від академічного плагіату, фабрикації й фальсифікації результатів до написання робіт на замовлення, маніпуляцій під час оцінювання та неправомірного впливу в академічній діяльності", - писав у своєму телеграм-каналі глава парламентського освітнього комітету Сергій Бабак.

Виходить, що робота над законопроєктом розпочалася невдовзі після того, як сам Бабак опинився в центрі скандалу: в 2019-му в його докторській дисертації виявили текстові запозичення. Група науковців "Дисергейт" присудила йому звання "Плагіатор року".

Згодом Бабак відмовився від ступеня доктора технічних наук через те, що експерти, до яких він сам звернувся, знайшли часткові збіги тексту з іншими роботами.

"Хоча всі ці моменти можна роз'яснити, з формальної точки зору це вважається порушенням," - зазначив Бабак.

Нові законодавчі норми покликані зміцнити боротьбу з академічною недоброчесністю, однак технологічний прогрес може стати перешкодою на цьому шляху.

Викривачі плагіату зазвичай використовують методи, що включають точне зіставлення частин нових наукових досліджень із вже опублікованими матеріалами.

Однак штучний інтелект забезпечує можливість легко трансформувати текст, зберігаючи при цьому його основний зміст. Це може бути корисним для тих, хто краде ідеї, оскільки дозволяє їм приховати скопійовані частини робіт, так що вони не будуть точно відповідати оригіналу.

Що тоді залишається мисливцям на плагіат? Як наукова спільнота реагує на викриття? Навіщо далекі від науки люди прагнуть отримати наукові ступені?

Відповіді на ці питання "Українська правда" шукала спільно з координаторкою ініціативи проти плагіату "Дисергейт", кандидатом економічних наук Світланою Благодєтєлєвою-Вовк.

Українські науковці об'єдналися і створили "Дисергейт" у 2016-му році. Проте передумови для його появи Благодєтєлєва-Вовк відносить до часів Революції гідності, коли вона, професорка Українського державного університету імені Драгоманова, спостерігаючи в кабінетах власного вишу світлини Януковича, замислилася: чи здатна пересічна людина змінити систему?

Після перемоги революції їй здавалося, що може. Благодєтєлєва-Вовк почала боротися на власній кафедрі з тим, що вважала неправильним. Але звернення по вертикалі - від керівництва навчального закладу до міністра освіти - не дали очікуваного результату.

"Дисергейт" став її другою спробою внести зміни у існуючу ситуацію.

"Основна ідея полягала в тому, що еліта повинна дотримуватися встановлених норм і законів. Дослідимо, чи здатні наші інституції сприяти відновленню справедливості. Як показала практика, це не так," - зазначає науковиця.

Еліта, яку вона має на увазі, включає, зокрема, Катерину Кириленко — дружину колишнього віцепрем'єр-міністра з гуманітарних питань В'ячеслава Кириленка, який обіймав цю посаду у 2014-2019 роках. У жовтні 2015 року Катерина успішно захистила свою дисертацію, отримавши ступінь доктора педагогічних наук. А вже в січні 2016 року науковиця Тетяна Пархоменко опублікувала на сайті УП статтю, в якій детально проаналізувала цю наукову роботу.

"Ознайомившись із її змістом, я виявила в дисертації масштабний плагіат: близько третини із 396 сторінок не мають посилань на використані джерела. Вони складаються з текстів, що належать іншим авторам, посилання на яких відсутні або є сфальсифікованими", - йдеться в її дослідженні.

Кириленко категорично спростувала звинувачення, охарактеризувавши їх як "елемент брудної політичної гри" проти її чоловіка. "На щастя, ми не живемо в 1937 році, і країну не очолює Йосип Сталін. Переслідування, брудні маніпуляції та підозри ніколи не слугують шляхом до наукової істини", - зазначила вона.

Відтоді відбулося кілька експертиз, які заперечували чи знаходили плагіат у роботі Кириленко. В 2020 році Комітет з питань етики Національного агентства забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) підтвердив у її дисертаційному дослідженні "відтворення опублікованих раніше текстів інших авторів без зазначення авторства". Комітет рекомендував НАЗЯВО скасувати присудження Кириленко наукового ступеня. Та своєю чергою намагалася оскаржити рішення в судовому порядку, але програла.

Проте на цьому історія стала на паузу. На головній сторінці кафедри філософії та педагогіки Київського національного університету культури і мистецтв відвідувачів і далі зустрічає широкою посмішкою завідувачка кафедри - докторка педагогічних наук Катерина Кириленко.

Незважаючи на те, що викриття не позначилися на академічній кар'єрі Кириленко, вони стали каталізатором для виникнення ініціативи проти плагіату – саме в умовах цього скандалу вона була започаткована. Окрім основного досягнення – виявлення випадків плагіату, "Дисергейт" також викликав несподівану реакцію з боку інституцій, політиків і державних службовців на подібні ситуації.

"Ми використовуємо ці всі інституційні моменти, щоб показати, як еліта реагує на подібні речі. Як вона захищає один одного. Як вона винаходить якісь цікаві інструменти і створює законодавчі прецеденти.

Наприклад, розглянемо випадок з Бабаком і Лісовим, міністром освіти Оксеном Лісовим. Коли їх викрили, Бабак і Лісовий звернулися до своїх колег і домоглися внесення до Кабінету міністрів зміни в нормативну базу, що дозволяє особі відмовитися від наукового ступеня. Відповідно, за неналежне отримання цього ступеня їй не загрожуватиме жодна відповідальність, - зазначає Благодєтєлєва-Вовк.

Дійсно, у березні 2023 року в інтернеті почали з'являтися звинувачення проти Оксена Лісового у плагіаті. А вже у травні того ж року уряд прийняв постанову, що дозволяє добровільно відмовитися від наукового ступеня. Після цього міністр став першим, хто вирішив відмовитися від титулу кандидата наук.

Що спонукає людей прагнути до наукових ступенів, якщо вони насправді не займаються ані науковою діяльністю, ані освітнім процесом? Світлана Благодєтєлєва-Вовк виокремлює три основні причини: фінансова вигода, престиж та захист.

Фінанси в значній мірі пов'язані з надбавками за наукові ступені. Нещодавно дослідження, проведене виданням NGL.media, показало, що близько 20% українських суддів володіють науковими званнями. Зокрема, наявність кандидатської дисертації забезпечує їм додаткові 15% до місячної зарплати, тоді як докторський ступінь підвищує її на 20%.

"Минулого року надбавки за наукові ступені суддів обійшлися українському бюджету щонайменше в 123 мільйони гривень, а за останні чотири роки загальна сума сягнула майже 490 мільйонів гривень", - зазначає видання.

Вовк нагадує, що взагалі система доплат за науковий ступінь виникла ще за часів Сталіна та збереглася лише в країнах пострадянського простору.

Існує ще один захоплюючий аспект. Якщо особа самостійно або з інших причин втрачає свій науковий ступінь, хто ж відповідатиме за відшкодування державі тих доплат, які вона отримувала за цей ступінь? Ані новий закон про академічну доброчесність, ані згадане раніше урядове рішення не зобов'язують особу повертати вже отримані кошти.

"Юридичного механізму немає. Плюс - закон не матиме зворотної сили. Коли буде юридичний механізм, ми будемо вживати заходів", - визнавав в інтерв'ю УП Оксен Лісовий.

За словами Благодєтєлєвої-Вовк, вирішити проблему з плагіатом у науковій сфері можна шляхом простого кроку: скасування відповідних доплат. Це призведе до того, що багато людей поза межами академічної спільноти втратять бажання здобувати наукові ступені.

Втім, річ не тільки в грошах. Для частини майбутніх кандидатів і докторів (переважно йдеться про чиновників і політиків) науковий ступінь - це такий собі парашут.

"Місцева влада дуже цінує наявність ступеня (УП), адже це дає їм певний захист під час виконання своїх обов'язків. Коли їхня політична кар'єра завершиться, ці дипломи відкривають для них двері до університетів, де вони можуть продовжувати безтурботно перебувати. Чому так? Тому що робота викладача є досить легкою, якщо ти не пов'язаний з освітньою чи науковою діяльністю. Просто знайдеш готовий конспект лекцій або підручник, зайдеш в аудиторію та прочитаєш його. І так воно виглядає", - зазначає Світлана Благодєтєлєва-Вовк.

Третій фактор – це престиж наукового ступеня, який відіграє важливу роль у суспільстві та бізнес-середовищі. Цей престиж також може бути матеріалізований у фінансових вигодах: наприклад, лікар або юрист, що має звання доктора наук, зазвичай отримує вищу оплату за свої послуги в порівнянні з менш титулованими колегами.

"Тому що це статус у суспільстві. Це можливість бути наставником, авторитетом. Хоча тебе й призначають авторитетом на основі якогось формального папірця, який ти міг отримати не зовсім чесним шляхом. Це доступ для того, щоб самореалізовуватися в інтелектуальній сфері. Це престижно і буде завжди престижно".

Дані про присутність або відсутність академічного плагіату повинні бути включені до відгуку рецензента; їх може визначити наукова рада або виявити у своїй експертизі Міністерство освіти і науки. Однак на практиці основними детекторами стають окремі активісти.

"Є автор, його науковий керівник, а також наукова школа, в рамках якої проходить його діяльність. Вчена рада закладу займається прийняттям і затвердженням наукових тем, а автор регулярно звітує перед нею. Таким чином, за умови належного функціонування цієї системи, перевірки на плагіат виявляються непотрібними," - зазначає Благодєтєлєва-Вовк.

Однак механізм функціонує по-іншому. Наприклад, під час аналізу дисертації Катерини Кириленко учасники "Дисергейту" виявили, що до її справи залучені 64 науковці. Це ті особи, які були присутні на засіданнях вченої ради, брали участь у створенні відгуків та інших документів, а також у перевірці її роботи.

Для створення фальшивих наукових праць виникли цілі мережі. Світлана Благодєтєлєва-Вовк порівнює їхнє зростання з процесом колонізації мікробами чашки Петрі. Нечесні представники освіти формують зв'язки, взаємодопомагають один одному та сприяють просуванню членів своєї спільноти на вільні посади.

Врешті-решт ці люди можуть навіть очолити освітні заклади.За оцінками "Дисергейту", орієнтовно 60 українських ректорів - плагіатори. І навіть резонансні викриття не здатні збити їх з посад.

Ось кілька резонансних подій. У серпні 2023 року Вінницький окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яке забороняє НАЗЯВО перевіряти наявність академічного плагіату в докторській дисертації Вікторії Петрушенко, народної артистки України та в.о. ректорки Вінницького медичного університету.

Невдовзі інший суд наклав аналогічну заборону на докторську дисертацію доньки покійного Євгена Кушнарьова, ректорки Харківського національного університету імені Каразіна Тетяни Кагановської.

У 2025 році на посаду ректора Тернопільського національного педагогічного університету імені Гнатюка знову обрали Богдана Буяка, незважаючи на раніше висловлені звинувачення в плагіаті.

Система (академічне середовище - УП) внутрішньо орієнтована на високий рівень толерантності до проявів академічної недоброчесності, оскільки її основною метою є генерування великої кількості захистів (дисертацій). Вона просто створює умови для цього процесу.

Якщо ви обіймаєте високу посаду, то, ймовірно, саме до вас звертатимуться представники університетів з пропозиціями про співпрацю у науковій сфері. Вони можуть запитувати: "Чи не бажаєте ви спільно написати статтю?" або навіть: "Можливо, ви розглядаєте можливість написання дисертації, і ми готові вас підтримати?" - зазначає Благодєтєлєва-Вовк.

Проте, у ситуації недостатнього фінансування наукової сфери, складання дисертацій на замовлення може ставати для дослідників способом отримання доходу, який дозволяє їм продовжувати займатися своєю пристрастю. Чи не є це способом, який українська наука обрала для забезпечення свого існування?

Академічна доброчесність, або ж академічна інтеграція, полягає в цілісності. Коли ти пропонуєш: "Платіть мені, і я напишу вам дисертацію, щоб мати змогу займатися наукою", це, на жаль, є проявом відсутності цілісності. І жодне справжнє наукове знання не зможе з'явитися в таких умовах, - зазначає Благодєтєлєва-Вовк.

Як найефективніше довести плагіат? Знайти буквальні збіги фрагментів у роботах різних авторів. Так активісти "Дисергейту" діяли весь цей час. Але з розвитком штучного інтелекту, який дозволяє плагіаторам краще маскувати свої крадіжки, активісти опинилися в складних умовах. Утім, Світлана Благодєтєлєва-Вовк не засмучується.

"Ми не маємо можливості впливати на якість наукових продуктів, які почали з’являтися з 2025 року, коли штучний інтелект став звичним інструментом для користувачів Інтернету, - зазначає вона. - Проте до цього часу, до 2025 року, ми можемо здійснювати контроль."

Важливо усвідомлювати, що за останні три десятиліття близько 150 тисяч осіб здобули наукові ступені. Це означає, що, починаючи з 2025 року, якщо перевірка стане ускладненою, ми можемо звернути увагу на цих 150 тисяч і проаналізувати, хто, що і як досягнув. Отже, у нас ще залишається багато роботи!

Один із запропонованих нею підходів полягає в тому, щоб виявити не лише конкретного плагіатора, але й ту мережу, до якої він належить.

Наприклад, виявивши плагіат у дисертації Кириленко, слід також перевірити наукові роботи всіх, хто брав участь у її захисті. Варто дослідити, з якими іншими дисертаціями ці особи мали справу. Дослідниця вважає, що для комплексної перевірки необхідно створити спеціалізований підрозділ у Міністерстві освіти.

Виявлення плагіату може виявитися досить складним завданням. Однак, згідно з думкою Благодєтєлєвої-Вовк, єдине адекватне рішення для українського суспільства в цій ситуації — це повне скасування доплат за наукові ступені, вчені звання та подібні виплати.

Все, друзі. Якщо ми не можемо за вами слідкувати, то чому ми повинні за це платити більше?